Кодекс Хейса: справжня цензура в Голлівуді
В мережі розгорнулися дискусії щодо нових правил вручення «Оскара» за кращий фільм. Дехто навіть звинувачує Американську кіноакадемію в цензурі. WAS нагадує, як насправді виглядає цензура, і розповідає про кодекс Хейса — правила, які діяли з 1930-х до 1960-х і змінили обличчя американського кіно.
У 1920-х репутація Голлівуду захиталася. Релігійні організації звинувачували кінокартини, які виходили на екран, в розпусності. Зірки екрану підливали бензину в вогонь своєю скандальною поведінкою. 1921 року на всю країну прогриміла історія Вірджинії Рапп — молодої актриси, яка за вкрай підозрілих обставин померла після п’яної голлівудської вечірки. У зґвалтуванні та вбивстві Вірджинії звинуватили одного з найуспішніших голлівудських акторів того часу — коміка Роско Арбакла.
Арбакла згодом виправдали, але паніка в пресі стосовно аморальності кіноіндустрії була настільки серйозною, що уряд США почав задумуватись про створення державного органу для цензури кіно. Боси кіностудій у відповідь заявили, що цензуруватимуть себе самі.
До розробки норм моралі для кіновиробництва залучили релігійні організації. Кодекс Американської асоціації кінокомпаній (неофіційна назва — кодекс Хейса, за ім’ям тодішнього голови асоціації) представили 1930-го, а повністю він вступив у силу 1934 року.
У кодекс входили заборони та обмеження на демонстрацію насильства, сексу та інших видів «аморальної поведінки». Заборонено було показувати позашлюбні, міжрасові та гомосексуальні стосунки, відверті сцени пристрасті, вживання наркотиків. Аморальність та злочинність можна було показувати лише в негативному світлі, а релігію та духовенство було заборонено висміювати.
Не допускалася демонстрація оголеного тіла, іноді навіть його частин. 1943 року кіномагнат і режисер Говард Х’юз (про якого Мартін Скорсезе зняв фільм «Авіатор») змушений був вирізати 30 секунд зі свого фільму «Поза законом» через занадто, на думку цензорів, глибоке декольте головної героїні. Навіть це не допомогло: кіноасоціація заборонила показувати фільм через тиждень після прем’єри.
З екранів не мали звучати слова, які автори кодексу вважали лайливими або вульгарними. У сіткомі початку 1950-х «Я кохаю Люсі» недопустиме слово «вагітна» замінили на «очікує». Діставалось і великим картинам. Знаменита фраза із фільму «Віднесені вітром» — «Якщо чесно, моя люба, мені плювати» — змогла прозвучати в кінотеатрах лише завдяки тому, що за півтора місяця до виходу стрічки у кодексі зробили поправки, які за певних умов дозволяли вживати слово damn.
Цензура особливо боляче вдарила по представниках расових меншин через заборону на показ міжрасових стосунків. Наприклад, актрисі китайського походження Анні Мей Вонг відмовили у головній ролі в фільмі «Благословенна земля» через те, що головна чоловіча роль дісталася білому актору Полу Муні. У фільмі зображувалося життя китайських фермерів.
За порушення кодексу виробники фільму могли отримати штраф. Але головним покаранням була заборона на прокат фільму — практично усі кінотеатри країни контролювала Асоціація. Творці фільмів, які хотіли говорити про заборонені теми, змушені були проявляти хитрість і використовувати натяки та підтексти. Сценаристи ж часто йшли писати для театру, де цензура була набагато слабшою.
Після Другої світової почалися зміни. У голлівудських фільмів з’явилися нові конкуренти — європейське кіно та телебачення. Почало змінюватися і ставлення публіки до табуйованих тем — насувалася Сексуальна революція 60-х. Кіностудії все менш охоче дотримувалися заборон кодексу, а публіка все прихильніше ставилася до порушників. 1966 року компанія MGM відверто проігнорувала кодекс, випустивши в американських кінотеатрах фільм Антоніоні «Фотозбільшення». Через два роки кодекс Хейса повністю скасували. На зміну йому прийшла система вікових рейтингів, яка діє й зараз.