Бійня на острові Рамрі: крокодили проти японської армії

Січень 1945 року, Друга світова війна наближається до кінця, британський Індійський корпус вступив у протистояння з японцями за Південну Бірму та прилеглі острови. Острів Рамрі британці вибрали як перспективний для створення там авіабази. Розвідка виявила, що японці окопалися на острові серйозно — в печерах, що ведуть на пляжі, була розміщена артилерія, тому знищити її обстрілом з моря було малоймовірно. Для захоплення Рамрі була розроблена операція «Матадор».

21 січня 1945 року британські кораблі почали обстріл пляжів острова, а в другій половині дня на берег висадилися штурмові групи 25-го Індійського корпусу. Японці зі 121-го піхотного полку 54-ї дивізії, яких вів в бій полковник Каніті Нагасава, чинили запеклий опір, британський десант просувався повільно. Ситуація стала все більше нагадувати облогу середньовічного замку, з мережею пагорбів і печер замість фортифікацій.

Тільки до 7 лютого британці дісталися до місцевого містечка та почали витісняти звідти японські загони. До 17-ї лютого опір здебільшого захисників острова вдалося зломити. Боєздатними залишалися близько тисячі японців з диверсійного корпусу, які ще 1 лютого вирушили в похід у непрохідні мангрові болота. Вони опинилися в оточенні, а єдиний шлях лежав через 16 кілометрів драговини.

Перша хвиля штурмових військ висаджується на острові Рамрі, січень 1945 року. Джерело: SE 2245 from the collections of the Imperial War Museums / Wikipedia Commons
Британські війська висаджуються на острів Рамрі, 21 січня 1945 року. Джерело: SE 2256 from the collections of the Imperial War Museums / Wikipedia Commons

Британці вирішили не вступати у відкритий бій, тому що японський диверсійний корпус був добре підготовлений для війни в болоті — багато холодної зброї, спеціальне спорядження і навички. Індійський корпус тільки спостерігав за повільним просуванням японців через гниловоддя. Спочатку у них почалися проблеми з питною водою. Потім — з інфекціями від болотної води, отруйними комахами та зміями. Але вночі 19 лютого сталося те, через що у британців,  які спостерігали за ситуацією, волосся стало дибки.

В болотах острова Рамрі у великих кількостях мешкали гребенясті крокодили — одні з найбільших наземних хижаків, до 7 метрів в довжину при масі близько 2 тонн, власники одного з найсильніших укусів серед тварин планети. Вночі вони почали нападати на виснажених японців і тягнути їх під воду. Серед британців, які спостерігали це хоррор-муві, був натураліст Брюс Стенлі Райт, який потім писав у своїй роботі Wildlife Sketches Near and Far 1962 року:

«Та ніч була найжахливішою з усіх, які коли-небудь переживав будь-який з членів екіпажів наших моторних катерів. Розсіяні постріли гвинтівок в чорній як смола темряві боліт, перериваються криками поранених, розчавлених щелепами величезних рептилій, і приглушені тривожні звуки рухів крокодилів створювали какофонію пекла, яку рідко зустрінеш на Землі. На світанку стерв’ятники прийшли підчистити те, що залишили крокодили… »

Гребенястий крокодил. Джерело: St. Augustine Alligator Farm / Wikipedia Commons

У похід через болото виступило понад 1200 японців. Після нападу крокодилів британці знайшли тільки 22 солдатів і 3 офіцерів в стані глибокого шоку, їх неможливо було навіть допитати. Британцям і полоненим японцям потім здавалося, що в нападі на диверсійний корпус брали участь тисячі крокодилів. Хоча це малоймовірно. Британський історик і журналіст Френк МакЛінн у своїй книзі 2011 року The Burma Campaign: Disaster Into Triumph, 1942–45 відзначав, що на острові Рамрі банально немає стільки корму для крокодилів, щоб вони могли так сильно розплодитись. Все-таки не кожен день їм доводилося так бенкетувати.