311

Сто років тому, 5 вересня 1918 року, Рада народних комісарів РРФСР визнала необхідним розстрілювати і тримати в концтаборах ворогів радянської влади. Постанову «Про червоний терор» підписали три людини. #WAS розповідає, як склалася їхня доля.

Дмитро Курський — народний комісар юстиції та перший радянський прокурор. Уродженець Києва, син інженера. Пройшов через низку посад у керівництві Радянської Росії та СРСР. Перед смертю був послом в Італії. Помер 1932 року. За офіційною версією — через зараження крові після того, як поранив палець.

Володимир Бонч-Бруєвич — керуючий справами Ради народних комісарів. Виходець з білоруської шляхти. Працював секретарем Леніна, після його смерті перейшов до наукової роботи. Доктор історичних наук, автор збірки оповідань «Ленін і діти». Помер 1955-го, на 83-му році життя.

Єдина дочка Бонч-Бруєвича 1937 року була заарештована і сім років провела в таборі.

Григорій Петровський — народний комісар внутрішніх справ. Народився в селі Харківської губернії, працював токарем на заводах в Маріуполі. 1912 року обраний депутатом Державної Думи. Домагався українізації шкіл, судів, адміністративних органів на територіях розселення українців.

Після революції став одним із творців ЧК і міліції. З 1919 року керував радянською владою в Україні, від імені республіки підписав договір про створення СРСР.

З жовтня 1932 року відповідав за хлібозаготівлі на Донеччині. Повідомляв у Москву про голод, просив надіслати продовольство. Не увійшов до числа організаторів Голодомору, посмертно засуджених за геноцид Апеляційним судом Києва в 2010 році. Уникнув репресій, помер 1958-го у віці 79 років.

Молодший син Петро був засуджений до 15 років таборів «за приналежність до антирадянської організації». Восени 1941 року його розстріляли в Орловській в’язниці НКВС, коли до міста підходили німці.

На честь Петровського називалися місто Дніпропетровськ і станція метро «Петрівка» в Києві.

Всі історії (167)