Замок Любарта і заочний шлюб поручика: дві дивовижні історії закоханих
Кохання здатне творити дивні речі. Хтось через любов реалізовує неймовірну схему заочного шлюбу, хтось — зводить замки. WAS розповідає дві історії серйозних стосунків, які трапилися в Луцьку: перша — напередодні Великої війни, інша — в Середні віки.
Кохання поручика
На початку 20 століття в Луцьку жив спритний молодик на ім’я Борис Жуковський. Він служив у чині поручика в 44-му Камчатському піхотному полку. Історія зберегла свідчення про його дивовижну шлюбну витівку.
Йшов 1913 рік, на західних кордонах Російської імперії постійно відбувалися військові маневри. Мабуть, Жуковський інтуїтивно відчував, що наближається війна й він може не повернутися з поля бою. Тож поручик вирішив екстрено одружитися зі своєю коханою, яка жила далеко. Припекло саме тоді, коли його рота відійшла від міста глибоко в ліси. Жуковський так поспішав, що навіть готовий був самовільно покинути службу, одружитися і повернутися на маневри.
«Я щось придумаю», — відповів нетерплячий офіцер у листі на зауваження коханої, що його відсутність швидко помітять. Але йти в самоволку не довелося — Жуковський вигадав, як одружитися заочно. Подробиці схеми викладені у листі молодого поручика до коханої:
«Детка милая, присылайте свои бумаги теперь, потому что, если двинемся на охрану в середине августа, то тогда не успеем испросить разрешение на нашу свадьбу. В походе суд чести не собирается и, следовательно, придется отложить получение документа до прихода в Луцк, что сильно задержит мой отъезд. Из Ваших, детуся, бумаг, повторяю, нужны: выписка из метрического Вашего свидетельства, свидетельство об окончании Вами, милая, института и письменные заявления (произвольно составленные) мамочки и Вашего о желании на нашу свадьбу.
Исполним терпеливо все эти формальности, считаемые законом. Для нас же, детуся родная, самыми важными законами являются законы сердца и души — ведь правда, милая?! Лизочка родная, относительно квартиры все сделаю так, как Вы хотите. Через неделю еду с Варварой Ивановной в Луцк. Пришлю подробное описание и план ее. Милая детка, безумно целую Вас и благодарю еще раз за заботы о нашей будущей жизни! Завтра отошлю мамочке письмо, поцелуйте ее за меня».
З подальшого листування видно, що шлюб справді зареєстрували в Луцьку без участі нареченої, маючи лише її письмовий дозвіл та дозвіл її матері. Як Жуковському це вдалося зробити, можна тільки гадати. Однак бойові дії почалися на рік пізніше — в серпні 1914-го. Тож закохані навіть встигли пожити разом у Луцьку до початку Першої світової.
Відомо, що поручик Жуковський брав участь в австрійсько-російських боях за Луцьк серпня 1915 року. Тоді російська армія відступила, австрійці закріпилися в місті на 9 місяців.
«Если меня убьют, то мой Литусенок, нагоревавшись, с Божьей помощью найдет себе еще лучшего для себя мужа. Дай ей Бог полного-полного счастья. Только не пускайте ее опять в балет. Не ей, с ее чистой, хорошей натурой быть в этом нечеловеческом разврате», — щоденник молодого офіцера інколи дивує своєю драматичністю.
1917 року Жуковський ще воював, про його дружину відомостей мало. Потім слід подружжя губиться в історії.
Та романтикам 20 століття далеко до середньовічних, особливо, коли мова йде про князів.
Довгоочікуваний шлюб Любарта
На Волині добре пам’ятають литовського князя Любарта Гедиміновича (1300–1383) — саме він почав будувати в Луцьку цегляний замок на місці дерев’яних укріплень. З Любартом пов’язана яскрава історія шлюбного страждання. Правда, невідомо, від чого тут більше страждали — від вимушеності політичного шлюбу, чи через надто довге очікування.
Лучани люблять згадувати про Любартове кохання з Ганною-Буче. Вона була дочкою волинського князя Андрія Юрійовича з династії Рюриковичів. Великий князь литовський Гедимін хотів династично закріпитися на руських землях, тож ініціював шлюб свого сина Любарта з Ганною-Буче. Про все домовилися 1316 року. Придане — луцьке княжіння. Але матір нареченої була проти шлюбу. Можливо, через те, що її дочка була надто юна. Проте вже на заручинах було зрозуміло, що з Любарта та Ганни вийде хороша пара.
За кілька років помер князь Андрій — батько Ганни-Буче. Тож всі думали, що шлюбу вже не буде. Аж врешті 1331 року довгоочікуваний шлюб таки став реальністю.
Молодята почали жити в дерев’яному замку Луцька. Це було не надто престижно. Тож не виключено, що саме через одруження Любарт почав перебудовувати замок на цегляний 1340 року. Очікувалося, що саме у цьому замку продовжиться династія Галицько-Волинського князівства через поєднання з Гедиміновичами.
Але ці мрії розтанули 1349 року — Ганна-Буче померла, так і не народивши дитину. Будівництво замку не припинялося і вже невдовзі твердиня стала повністю цегляною. Любарт згодом отримав спадкоємця, але позаяк той був сином не від першого шлюбу, тож не мав права на Луцьке князівство. 1387 року в Луцьку сів правити племінник Любарта Вітовт Кейстутович — майбутній великий князь литовський.
Автор: Олександр Котис