Як Україна “створила” хасидів

Багато хто чув про хасидів, проте у пересічного українця уявлення про них зазвичай вкрай нечітке. Наприклад, в українських медіа часто можна почути, що хасидизм - це форма ортодоксального юдаїзму. В реальності, цей напрямок виник як протиставлення ортодоксальному юдаїзму. Мало хто знає, що хасидизм має глибокі корені в українській культурі. Можна навіть сказати, що це своєрідна українська інтерпретація юдаїзму

Зародження Хасидизму

Хасидизм зародився в Україні у 18 столітті. Віра хасидів ґрунтується на щирості, емоційності та особистому зв’язку з Богом, на противагу формалізму та ритуалам.
Слово «хасид» означає «благочестивий». Головні особливості хасидизму, якщо коротко, це пріоритет релігійного почуття і морального життя над сухою вченістю і ритуалами. Що, втім, зовсім не виключає глибокого вивчення Тори та кабали.

Ключовим принципом хасидизму є також зв’язок з духовними лідерами – цадиком або ребе, які вважаються посередниками між вірянами та Богом. Вони є взірцем побожності та праведної поведінки, у них просять порад та настанов у повсякденному житті.

Хасидизм був започаткований у 18 столітті на Хмельниччині. Засновником руху є Ісраель бен Еліезер більше відомий як Бешт або Баал Шем Тов, який помер і похований у Меджибожі Хмельницької області. Народився він у 1698 році у селищі Окопи Чортківського району Тернопільської області.

Вперше євреї прибули на територію України, а саме на східне узбережжя Чорного моря та у Крим, ще до нашої ери. І з того часу неперервно тут перебували, пускали коріння в різних регіонах, намагалися уживатися з місцевими та приїжджими, та разом з тим надійно оберігали свою культуру та віру.

Ключовим принципом хасидизму є також зв’язок з духовними лідерами – цадиком або ребе. Джерело: Wikimedia Commons

Кабала

Але повернімося до Поділля, де росте та вивчає основи юдаїзму та івриту молодий Ісраель. Серед місцевих жителів хлопець був відомим своїм даром цілителя, до нього зверталися хворі, яких він лікував за допомогою магічних заклинань та амулетів.

На той момент містично-філософське вчення Кабала, яке кілька століть до цього практикувалося потайки небагатьма, міцно закріплювалося в юдаїзмі.

Кабала – це боже одкровення, секрети Тори, які не можуть знати всі, лише посвячені, чоловіки, які молитвами заслужили право отримати «таємні знання», які приховані у священних текстах.

Отримав благословення на посвяту у Кабалу і молодий Ісраель. Досить швидко він став лідером у своїй спільноті та завоював багато прихильників, які вірили в його ідею відкрито практикувати вчення Кабали, замість того, щоб обмежуватися таємним аскетичним невеликим колом.
Так зароджувався релігійний рух «хасидизм».

Ще у середньовіччі термін «хасид» позначав ту людину, яка була глибоко заглиблена в Кабалу, а ось, що цікаво, в сучасному івриті слово набуло іншого значення – це «прихильник» або «учень», тобто той, хто наслідує свого релігійного вчителя.

Це була нова версія юдаїзму, де таємні містичні концепції почали використовувати як настанови у повсякденному житті для широких мас єврейського народу.

Гравюра Леонарда Бека, що зображує єврейського вченого поруч з кабалістичним «Деревом життя» з десятьма сефіротами та 22 єврейськими літерами. Джерело: British Museum

Меджибіж. Хмельницька область

Ісраель, або як його стали величати Баал Шем Тов, з часом оселився в Меджибожі, де передавав своє вчення найближчим учням.

Меджибіж, невелике містечко в Хмельницькій області, був осередком хасидів аж до Другої світової війни. Вони там мали свою школу, синагогу Бешта, яка у війну була зруйнована нацистами, проте відбудована на початку нульових. Там же був єврейський цвинтар-кіркут, де досі похований Баал Шем Тов.

Наступники Бешта понесли його вчення далі Східною Європою, шляхом чого хасидизм зміг вкорінитися як окрема течія ультраортодоксального юдаїзму. Що передбачає досить консервативний та соціально замкнений спосіб життя в невеликих групах, кожну з яких очолює її спадковий духовний лідер, Ребе.

Щоб поговорити з богом, хасиду не обов’язково йти до синагоги, адже він відчуває його присутність скрізь, навіть у буденних речах та діях. А форма спілкування зазвичай наповнена ентузіазмом та радощами.

Бейт-мідраш Баал Шем Това у Меджибожі була зруйнована нацистами, а її копія пізніше була побудована на цьому місці як музей. Джерело: Wikimedia Commons

Хабад

Час йшов, хасидизм поширювався світом, знаходив лідерів, трансформувався та почав ділитися на різні течії.

Найрозповсюдженіша течія хасидизму в Україні та й у світі називається Хабад. Синагоги в Дніпрі, Одесі, Києві – це все Хабад, у них є свої школи: ішиви – школи для хлопчиків, мохое – школи для дівчат.

Назва «Хабад» – це акронім від слів на івриті «мудрість», «розуміння» і «знання». Зараз хабадський рух є найвідомішим серед хасидських, розповсюджений по всьому світові, а головний осередок знаходиться у Нью-Йорку.

Шнеур Залман із Ляд, який пізніше заснує рух Хабад, народився в хасидській родині в селищі Ліозна в Речі Посполитій та отримав благословення від самого Бешта.

Поки він ніс духовну службу у своєму рідному селищі, активно працював над Танією – основоположною книгою хабадського хасидизму, у якій він виклав філософські дослідження та інтелектуальний аналіз тлумачення хасидської Тори.

Хабадські хасиди вважають своїми мудрецями Любачівських ребе, їх сім. Останній, Менахем Мендл Шнеєрсон, провів свої дитячі роки у Дніпрі, а потім втік з СРСР, бо його вже почати душити, і в Нью-Йорку став лідером руху Хабад, там він навчав своїм вченням рабинів, які після його смерті у 1994 році поїхали до країн колишньої СРСР, щоб нести його вчення та відновлювати хабадьські громади.

Спільне фото емісарів Хабада перед Всесвітнім центром Хабад-770, Всесвітня конференція емісарів 2015 р. Фото: Хаїм Твіто / shturem.net / CC BY-SA 4.0

Хасиди в Україні

Хасиди, що живуть в Україні, можуть бути суперрелігійними, а можуть і менш релігійними, усе залежить від їхньої сім’ї, виховання. Більш релігійні віддають своїх дітей не просто до спеціалізованих єврейських шкіл, а в ішиву, якщо це хлопчик, чи в мохое, якщо це дівчинка. Жінки з суперрелігійних сімей мають носити на людях перуки або покривати голову, адже феромони, які знаходяться у їхньому волоссі, не мають доходити до інших чоловіків. Також вони не одягають коротких спідниць, не мають глибоких вирізів. Чоловіки ж не можуть виходити на вулицю без кіпи, шапочки, бо через неї іде зв’язок з богом. Тобто вони мають вдягатися кошерно. Кошер – це не тільки про їжу, а взагалі про спосіб життя.

А ось ті хасиди, що приїжджають до Умані – це інші хасиди, нахманці. Їхній лідер – цадик Нахман, це він похований в Умані, тому щороку на свято Рош га-Шана вони туди з’їжджаються. Так заповів їхній цадик. Вони вірять, що тих, хто прийде помолитися на його могилу в Новий рік, Нахман «витягне з пекла».

Нахман або ж Раббі Праведний Нахман із Брацлава був правнуком Баал Шем Това, засновника хасидизму, і виріс у домі Бешта. Вже у дорослому віці він оселився в Брацлаві, де збирав прихильників свого вчення. Тому течію, яку він заснував також називають брацлавським хасидизмом – за назвою селища, або ж нахманським – за ім’ям лідера.

Нахманці загалом не живуть на території України, а лише приїжджають на свято Рош га-Шана, проте в Умані десяток сімей проживає постійно. Та вони не мають власної синагоги чи школи.

Свої останні роки Нахман провів в Умані, там і помер, тож щороку паломники з різних куточків світу з’їжджаються на святкування єврейського нового року до Умані.

Рош га-Шана – свято початку нового року в юдаїзмі. Святкування припадає на неділю, середу чи п’ятницю в межах середини вересня – початку жовтня. За юдейськими віруваннями в цей день бог створив людину – Адама, в цей же день він вигнав Адама і Єву з Едему.

Для хасидів важливо напередодні свята підбити підсумки попереднього року, віддати борги, завершити незакінчені справи, попросити вибачення у тих, перед ким завинили.

У Рош га-Шана бог визначає долю людини на цілий рік. Але це рішення неостаточне, наступні 10 днів бог може змінити свою думку. У це свято рівень веселощів підіймається до максимуму: весь час грає музика, чутні співи, сміх, не вщухають танці – так хасиди говорять з богом.

Також на Рош га-Шана існує цікава традиція: після читання Тори трубити в шофар — це такий єврейський ритуальний музичний інструмент, зроблений з баранячого рогу. Через це цей день також називають Днем трубних звуків. Ці звуки нагадують євреям, що скоро розпочнеться Божий суд, та закликають переглянути свою поведінку за рік.

І хоча хасиди живуть на території України вже декілька століть, ділять з українцями побут, проживають спільні історичні події, досі їхня релігія та культура для багатьох невідома.

Основною задачею юдаїзму в цілому завжди було не асимілюватися та не втратити свою ідентичність, тому юдейські громади зазвичай закриті для чужих. У них не стоїть на меті навернути у віру якомога більше людей – їм важливо зберегти свої традиції.

А там де є невідомість, там завжди виникає багато домислів, міфів, а з них і упереджень, які дуже швидко чіпляються до представників іншої віри або національності.

До того ж і самі українці, живучи невеликими громадами в селах, неохоче приймали чужинців, навіть жителів сусідніх сіл, не те що представників іншої віри.

Хасиди, що приїжджають до Умані – це інші хасиди, нахманці. Фото: Nahoumsabban / CC BY-SA 3.0

Стереотипи

У фольклорних чи літературних творах 19 століття євреї часто змальовувалися хитрими, жадібними, готовими надурити та витрясти останню копійку. В інтермедіях їх іронічно зображали боягузливими чи безпорадними.
А ось в романі Є. Гребінки “Чайковський”, герой Герцик, єврей за національністю є таким собі трикстером, який прикидається християнином, плете інтриги та поводиться негідно.

Не любили усіх євреїв в цілому ще й за те, що зазвичай саме вони тримали шинки чи корчми, де місцеві пропивали молодість та гроші. Звинувачували у цьому саме власників таких закладів, ніби вони насильно затягували хлопів до шинку та наливали допоки їхні кишені не спустіють.

Ще більшу ворожнечу розпалював той факт, що євреї часто були посередниками між українським селянством та польською шляхтою, що певний час панувала на українських землях. Євреїв шляхта наділила правами орендарів, які могли оподатковувати місцевих за користування будь-чим, навіть за весільну куницю. Тому у багатьох творах євреї постають як польські шпигуни та донощики, як в «Історії русів».

Неодноразово конфлікти через гроші призводили до бійок, а часом і до серйозніших наслідків.

Гайдамацький рух селян та козаків під керуванням Максима Залізняка та Івана Ґонти під назвою «Коліївщина» піднявся як реакція на політику Речі Посполитої. У бажанні звільнити свої землі від польської шляхти, гайдамаки розправлялися з усіма, хто ставав їм на заваді.

Піком стала «уманська різанина», у якій загинуло декілька тисяч євреїв та греко-католиків, стільки ж було взято в полон.

