3071

Священна недоторканність римських трибунів та влада імператора

3 вересня 2019 року Верховна Рада України внесла зміни до Конституції та скасувала депутатську недоторканність. Тепер, для того, щоб притягнути депутата до кримінальної відповідальності, не потрібно спеціального дозволу парламенту. Таке рішення викликало бурхливі обговорення, в хід пішли й історичні аргументи. Політолог та історик Віктор Таран у своєму блозі вказав на те, що інститут недоторканності з’явився ще у Стародавньому Римі, де захищав народних трибунів від репресій імператорів, а країну — від авторитаризму. Що саме відбувалося з недоторканністю у Римі — розбирався WAS.

Щоб з’ясувати це питання, необхідно розібратися у політичній системі Стародавнього Риму:

  • Вищі державні посади у Римі республіканського періоду називалися магістратурою. Конкретний чиновник — магістратом. Усі магістрати обиралися на термін в 1 рік. Вищою магістратурою були консули, яких традиційно було двоє.
  • Іншим колегіальним органом Риму був Сенат, до якого призначалися сенатори з числа колишніх магістратів. Першим серед сенаторів був принцепс. Посада сенатора була довічною.
  • Усі магістрати на час свого перебування на посаді користувалися правом недоторканності — проти них не розглядалися приватні позови у суді, образа магістрата або насилля над ним вважалися тяжким злочином. Сенатори недоторканності не мали, користуючись тими ж приватними правами, що й інші громадяни.
  • 494 року до н.е. плебеї, невдоволені тим, що посади магістратів обіймають лише патриції, обрали власних представників — народних трибунів. Трибуни мали право накласти вето на рішення магістратів та могли збирати трибутні коміції — збори плебеїв, які мали частку законодавчої влади. Як і патриціанські магістрати, трибун обіймав посаду один рік. Вдруге стати трибуном було неможливо.

Ось тут і починається історія недоторканності трибунів. Плебеї розуміли, якщо їх представник буде сильно заважати патриціям, то його можуть просто вбити чи скалічити. Тому вони дали колективну клятву перед богами помститися кожному, хто буде зазіхати на життя, здоров’я чи права народних трибунів. Клятва у Римі мала сакральний, а тому і правовий характер. Повноваження народних трибунів називались sacrosancta potestas, тобто породжені не законом, а релігійним обрядом.

Смерть народного трибуна Гая Гракха, картина Франсуа Жан-Батиста Топіно-Лебрена (деталь). Джерело: Wikimedia Commons

Отже, певний прообраз недоторканності посадової особи у Стародавньому Римі був, хоч і носив більш релігійний характер. Але в даному випадку мова йде про республіканський період історії Риму, коли ніяких імператорів ще не було. Чи могла недоторканність захистити народних трибунів після того, як 27 року до н. е. Октавіан Август став першим імператором? На жаль, ні.

Октавіан не засновував монархію і взагалі де-юре не змінював систему управління. Формально Сенат, трибутні коміції та магістратури продовжували існувати. Просто перший імператор поступово об’єднав ключові посади у своїй особі. Його офіційний титул — принцепс, тобто перший сенатор. Після того, як сплив термін його консульства, Октавіан не став обиратися ще раз, але отримав від Сенату «великий імперій» — владу в провінціях і військові повноваження. Одночасно Октавіан і сам став довічним народним трибуном та оголосив себе першим захисником простого римського люду.

У Римі було десять трибунів, але реальна влада залишилася лише в Августа. Ніяка недоторканність вже не могла захистити інших трибунів від його рішень, бо сам Октавіан був першим серед них і мав таку саму недоторканність. З часом навіть формальне існування трибутних коміцій припинилося. Імператор замкнув на собі усі гілки влади, трохи самостійності зберігав лише Сенат. Але призначаючи своїх людей на відповідальні посади, Октавіан взяв під контроль і його. Захист від авторитаризму не спрацював.

Вивчайте далі закон про секс на історичних прикладах.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter