Як запалювали Київ

Наприкінці XIX століття Поділ став центром технічного прогресу. На Андріївській вулиці, 19, запрацювала перша електростанція, здатна освітлити весь Київ. До того світло було доступне лише державним будівлям і будинкам заможних киян. Електрика — результат не тільки наукових відкриттів, а й боротьби із забобонами майбутніх абонентів і затяжної «війни струмів». Разом з компанією SAGA Development згадуємо, як відбувалась електрифікація Києва.

Електричне світло спалахнуло у Києві ще у 70-х роках XIX століття. Інженер і залізничник Олександр Бородін повернувся з Парижа зі Всесвітньої виставки 1878 року, яка тоді була осередком передових відкриттів. Експо стартувала 1851 року і стала символом промислової революції, тут у різні роки затверджували одиниці вимірювання Ампер, Джоуль і Ватт, презентували колесо огляду та фотокабіну, тут проводив ефектні експерименти з електрикою Нікола Тесла.

На виставці 1878 року, яку відвідав Олександр Бородін і ще 13 мільйонів людей, затверджували шрифт Брайля як міжнародну систему читання, Александр Белл презентував свій телефон, Томас Едісон — мегафон і фонограф, Огюст Мушо — друкарську машину, що працює на енергії сонця. Поряд із інноваціями, щоправда, тут демонстрували й павільйони «екзотичних сіл» з живими людьми — «людський зоопарк» з аборигенами, привезеними з колоній.

Бородіна на цій виставці найбільше зацікавили дугові лампи Яблочкова, якими освітлювалися всі павільйони. Свічки Яблочкова працювали від генераторів Грамма, що виробляють постійний струм — тому електрика була доступна спочатку точковим локаціям.

Дугові лампи Яблочкова освітлюють проспект Опери у Парижі у рамках Всесвітньої виставки 1878 року. Ілюстрація: ETHW

Бородін привіз лампи Яблочкова до Києва і встановив у залізничній майстерні чотири дугові ліхтарі. Для кожного була потрібна динамо-машина. Трохи пізніше світло з’явилось у майстернях Дніпровського пароплавства, в парку Шато-де-Флер (сьогодні — стадіон «Динамо»), а там уже й київські бізнесмени та аристократи придбали персональні електроустановки. «Здається, від будинку Штіфлера (купець, власник кондитерських — прим. авт.) можна читати книгу або газету», — писала газета «Киянин» 1880 року.

Сам Бородін згадував: «Коли я встановив у Київських залізничних майстернях перші чотири електричні ліхтарі для освітлення токарного цеху, це була така новина, що на моє запрошення оглянути цей вид освітлення відгукнулися більшість професорів Університету Св. Володимира. Через 18 років електричне освітлення проникло всюди: на заводи, вокзал, залізничні станції, театри, будинки, вулиці».

Але світло дугових ламп було надто інтенсивним для домашнього освітлення. Дуга нагрівалася до кількох тисяч градусів за Цельсієм, тому ліхтарі вішали високо та закривали плафонами — вони буквально били по очах ультрафіолетом. Та й споживачі до електрики звикли не одразу. Виявилося, що звичний макіяж в електричному світлі виглядає потворно: м’яке світло газових ламп ретушувало недоліки. Шотландський письменник Роберт Льюїс Стівенсон називав дугові ліхтарі «лампами для нічних жахіть», тоді як світло газових ліхтарів — «одомашненими зірками». Тож спочатку інноваційні ліхтарі освітлювали в основному вулиці, площі та виробничі будівлі.

Повна електрифікація Києва не могла відбутися і з інших причин. Прогрес призупинила «війна струмів» — конкурентна боротьба титанів ринку електрики. Біля кожного ліхтаря в майстерні Бородіна недарма гудів генератор. Тоді використовували постійний струм, а це означало, що джерело енергії має розташовуватися поряд зі споживачем — у межах півтора кілометра. На великі відстані електрику можна подавати лише за високої напруги, а ефективних способів змінювати її тоді не було. Що не завадило, втім, 1892 року запустити в Києві перший у Російській імперії електричний трамвай — перша лінія була якраз півтора кілометри завдовжки.

