Володимир Вернадський: русофіл і свідомий українець

На купюрі номіналом 1000 гривень буде зображений портрет Володимира Вернадського. Через його непросту ідентичність дизайн нових грошей в Україні зрозуміли не всі.

Етнічний українець. Народився в Петербурзі, помер у Москві. Жив в Україні, в Росії, у Франції. Писав і розмовляв російською. З молодих літ захищав мову предків, українську, від утисків влади. У світі відомий як один із засновників геохімії, біогеохімії та радіогеології. В Східній Європі — також як мислитель, автор вчення про ноосферу. 1918 він доклався до створення академії наук України, був її першим президентом. Лауреат Сталінської премії.

Чи є вчений достатньо українським діячем, аби друкувати його обличчя на найдорожчій банкноті України? Найкращий спосіб прояснити ситуацію — звернутися до слів самого Вернадського.

В статті 1915 року «Украинский вопрос и русское общество» Вернадський виступає за розвиток української культури, критикує шовіністичну політику російського центру, вимагає освіту українською мовою в школах і вивчення українознавчих дисциплін у вишах, закликає надати свободу українському друку.

«Сущность украинского вопроса заключается в том, что украинская (малорусская) народность выработалась в определенно очерченную этнографическую индивидуальность с национальным сознанием, благодаря которому старания близких и дальних родичей обратить ее в простой этнографический материал для усиления господствующей народности оставались и остаются безуспешными».

Корисними для розуміння позиції Вернадського є записи в щоденнику від 1920 року, коли вже за більшовицької влади він обіймав посаду президента Всеукраїнської академії наук.

«Конечно, против будут и поляки, и украинские националисты — но мое положение в Киеве будет борьба — и за русскую, и за украинскую культуру. /…/ Я думаю, что при мало-мальски справедливом отношении к украинству, мы нашли бы огромные кадры русско-украинские и, думаю, их удастся сохранить и в новом положении страны. /…/ Сейчас все мощно связывает нас со славянством и тут, может быть, мы найдем и правильное понимание украинского вопроса русскими».

Прикладом слів Вернадського, спрямованих проти перегинів радянської українізації, є запис 29 серпня 1928 року.

«Первый раз я почувствовал очень серьезное ухудшение в положении украинского языка. Сейчас идет изменение терминологии под влиянием галичан и выявляется рознь и непонимание между народным языком и официальным украинским языком. Легче для населения — русский, привычный уже язык (например в судах). Об этой растущей трещине говорят уже и украинцы, указывающие на опасное влияние галичан, получающих преобладание в Харькове».

На початку 1930-х роках академік живе в Ленінграді, але повсякчасно турбується про українські справи. Зокрема, пише про Голодомор.

«На Украине — голод. Он произведен распоряжением центральной власти не сознательно — но бездарной властью. Доходило до людоедства. В конце концов местная украинская власть оказалась виновной, /…/ хотя украинское правительство исполняло веления Москвы. /…/ голод возник в связи с неприятием колхозов (второе народное крепостное право)».

«Украинская власть действовала по указаниям центральной московской власти, но когда голод выявился бегством населения куда глаза глядят — было обвинено республиканское правительство. Мне говорил академик Вотчал — это шла пропаганда среди крестьян — не сейте — правительство должно вас кормить. Здесь проявилась и национальная обособленность от москалей».

Влітку 1935 року він згадує події 1919-го. Свою співпрацю з більшовиками пояснює бажанням розвивати українську науку.

«Критический момент наступил, когда украинское правительство бежало в Винницу. Здесь [в Киеве] было летучее заседание Академии в нижнем этаже бывшей Киевской гимназии. Мы все решили остаться: ясно было, что если уедет Академия, ее не будет. Она будет эфемерна».

Можна подати ще багато цитат — вчений постійно думав і писав про свою батьківщину. Вернадський поважав окремішність українського народу, підтримував розвиток мови, культури, науки, але найкращим способом досягнення таких цілей вважав тісну співпрацю з Росією. Через це виступав проти форсованої українізації й відторгнення всього, що було напрацьовано спільними зусиллями з росіянами.

У цьому академік був схожий на гетьмана Павла Скоропадського, з яким він плідно співпрацював у ВУАН 1918 року. Обидва вони були діячами свого часу, дітьми імперії. Нинішнім українцям не обов’язково погоджуватися з їхніми поглядами, аби віддавати належне роботі цих людей на благо України.

Далі читайте про роботу над помилками 1918 року.

Фото на обкладинці: з фейсбуку НБУ

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter