Порнографія як зброя проти радянських дисидентів

Бути на державній службі та отримувати гроші за перегляд порно. Для одних — це мрія, для інших — робота з 9 до 18. Найчастіше задача випадає силовикам та експертам, яких залучають до аналізу порноматеріалів. Про один з таких випадків брежнєвських часів розповідає дослідник архівів Едуард Андрющенко.

1975 року до квартири молодого одеського дисидента, майбутнього депутата Державної думи Росії В’ячеслава Ігрунова завітали працівники КДБ СРСР. Його підозрювали у виготовленні та поширенні самвидаву, зокрема, книги Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Під час обшуку, окрім забороненої літератури, натрапили на пачку з 133 порнографічних фото.

Знахідки вилучили, Ігрунова доправили до СІЗО. Стаття 211 тодішнього Кримінального кодексу («Виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів») передбачала до 1 року позбавлення волі. Звичайно, спецслужбу цікавили антирадянські матеріали, але слідству могло стати в пригоді й звинувачення в розповсюдженні порно.

Визначити, чи є вилучені знімки порнографією, мало Одеське обласне бюро судмедекспертизи. Комісія на чолі з начальником бюро професором Марленом Васильєвим на три дні заглибилася у вивчення знімків. У кримінальній справі Ігрунова, що зберігається в архіві СБУ, є висновок з описом кожного кадру.

«№23. Половой член вставлен во влагалище. Изображение крупным планом».

«№93–94. Различные варианты крупным планом сосания полового члена».

Прямої відповіді на запитання слідчого, чи є фото порнографічними, експерти не надали. Однак оральний і груповий секс вони однозначно віднесли до «статевих збочень». Цікава деталь: малознайоме, вочевидь, слово грецького походження у висновку двічі надруковано з помилкою — «парнографічний».

Фото: Галузевий державний архів СБ України / WAS
Фото: Галузевий державний архів СБ України / WAS
Фото: Галузевий державний архів СБ України / WAS
Фото: Галузевий державний архів СБ України / WAS

Попри те, що «в СРСР сексу не було», знайти та придбати порно в роки «застою» було цілком реально. Друковану продукцію контрабандою ввозили з-за кордону, а потім копіювали за допомогою фототехніки. За спогадами, продавці фотографій «для дорослих» особливо не ховалися. Їх часто бачили в електричках, на вокзалах та ринках.

Але якщо подібні речі знаходили у «антирадянщиків», то все шилося до справи. Так, 1974 року Київський обласний суд визнав винним у поширенні порнографії Сергія Параджанова. Під час обшуку в нього вилучили еротичний журнал і три гральні карти з порнофото, а свідки підтвердили, що кінорежисер показував їх іншим людям.

Фото: Галузевий державний архів СБ України / WAS

У випадку з Ігруновим слідство повірило поясненням затриманого. За версією дисидента, фотографії він одержав випадково: знайомий на прізвище Бессендорф збирався на постійне проживання до Ізраїлю, тож продав свій фотозбільшувач, віддав пакети з фотопапером і портфель з колекцією поштових марок, де також лежали знімки з порно.

У колонію Ігрунов не потрапив. У нього виявили психічні розлади та відправили на лікування до одеської лікарні, де його могли відвідувати родичі та друзі. А колекцію слідчий спалив у присутності двох колег. У всякому разі так свідчать офіційні документи.

Читайте далі, як Лілія Гасинська потрапила з УРСР до Penthouse.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter