Свинцеві 70-і: Італія у вирі «чорного» та «червоного» терору

В кінці листопада 2019 року в 16 містах по всій Італії пройшли обшуки. Поліція виявила вогнепальну зброю, портрети Адольфа Гітлера, символіку НСДАП та інші нацистські атрибути. 19 осіб отримали звинувачення в спробі створення ультраправої партії. Трохи раніше в одного з підозрюваних у зв’язках з цією партією вилучили навіть ракету Matra класу повітря-повітря.

До недавнього часу міністром внутрішніх справ Італії був Маттео Сальвіні — член правої партії «Ліга Півночі» та відкритий прихильник Володимира Путіна. 5 вересня 2019 року весь кабінет міністрів відправився у відставку через політичну кризу.

Проблема радикальних політичних рухів в Італії загострюється регулярно. Піком загострення стали 1970-ті, коли праві та ліві бойовики стріляли один в одного прямо на вулицях, неофашисти влаштовували теракти, а «Червоні бригади» Італії були не менш відомі, ніж німецька «Фракція Червоної армії». Що потрібно знати про «свинцеві сімдесяті» — розповідає WAS.

Передумови

Після Другої світової та падіння режиму Беніто Муссоліні Італія стала парламентською республікою й ухвалила нову конституцію. На довгі роки в парламенті утвердилася влада компромісної Християнсько-демократичної партії (ХДП). При цьому сильні позиції залишалися у соціалістів і комуністів, які на кожних виборах стабільно брали 2 і 3 місця, іноді формуючи альянс.

З початком холодної війни США надавали значну фінансову підтримку уряду християнським демократам, побоюючись впливу СРСР. Внаслідок цього економіка країни поволі, але впевнено росла. Кінець 1960-х та вхід у нове десятиліття був пов’язаний із частковою зупинкою економічного буму. 1973 року починається Нафтова криза, яка й заганяє Італію в затяжну інфляцію.

Падіння рівня життя значно посилює ліві настрої в суспільстві та недовіру до уряду ХДП. Активізуються робочі профспілки, які ще 1969 року почали масові страйки, що увійшли в історію як «Спекотна осінь».

Портрет Хо Ши Міна в руках демонстрантів під час масових страйків в Італії, які увійшли в історію як «Спекотна осінь», Мілан, 1969 рік. Фото: libcom.org / Wikimedia Commons

Побоюючись посилення комуністів, НАТО розпочинає операцію «Гладіо» — створення та підтримку антикомуністичного підпілля, яке в разі вторгнення СРСР до Європи, мало перейти до партизанських дій. Центром операції стає Рим. 1984 року зв’язок між ультраправими групами в Італії та «Гладіо» підтвердить у своїх свідченнях колишній бойовик організації Avanguardia Nazionale Вінченцо Вінчіґерра. Пізніше італійські неофашисти навіть брали участь у війні в Афганістані проти СРСР.

Популярною як у лівих, так і в правих Італії була співпраця з Народним фронтом визволення Палестини, в таборах якого бойовики проходили підготовку. Ідеології набувають найрізноманітніших форм. Крім класичних марксистів, троцькістів й анархістів із лівого боку і неофашистів — з правого, зустрічаються групи екзотичних «анархо-фашистів» і навіть «наці-маоїстів». Починають формуватися сильні політичні течії та бойові групи. Це виливається у збройні вуличні зіткнення.

Чорний терор

1 березня 1968 року відбулися зіткнення студентів із римською поліцією — «БитваВалле Джулія». Від 2 до 4 тисяч лівих і правих студентських угруповань, діючи спільно, зійшлися в сутичці з тисячею поліціянтів. Передумовою цього став протест проти університетської реформи.

2 лютого студенти захопили будівлю Римського університету Ла Сап’єнца. 29 лютого карабінери відбили її назад, що й дало старт масовим зіткненням. Активна фаза зіткнень тривала кілька годин, підсумком стало захоплення будівель юридичного та філологічного факультетів. Жертв було чимало: 478 поранених і 278 заарештованих учасників протесту, 150 поранених силовиків і 8 згорілих поліцейських машин.

16 березня на університетській площі відбулося вже інше зіткнення неофашистів з «Національного Авангарду» з лівими.

