Історія метро: перша кільцева лінія та пересадка

У спецпроекті «Історія метро» WAS спільно з Mastercard і «Київським метрополітеном» розповідає сім історій про технологічні нововведення, які за півтора століття зробили метрополітен по всьому світу таким, яким ми його знаємо, від першої кільцевої гілки і до новітніх способів оплати проїзду.

Перший у світі Лондонський метрополітен відкрився 10 січня 1863 року. Одночасно запрацювали відразу сім станцій на лінії протяжністю 6 км. Проєкт від початку був проблемний — лондонські чиновники не були впевнені в його доцільності, вважали небезпечним для жителів міста, відмовлялися фінансувати. Але знайшлися ентузіасти, які загорілися ідеєю. Юрист лондонської адміністрації Чарльз Пірсон домігся фінансування проєкту, але до відкриття метро не дожив близько року.

Майже одразу після відкриття першої гілки між станціями «Фаррінгдон» і «Паддінгтон» почалася розробка планів із розширення метрополітену. Управління гілкою здійснювала компанія Metropolitan Railway спільно із залізничною Great Western Railway, зі станціями якої з’єднувалися деякі станції метро. Уже до 1864 року гілку розширили до 13 станцій.

Хромолітографія із зображенням потяга на розв’язці Прад-стріт близько Паддінгтона і карта станцій першої гілки, яка відкрилася 1863 року. Джерело: Samuel J. Hodson (Jackson, Alan (1986) London’s Metropolitan Railway, David & Charles; Edgepedia, DavidCane, Perhelion / CC BY-SA 3.0

Того ж року почалося будівництво другої гілки Лондонського метрополітену. Компанії Metropolitan Railway це жодним чином не стосувалося. Для створення та обслуговування нової гілки лондонська влада заснувала Metropolitan District Railway. Спочатку передбачалося, що поділ на дві компанії буде формальним, щоб не змішувати бюджети. У правлінні Met засідали деякі члени правління The District, і навпаки. Інженерна команда в обох компаній була одна.

Будівництво Metropolitan District Railway біля станції «Вестмінстер», Парламентська Площа, Лондон 1866 рік. Фото: Henry Flather / National Railway Museum / Wikimedia Commons

За планом, який спеціальний комітет парламенту розробив ще 1863 року, обидві гілки метро повинні були рано чи пізно замкнутися, утворивши кільце. 24 грудня 1868 року відкрилася друга гілка. Спільною станцією став «Південний Кенгсінгтон». Парламент дозволив The District пускати свої потяги до станції «Бормптон» і мати власний вихід до залізничної станції Західного Бромптона.

Але замість співпраці компанії різних гілок почали конфліктувати. Дійшло до того, що 5 липня 1870 року The District потай від конкурента проклала власний шлях до станції «Кенгсінгтон». Через низькі доходи The District представники Met офіційно відмовилися від злиття компаній і покинули правління першої. The District у відповідь запустила власні потяги. Паралельно з цим в надрах Met йшло парламентське розслідування нецільового витрачання коштів. 1872 року частину керівництва компанії було звільнено.

1871 року у компаній Metropolitan Railway і Metropolitan District Railway були власні шляхи між станціями «Кенсінгтон Хай Стріт» і «Південним Кенсінгтон». Джерело: Edgepedia, DavidCane / CC BY-SA 3.0

Обидві фірми боролися за бюджетні кошти та намагалися розширюватися кожна у свій бік. На пересадних станціях доводилося співпрацювати, але раз у раз спалахували конфлікти. Через це остаточний проєкт кільцевої лінії, який мав тривати до станції «Вайтчепл», ніяк не міг завершитися. 1874 року втомлена від чвар лондонська влада і зацікавлені меценати утворили третю компанію — Metropolitan Inner Circle Completion Railway Company.

Цілих два роки компанія вибивала в держави фінанси на завершення проєкту. Кільцева лінія народжувалася в муках. 1877 року вдалося посадити Met і The District за стіл переговорів, переконавши нарешті почати працювати спільно. Тільки до 1884 року із завершенням робіт на станціях «Тауер-Хілл» і «Уайтчепел» кільцевий проєкт був остаточно реалізований. Паралельно в Лондоні будувалися і запускалися інші гілки метро, якими управляли різні компанії, засновані парламентом.

Перше метро народжувалося у полоні страшної бюрократії та задушливої пари. І якщо перша проблема все ще дає про себе знати, то з другою впоралися досить швидко. Читайте далі, як підземні коробки на паровій тязі перетворилися на комфортний електротранспорт.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter