Запах поту: бруд і сморід європейської аристократії

Заведено вважати, що Середньовічна Європа була найсмердючішим місцем на землі. І основними джерелами неприємних ароматів були самі люди, які майже не милися. Чи так це було, перевірили WAS і LG.

В Середні віки з гігієною було не так сумно, як багато хто звик думати. Громадські терми з крахом Римської імперії не зникли навіть в Європі. Наприклад, 1249 року в Парижі було 26 лазень, а в Лондоні 1374 року — 18.

Звичайно, сучасна людина, швидше за все, була б незадоволена рівнем середньовічної гігієни. Але справжній бруд почався пізніше, коли Середньовіччя вже закінчилося. «Немиті століття» тривали приблизно з 1550-го по 1800 рік.

В ісламському світі, наприклад, такого періоду не було. «Коран» наказує всім правовірним регулярно здійснювати вуду́ — обмивання перед молитвою, дотиком до самого «Корану» та іншими ритуалами. А важливість особистої гігієни для здоров’я ще в 11 столітті описав Ібн Сіна (Авіценна) у своїй праці «Канон лікарської науки». Трохи краще люди пахли в Північній і Східній Європі, тому що там в культурах банний день раз на тиждень нікуди не подівся. У Візантії теж зберігалися залишки римської банної культури.

А в Західній Європі вже до середини 16 століття склалася парадоксальна ситуація, коли бідні селяни часто були чистішими, ніж багаті городяни та аристократи, тому що іноді ходили митися в річки та озера. А чим родовитішою була людина, тим гірше від неї пахло.

Основних причин було дві. По-перше, в боротьбі за моральність влада європейських міст почала закривати громадські лазні, які часто були ще й борделями. А по-друге, переконання, що митися — шкідливо, як вірус проникло у свідомість багатьох європейців. Складно сказати, де джерела цієї небезпечної омани. Свою роль зіграв стереотип, згідно з яким хвороби викликають «міазми» — отруйні випаровування. Відповідно, міркували деякі лікарі того часу, міазми можуть проникнути під шкіру через чисті відкриті пори. А бруд і піт, які пори забивають, служать природною «бронею» від недуг.

1782 року у Франції вийшов спеціальний посібник для дворян Manuel de civilite, в якому було багато цінних життєвих порад. Зокрема, не рекомендувалося вмивати обличчя, тому що вода нібито робить шкіру більш чутливою до спеки й холоду.

Втім, вже тоді була й інша точка зору. Наприклад, іспанська книга з хатнього господарювання 16 століття Manual de mugere наказує обов’язково кожен день мити обличчя і руки з милом. Тобто, боротьба за чистоту велася, але з перемінним успіхом.

Замість простого умивання дворяни часто користувалися ароматичними пудрами, які тільки додатково забивали пори шкіри. Бруд тіла поєднувався з брудом вулиць, куди зливали нечистоти. Сучасна людина навряд чи змогла б витримати прогулянку Парижем 18 століття більше кількох хвилин.

Все це в якийсь момент викликало підйом парфумерної промисловості. Парфуми вже були в Римській імперії й навіть у Стародавній Греції, але були забуті. З Османської імперії через Угорщину вони проникли спочатку до Італії, а потім їх оцінили брудні аристократи Франції.

Натуральність — це добре, поки вона не починає душити. Але з кондиціонерами LG і їхньою функцією автоматичного очищення навіть Париж 18 століття став би куди більш приємним місцем.