12 грудня 1969 року в Мілані відбувся теракт на П’яцца Фонтана. Від вибуху в будівлі Національного банку гине 17 людей і 90 отримують поранення. Спочатку під слідство потрапили анархісти Петро Вальпреда і Джузеппе Пінеллі, проте 1971 року слідство перемикає увагу на неофашистів. 1972 року судять двох відомих діячів правого руху: творця ідеології наці-маоїзму, автора книги «Дезінтеграція системи» Франко Фреду і його соратника по збройній боротьбі Джованні Вентуру. Проте 1987 року Фреда був повністю виправданий.

12 грудня 1969 року в приміщенні Banca Nazionale dell'Agricoltura на Пьяцца Фонтана в Мілані стався вибух, внаслідок чого загинули на місці 12 людей, понад 90 було поранено. Пізніше померли ще п'ятеро постраждалих. Джерело: Wikimedia Commons

8 грудня 1970 року ветеран війни князь Юніо Боргезе на прізвисько «Чорний принц» спробував здійснити державний переворот, зібравши збройні групи з бійців Avanguardia Nazionale та Ordine Nuovo. Спробу перевороту зірвала поліція, а Боргезе втік з країни.

У період з 1972 по 1976 рік відбувся ряд терактів і вбивств організованих бійцями Avanguardia Nazionale та Ordine Nuovo, в яких за приблизними підрахунками загинуло близько 50 осіб і сотні отримали поранення. З основних варто виділити вибух на П’яцца делла Лоджія під час антифашистської демонстрації 1974-го, вибух залізничного експреса в місті Сан-Бенедетто, вбивство судді Вітторіо Оккорсіо.

Дії Avanguardia Nazionale в Римі, березень 1975 року. Джерело: Wikimedia Commons

У другій половині 1970-х про себе заявила організація Nuclei Armati Rivoluzionari, заснована активістами ІСР Франко Ансельмі, братами Крістіано та Валеріо Фіораванті, Франческою Мамбро та Алессандро Алібранді. В цілому група зробила близько сотні вбивств, нападів і пограбувань, чим прославилася у неофашистському русі. При цьому NAR не укладали союзів з іншими правими організаціями, відкидали будь-яку політичну діяльність і тяжіли до анархізму. До початку 1980-х організація майже розпалася через те, що брати Фіорованті постійно шукали та страчували зрадників у своїх рядах. До 1983 року всі лідери NAR загинули або були заарештовані.

Труп бойовика Роберто Шалабба, вбитого братами Крістіано і Валеріо Фіораванті 28 лютого 1978 року. Джерело: Wikimedia Commons

Червоні бригади

1970 року було засновано одну з найбільших і найпотужніших ультралівих терористичних груп Італії — Brigate Rosse. В цілому вони здійснили близько 14 тисяч актів насильства: ряд гучних вбивств викрадень, терактів, пограбувань і підпалів. Засновниками заведено вважати Ренато Курчо й Маргеріту Кагол. Загальна чисельність членів на піку діяльності доходила до 25 тисяч.

Найгучнішою справою періоду 70-х для Червоних Бригад є викрадення і вбивство експрем’єра італійського уряду Альдо Моро. У терористів була мета за допомогою такого заручника висунути свої умови владі для поліпшення життя робітничого класу. Але усвідомивши, що влада не йде на переговори, після 55 днів полону Моро вбили.

Італійська влада офіційно визнає, що в 1970-х в Італії діяло до 180 різних лівих організацій. Неофашисти в Італії вважали що їхній «чорний терор» — це реакція у відповідь на напади лівих і вбивства молодих активістів. Почасти це правда, але статистика Міністерства внутрішніх справ Італії країни показує, що 67,5 % насильницьких актів вчинили ультраправі бойовики.

Експрем’єр італійського уряду Альдо Моро в полоні Червоних бригад, 1978 рік. Джерело: Wikimedia Commons / fabioruini.eu

Багато активістів не пережили криваве десятиліття, але величезна частина з них досі живуть і займаються політичною діяльністю. Деякі все ще ховаються від Інтерполу.

Зараз політичне протистояння в Італії не таке гаряче. Але молодих людей, готових вийти на вулицю з червоним прапором або портретом Муссоліні не поменшало.

Читайте далі 10 найважливіших фактів про курдів та їхню збройну боротьбу.

Автор: Олександр Чижов