Того ж року, коли Бородін встановив перші у Києві дугові ліхтарі, потойбіч океану Томас Едісон отримав у подарунок аналогічний комплект — з дугових ламп і динамо-машини. І зрозумів, що так не піде. Едісон вирішив вдосконалити лампи розжарювання, і в нього вийшло. Працювали вони на постійному струмі, тому електростанції Едісона використовували напругу від 100 до 200 Вт. За 10 років він побудував на цих лампах бізнес-імперію, забезпечивши ними всю Америку, і категорично відмовлявся приймати той факт, що майбутнє за змінним струмом — хоча його співробітник, молодий інженер Нікола Тесла, наполягав на цьому. Розсварившись через це з Теслою, Едісон незабаром дізнався, що конкуренти проникливіші за нього. Компанія «Вестінгауз Електрик», сьогодні відома як медіахолдинг CBS, почала використовувати трансформатори для зниження напруги. Тепер змінний струм можна було використовувати і для закритих приміщень. У паніці Едісон розгорнув антикампанію проти змінного струму, не гребуючи навіть «чорнухою» — споживачів залякували небезпекою високої напруги, тварин публічно вбивали струмом, а перший електричний стілець стараннями Едісона підживили від генератора Вестінгауза, хоча той категорично відмовився постачати генератори для страт.

І все ж таки генератори змінного струму увійшли в будні споживачів. 1891 року вчені представили систему трифазного змінного струму, і вже через 7 років цю технологію запровадили у Києві на Подолі — на новій електростанції на Андріївській вулиці, 19. 1902 року її розширили та урочисто відкрили.

На Андріївській вулиці знаходиться перша міська електростанція (будинок № 19), яка свого часу була першою електростанцією Російської імперії, що виробляла змінний струм. Фото: Thez / Wikimedia Commons / CC BY-SA 3.0

Ось що писала газета «Киянин» від 1902 року: «Вчора, 22 вересня, відбулося урочисте освячення величезної електричної станції Київського електричного товариства, яке вчора вступило в права концесіонера з облаштування та експлуатації в Києві електричного освітлення. Захід відбувався у машинному відділенні будівлі електричної станції. Відділення це вишукано прикрасили величезними пальмами та іншими тропічними рослинами. О 12 годині тут, під гул величезних паро-динамо-машин, о. протоієрей Фоменко відслужив молебень. (…) Загалом паро-динамо-машини №№ 1 і 2 найбільші в усій Російській імперії. (…) Кожна з них може освітлювати 21 450 лампочок розжарювання. (…) Разом усі п’ять машин станції розвивають 5250 сил і можуть освітлювати водночас 60000 лампочок розжарювання, що одночасно горять».

Ще довго електрика залишатиметься розкішшю та привілеєм навіть у найбільших містах імперії. Так, у рекламній колонці газети «Ранок у Харкові» від 1909 року написано: «Першокласний готель “Континенталь”. Москва. Електричне освітлення, ванни, підйомні машини, омнібуси, карети на всі вокзали, поштова скринька, на всіх поверхах телефон. Біля готелю вузол електричних трамваїв в усі кінці міста. Візникам просимо не вірити, що всі номери зайняті».

У наші дні електрика давно вже не розкіш, але інновації, як і раніше, починаються з Подолу: незабаром тут з’явиться сучасний багатофункціональний комплекс ANDRIYIVSKY City Space. Автори проєкту дотримувалися концепції City Space, коли об’єкт слугує не лише своїм резидентам, а й місту загалом. Саме це і відбудеться на Подолі: перші поверхи комплексу, зайняті ресторанами, коворкінгами, культурними просторами та ритейлом, активують Андріївську вулицю, а сам комплекс стане новим центром тяжіння району.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter