8790

Дати по «іклах»: середньовічна посвята в студенти

Якщо ви — середньовічний студент з малозабезпеченої сім’ї, то найпростіший спосіб вижити у великій столиці — прибитися до студентів-земляків. За принципом «земляцтв» або «націй» формувалися студентські групи в паризькому, болонському та інших великих вишах, куди з’їжджалися школярі з усього світу.

Члени «націй» підтримували один одного, допомагали в разі потреби або пограбування, доставляли продукти та новини з дому. У Паризькому університеті аж до Столітньої війни таких «націй» було чотири: «Франція», «Англія», «Нормандія» і «Пікардія». При цьому студентів з Німеччини, Шотландії та скандинавських країн зараховували до англійської «нації». У Болонському університеті, одному з найстаріших у світі, «націй» було сімнадцять, вони могли впливати на керівництво університету і деякий час навіть вибирали ректора. «Нації» іноді об’єднувалися в корпорації за територіальною ознакою. Наприклад, в тій же Болоньї були «цитрамонтани» (італійці) та «ультрамонтани» (всі інші).

Подібно до інших корпорацій, середньовічне студентство існувало за своїми внутрішніми законами та правилами, дотримувалося статуту і традиції. Серед таких традицій — посвята в студенти. Вступ до лав «нації» скріплювався клятвою вірності та спеціальним обрядом посвяти.

Вчитель школи Есслінг в Гейдельберзі, перша половина 14 століття. Джерело: Universitätsbibliothek, Cod. Pal. паросток. 848, fol. 292v / Манесскій кодекс

Тих, хто ще не пройшов через обряд називали «лисицею» або «рижиком», а повноправного члена студентського братства — буршем. Бурш був вищою істотою, наділеною всілякими чеснотами й привілеями. А «рижик» в збережених жартівливих студентських посібниках представляється таким собі диким звіром з бігаючим поглядом, довгими вухами, гострими іклами й рогами. Тому сам обряд посвячення якраз і мав на увазі перетворення дикого необтесаного новачка на «культурну людину», гідну називатися студентом.

«Облагороджували» юнака вельми своєрідними методами: старші товариші штовхали та щипали «рижика», змушували його полоскати рот сечею, стригли тупими ножицями та всіляко знущалися. Більш винахідливі ставили каверзні питання і загадували загадки. Нещасному символічно спилювали «роги» і «ікла» — травмували голову — , перетворюючи його таким чином зі звіра на людину. У різних університетах і земляцтвах обряди посвячення відрізнялися, але будь-який з відомих варіантів здається зараз неймовірно жорстоким.

У деяких коледжах, наприклад, існували суди, які цілий рік стежили за поведінкою новачка. Той відразу після прибуття надійшов вставав на коліна перед «головою суду» — одним зі старших студентів — виголошував клятву й отримував «благословення» — копняка ногою. Після цього він на рік ставав слугою одного зі старшокурсників.

Університетський клас, Болонья, 1350-ті роки. Джерело: Laurentius de Voltolina, Scena: Henricus de Alemannia con i suoi studenti / Kupferstichkabinett Berlin

Через відведений рік проводився «іспит». «Рижику» пропонували жартівливу тему, на яку він міг подискутувати зі старшими товаришами. Це міг бути як тест на знання дуельного кодексу, так і випробування великою кількістю алкоголю. Якщо новачок виступав гідно, то його вмивали й вітали: «Хай живе наш товариш, приймемо його в друзі; нехай він користується правами старших: може підчепити коросту, ходити брудним і так само страждати від голоду, як ми!».

Саме такими словами, якщо вірити спогадам, завершилася посвята в студенти іспанського поета Франсіско де Кеведо в кінці 16 століття в університеті Алькала де Енарес.

Читайте далі про те, як виживали перші українські студенти.

Авторка: Анастасія Жигулина

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter