Сексуальна поведінка у Вікторіанську епоху. Чи все було так погано?

Епоха правління британської королеви Вікторії з 1837 по 1901 рік зазвичай асоціюється із цнотою та високою мораллю. WAS з’ясовує, чи було місце для гріха в такому строгому суспільстві.

Вікторіанська епоха — не найгірший час британської історії. Тоді швидкими темпами розвивались література, мистецтво, промисловість. Колоніальна імперія досягла вершини своєї могутності. Але найперше, що спадає на думку, коли чуєте ім’я королеви — «вікторіанська мораль».

Попередники королеви Вікторії значно знизили престиж британської монархії. Алкоголізм, психічні розлади, розпуста, позашлюбні діти — це лише невеликий перелік того, чим відзначилися британські королі з Ганноверської династії. Вікторії потрібно було рятувати ситуацію.

Її чоловік, принц Альберт дотримувався жорстких пуританських поглядів: казав, що лише від думки про подружню зраду йому ставало зле. Вікторія поділяла цю точку зору, однак проводила час з іншим після смерті Альберта.

Королева Вікторія і принц Альберт, 30 червня 1854 року. Фото: Roger Fenton / Royal Collection Trust

Вікторіанський кодекс поведінки – це декларація всіх мислимих чеснот. Працьовитість, пунктуальність, помірність, хазяйновитість і багато інших якостей. Вважалося, що так було заведено здавна.

Флірт

Особливих утисків зазнала чуттєвість. Чоловіки та жінки мали забути про своє тіло. Єдині ділянки тіла, що могли бути відкриті вдома – руки та обличчя. На вулиці чоловіки без піднятого комірця та краватки, а жінки без рукавичок, вважались голими. Непристойно було вживати слова «руки» та «ноги» — лише «кінцівки». За обідом чи вечерею було «розділення статей» — по закінченні жінки швидко залишали стіл, а чоловіки залишались випити скляночку портвейну, запалити сигару й поспілкуватись. Будь-які прояви почуттів на публіці були під забороною. Подружжя зверталось один до одного офіційно – «містер» або «місіс».

Залицяння складались із ритуальних бесід та символічних жестів. Юна леді могла дозволити нести парубку свій молитвослов після недільної служби – це вже було дуже інтимно. Межею відвертості в освідченні був пароль «Чи можу я сподіватися?» і відповідь на нього: «Мені треба подумати».

Подружній секс

Сексуальна освіта була відсутня взагалі. Не дивно, що перша шлюбна ніч для жінки нерідко закінчувалася трагічно — навіть до спроб самогубства.

Відома історія письменника та художника Джона Рескіна, чиє скандальне розлучення прогриміло на всю Англію. Його молода дружина Еффі Грей бажала розірвати шлюб через відсутність фізичних стосунків. За однією з версій, Рескін відмовився виконувати подружній обов’язок, коли побачив Еффі голою в першу шлюбну ніч. Її тіло не відповідало канонам краси, які він бачив до цього на картинах класиків і статуях античних скульпторів — він побачив у неї волосся на статевих органах. Згодом Еффі одружилась з художником- прерафаелітом Джоном Евереттом Мілле.

«Пробуджений сором», картина Вільяма Холмена Ханта, 1853 рік. На картині зображена пропаща жінка, що піднімається з колін чоловіка в момент каяття. Джерело: Tate / CC-BY-NC-ND 3.0

Вагітна жінка являла собою видовище, яке зачіпало вікторіанську мораль. Вона закривалася в чотирьох стінах, приховуючи живіт під сукнею особливого фасону. Неприпустимо було згадати в розмові слово «вагітна» — тільки евфемізми — «в цікавій ситуації», «у щасливому очікуванні» тощо.

Все не так погано, якщо ви — чоловік

У ставленні до сексу було багато подвійних стандартів. Те, що було заборонено жінкам — подружня зрада, дошлюбний секс — допускалося для чоловіків. Якщо чоловік викривав дружину у зраді, він міг розраховувати на негайне розлучення. Знищити репутацію чоловіка могли лише гомосексуальні стосунки. Смертну кару за гомосексуальність скасували лише 1861 року. В будь-якому разі, розраховувати на співчуття суспільства після викриття гомосексуальності йому не доводилось.

Відвідини чоловіками борделів і публічних будинків не заборонялись. Водночас жінки, що дозволяли собі легковажну поведінку до одруження, могли не розраховувати на шлюб в принципі. Ставлення до проституції також залежало від соціального статусу. Багаті англійські джентльмени утримували офіційних коханок, це вважалося прийнятним. Для робочого класу існували дешеві борделі, які були розсадником венеричних хвороб. Для середнього класу, в якого не було грошей утримувати коханок, були публічні будинки, де здоров’ю повій та відвідувачів приділяли більше уваги.

В середині 19 століття послуги секс-працівниць для економ-класу коштували приблизно 5 шилінгів за сеанс. Для порівняння — заробітна плата простого робітника складала близько 30 шилінгів (1,5 фунта) на тиждень. Елітні повії брали за аналогічні послуги до 2 фунтів.

Показова моральність вікторіанської епохи та відверта розпуста існували поруч. Гріх, про який ніхто не дізнається, можна було собі дозволити.

Читайте далі дивну історію справжнього батька Людовіка XIV.

Автор: Дмитро Трус

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter