6264

Запах сірки: як лондонці пережили Великий Смог

2020 року за якістю повітря стежити модно. Ми встановлюємо додатки, стежимо за рейтингами, моніторимо кількість діоксиду азоту. Але в середині 20 століття чистота повітря мало кого хвилювала. Однією з перших країн, які зайнялися цією проблемою, стала Велика Британія, де 1956 року прийняли «Закон про чистоту повітря». Щоправда, перед цим жителям її столиці довелося нюхнути шкідливого диму. Про те, як за лічені дні брудне повітря занапастило тисячі лондонців, згадують WAS і LG.

З кінця 18 століття Британія була на передовій промислової революції. Але прогрес мав свою ціну. Основною сировиною революції стало вугілля, яке містить важкі метали й при спалюванні виділяє діоксид сірки. Якість повітря в містах погіршувалось.

До середини 20 століття майже всі електростанції Британії залишалися вугільними. А після Другої світової війни, поки країна відновлювала економіку, спалювати в них доводилося вугілля дуже низької якості. Тому скоро вміст діоксиду сірки в лондонському повітрі перевищив усі мислимі межі.

У грудні 1952 року на Лондон опустився Великий смог. Взагалі, смог для лондонців — звичайне явище, тому можна собі уявити, яких масштабів було лихо, щоб його так прозвали. І як це часто буває з природно-техногенними катастрофами, до цього призвів збіг обставин.

Електростанція «Баттерсі» — вугільна електростанція (нині недіюча) на південному березі Темзи в районі Баттерсі на півдні Лондона, 1938 рік. Фото: Енді Дінглі / з передмови Е. Ройстона Пайка «Наше покоління», Лондон, 1938 / Книжкова компанія Уеверлі.

Спочатку в місті сильно похолодало, й опустився вологий туман. Гріючись, лондонці почали активніше топити свої пічки вугіллям, активніше запрацювали електростанції. Різкий прихід антициклону та зміна температури викликали явище, яке метеорологи називають температурною інверсією — холодне повітря опинилося «під кришкою» з теплого й «законсервувалося».

Повітря в Лондоні й до того було досить брудним через все ті ж каміни, електростанції та автомобілі. Але через температурну інверсію Лондон опинився під «ковпаком», шкідливі речовини не йшли слідом за вітром, а застоювалися. Діоксид сірки надав смогу брудно-жовтий колір, через що лондонці назвали його pea souper — гороховий суп.

Майже відразу смог почав вбивати. Буквально за кілька днів, до 9 грудня, від проблем з диханням офіційно померло до 6 000 немовлят, старих і людей з хронічними захворюваннями. 2004 року журнал Environmental Health Perspective опублікував дослідження, в якому стверджувалося, що насправді «гороховий суп» вбив близько 12 000 людей, а близько 100 000 отримали проблеми з легенями. Крім того, були й довгострокові неприємності. Захворюваність астмою у дітей, які пережили Великий смог, збільшилася на 20 %.

1953 року спеціальна урядова комісія на чолі з інженером сером Г’ю Бівером почала досліджувати ситуацію з повітрям у Лондоні. І комісія зробила однозначний висновок — проблема критична, вугілля в містах потрібно замінювати бездимним паливом. Воно було дорогим, але держава виділила лондонцям субсидії. Також в Акті 1956 року були прописані заходи щодо зменшення викидів піску, пилу та газів з димарів. За дотриманням заходів суворо стежили, а з 1968 року чорний дим з димаря став серйозним злочином.

Після Великого смогу Лондон накривало ще двічі — 1957-го та 1962-го. Щоправда, жертв було вже помітно менше.

Цікаво, що у своїх висновках сер Бівер порівняв ситуацію з повітрям і ситуацію з водою в Лондоні століттям раніше. Тоді питання якості води теж довго ігнорували, поки в місті не стало нестерпно жити. Рівень нечистот в Темзі був настільки високим, що запах у всьому Лондоні став задушливим і досяг вікон парламенту.

А ось якби в лондонських квартирах тоді стояли кондиціонери LG з датчиком забруднення, то городяни б вчасно помітили, що з повітрям щось не так. Киянам на замітку! 

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter