Розслідування нападу 860 року на Константинополь триває

18 червня 860 року в візантійських та давньоруських джерелах називається датою нападу русів на передмістя Константинополя. Атака нібито почалася із заходом Сонця, коли з протоки Босфор до берега підійшли від 200 до 360 човнів. Імператор Михаїл III в той час воював з арабами в Середземному морі, столиця Візантії була слабо захищена. Градоначальник-єпарх Орифа малими силами відбити десант не зміг.

Уже в 12 столітті «Повість минулих літ» повідомляла: «Пішли Аскольд і Дір війною на греків і прийшли до них в 14-й рік царювання Михаїла. Цар же був у цей час в поході на агарян, дійшов уже до Чорної річки, коли єпарх надіслав йому звістку, що русь іде походом на Царгород, і повернувся цар».

Через деякий час розбійники попливли з награбованим за море. Згідно з іншими даними, вони відступили по землі, оскільки флот був розбитий бурею, що наслали молитви Михаїла III і патріарха Фотія. Анонімний автор візантійської хроніки 13 століття писав, що руси «заступництвом всеславної Богородиці… були повалені християнами, повністю переможені та знищені»..

Відомостей про подію збереглося мало, а ті що є — суперечливі. Точно невідоме навіть походження агресорів: словом ρoύσιoς [русіос] в ранньому середньовіччі могли назвати як вікінгів, так і слов’ян. Візантійці не обтяжували себе вивченням варварських культур. Наприклад, всіх жителів земель на північ від Дунаю вони називали «скіфами» або «народом півночі». WAS розбирає обидві версії.

Це були слов’яни

  • Записана одна з проповідей патріарха Фотія, безпосереднього свідка набігу: «Народ непомітний, народ, на який не зважали, народ, який зараховували до рабів, безвісний — але який отримав ім’я від походу на нас, непримітний — але став значним, підлий та безпорадний — але такий, що зійшов на вершину блиску і багатства; народ, що оселився десь далеко від нас, варварський, кочовий, який має зухвалість зброї, безцільний, некерований, без воєначальника, такою юрбою, настільки стрімко нахлинув ніби морська хвиля на наші межі … »
  • Скандинавських вікінгів ніколи не зараховували до рабів, але до 9 століття слов’янськими невільниками широко торгували по всьому Середземномор’ю.
  • Також Фотій пише, що близько 867 року неназваний правитель русів прийняв ромеїв у своїх землях. Згідно з православною традицією, то були охрещені київські князі Аскольд і Дір. Спроба візантійців навернути сусідів в свою віру могла мати на меті замирити варварів і запобігти нападу в майбутньому.

Це були скандинави

  • Історик венеціанського дожа Іоанн Диякон записав в хроніці за 860 рік: «Небачений досі лід у Венеції. Помирає патріарх Градо Віктор, його змінює Віталій. Король Людовик відвідує монастир св. Михайла в Брондоло, де скріплює союз з Венецією… В цей час народ норманів (Normannorum gentes) на 360 кораблях наважився наблизитися до міста Константинополя (Constantinopolitana urbs). Але оскільки вони не могли жодним чином завдати шкоди неприступному місту, вони зухвало спустошили околиці, перебивши там багато народу, і так з тріумфом повернулися додому».
  • Італійський історик 15 століття Флавіо Бйондо писав, що після походу 860 року грабіжники повернулися у Mare Britannicum (Кельтське море).
  • Скандинави досягли берегів Чорного моря ще за часів імператора Феофіла, батька Михайла III, і добре знали про багатства Візантії. Радянський історик Тетяна Калініна, вивчивши арабські хроніки 10–14 століть, припустила, що набіг на Константинополь могли організувати вікінги, які тероризували в середині 8 століття берега Магрибу, Іспанії та Італії. 862 року цей флот, пограбувавши Пізу, пішов до Ірландії.

Через прогалини та плутанину в джерелах дати однозначну відповідь зараз неможливо. Здається, близько 860 року хтось із невідомим результатом напав на Константинополь — таким буде найбільш чесний виклад подій.

Читайте далі про першу згадку Києва.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter