Як витягнути стрілу з обличчя, якщо ти хірург 15 століття
На початку 15 століття англійський хірург Джон Бредмор провів одну з перших відомих в історії щелепно-лицевих операцій. Він дістав стрілу з покаліченого обличчя 16-річного принца Вельського.
21 липня 1403 року війська короля Генріха IV розбили бунтівників Генрі Персі в битві поблизу міста Шрусбері ціною тяжкого поранення спадкоємця престолу. 16-річний Генріх Монмут, принц Вельський, очолював лівий фланг королівської армії.
Лучники повстанців засипали супротивників стрілами. За словами хроніста Томаса Волсінгема, солдати короля «падали, наче листя після перших осінніх заморозків». У запалі бою молодий принц повів свій загін на ворожих лучників. Він відкрив забрало шолома, щоб віддати наказ, і ворожа стріла впилася в щоку під лівим оком. За свідченням Тіто Лівіо Фруловісі, біографа Генріха, принц продовжив атаку з вигуком, що хоче «надихнути воїнів не словом, а ділом».
Здобувши перемогу, король звелів доправити пораненого сина до найближчого замку Кенілворт для лікування. Рана Генріха була потенційно смертельною: стріла влучила під кутом в ліву щоку, пробила вилицю і застрягла в кістці задньої частини носа біля шийних хребців. Якби вістря заглибилося ще на 3 сантиметри, історія не знала б переможця під Азенкуром, а Шекспір не написав би п’єсу «Генріх V».
Після кількох невдалих спроб витягнути вістря стріли «зіллям та іншими методами», які лише помножували страждання хлопця, Генріх IV звернувся по допомогу до Джона Бредмора. Той був досвідченим хірургом, але підробляв виготовленням прикрас і фальшивомонетництвом, через що мав проблеми із законом.
Аби дістати наконечник, лондонський лікар створив унікальні щипці — «екстрактор Бредмора». Вони мали тонкі кінці, котрі загальною шириною не перевищували втулку наконечника стріли, і гвинтовий механізм, що проходив через їхній центр і дозволив зафіксувати наконечник перед витяганням.
Реконструкція екстрактора Бредмора. Джерело: Facebook / Ian Thackray Blacksmith
Тим часом рана принца Генріха почала загоюватися.
«Спочатку я зробив маленькі зонди з серцевини бузини, добре висушеної та огорнутої в чисту тканину. Ці зонди були просочені медом троянди. Після цього я зробив ще більші й довші зонди та продовжував збільшувати ці зонди до того часу, поки не одержав бажану ширину і глибину рани», – писав Бредмор у своєму трактаті.
Нарешті хірург заглибив щипці до втулки стріли: «Переміщуючи їх туди-сюди, потроху (за допомогою Господа) я витягнув наконечник. Джентльмени та слуги вищезгаданого принца стояли поруч і всі дякували Господу».
Операція проходила без знеболення. Аби рана не нагноїлася, Бредмор залив її білим вином і закрив просоченими медом тампонами. За 20 днів принц Генріх почав одужувати.
Отже, Джон Бредмор виконав одну з перших в історії цілком успішних щелепно-лицевих операцій. Рана Генріха загоїлася, але шрам лишився на все життя. Бредмор став придворним королівським лікарем. Принц додатково призначив йому пенсію в 10 марок на рік.