Корчма на Поділлі. Картина Яна Машковського. Джерело: Wikimedia Commons

Культурний обмін

Та чи насправді спільне життя хасидів та українців було настільки нестерпним та складним? Воно інколи підкидувало приводи для суперечок, та у спільному побуті і українці, і хасиди часто зверталися по допомогу одне до одного.

Мудрість, якою може поділитися рабин, була закладена ще в давніх легендах та казках про Олексу Довбуша. Що в українському, що в єврейському фольклорі згадується легендарна зустріч лідера опришків Довбуша з лідерами хасидів Баал Шем Товом. В одній з казок розказувалося, що Бешт допоміг опришкам переховатися від небезпеки, а Олекса за це подарував йому свою люльку. І хоч ніде немає зафіксованих даних про їхню справжню зустріч, якої скоріше за все і не було, уявлення про співпрацю двох сильних лідерів різних релігій міцно закріпилося і в українців, і в хасидів. Що лише доводить, що в їхніх стосунках була взаємодопомога та підтримка.

Відбувався і культурний обмін. Є дуже цікаве явище, яке було на території України – це спільні українсько-єврейські клезмерські групи. Клезмери – це єврейські музиканти, які грали зазвичай на весіллях. Клезмери часто об’єднувалися з українськими музиками в спільні гурти та виступали разом. У їхньому репертуарі були народні пісні як українською мовою, так і на івриті.

Клезмери часто об'єднувалися з українськими музиками в спільні гурти та виступали разом. Фото: Wikimedia Commons

Коріння упередженого ставлення

Упередження ж щодо того, що євреї жадібні та можуть забрати в тебе останню сорочку, сформувалося здебільшого через те, що євреї не мали права володіти землею, тому займалися ремісництвом, орендарством, торгівлею, тримали шинки та корчми. До того ж шляхта Речі Посполитої використовувало євреїв як посередників між ними та селянством. Саме їм доводилося тримати зв’язок і з тими, і з тими, одним здавати в оренду млини чи інші речі, а іншим звітувати про це. Не дивно, що українці до такої ролі ставилися вороже та вішали усіх собак саме на євреїв.

Частково через це вони й постраждали від гайдамаків. Їхній рух опору не був спрямований саме проти євреїв, та ті потрапили у вир подій та також постраждали.

Саме через жертв гайдамацького руху, душі яких не могли знайти собі прихисток, цадик Нахман прибув доживати своє життя до Умані. А вже до його могили зараз приїжджають його наступники, які точно на пару тижнів перевертають життя місцевих з ніг на голову, проте роблять вони це не з підступних намірів. Їхня релігія, їхній цадик закликає їх пізнавати бога через веселощі та радість, чим більше радості – сильніший зв’язок з богом. До того ж щороку паломники суттєво покращують економіку Умані, залишаючи там величезні суми. А з огляду на сучасні реалії вони не лише транслюють усьому світові, що не бояться їхати до України під час війни, вони затверджують свою віру у наші збройні сили, мають змогу почути українську сторону та передати її далі.

Звісно не всі хасиди з повагою ставляться до місцевих, і ситуація з пострілами з вікна це підтверджує, проте деякі представники релігії не можуть складати загальне враження про релігію та народ в цілому.

Табір гайдамаків, графіка Юліуша Коссака. Джерело: Wikimedia Commons

Пліч-о-пліч

Хасиди та українці живуть пліч-о-пліч з 18 століття. Співіснування представників різних релігій та культур часто викликає сварки, непорозуміння, особливо, коли на ваших землях точаться війни, змінюється влада, закони, правила. Дуже важко в цей момент не загубити себе та своє коріння, тому потрібно оберігати його з більшою силою. Та довга спільна історія сплела цих зовсім не схожих між собою представників різних релігій разом, навчила підтримувати одне одного, вчила терпимості. Хасиди й українці пройшли довгий шлях разом. Йдуть цим шляхом досі. Цей шлях веде їх до різних вір, але в одному напрямку.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter