Приблизно два мільйони японців сьогодні сповідують християнство. У наші дні вони можуть робити це вільно, їх ніхто не переслідує. Однак так було не завжди. Протягом багатьох років японська влада вважала християн злочинцями і жорстоко їх карала

Західне віяння

Першими християнами в Японії, ймовірно, були представники несторіанства — конфесії, поширеної на Сході. Вони потрапили в країну у 13 столітті. Однак поява та поширення організованого християнства на Японських островах почалися з приходом європейців. До 16 століття західний світ майже нічого не знав про Японію.

Першими європейцями, що побували в Країні вранішнього сонця, були португальці, які налагодили з нею торговельні зв’язки. Разом з товарами португальці везли з собою релігію, тож уже 1549 року до Японії прибули перші католицькі місіонери, а 1551 року в Хірадо з’явилася перша у країні церква.

Тодішній правитель центральної Японії Ода Нобунаґа тепло зустрів західних гостей. Як амбіційна людина він планував почати торгівлю з рештою світу та об’єднати всю Японію під своєю владою. З політичною метою Ода Нобунаґа активно цікавився європейською культурою та прихильно ставився до християн.

Робота португальських проповідників в Японії почалась у період Сенгоку — центральна влада була фактично відсутня, а Ода Нобунаґа тільки почав об’єднання роздробленої країни. В таких умовах успіх місії залежав від взаємин з правителями на місцях. І ця тактика непогано працювала: 1563 року Омура Шумітада став першим японським даймьо (великим феодалом), який прийняв християнство. Згодом він заснував місто Наґасакі (так-так, те саме), що стало центром японського християнства. Сумітада примушував своїх підданих переходити в нову віру — протягом його правління похрестили близько 60 тисяч японців.

Омура будував церкви і заразом руйнував синтоїстські та буддистські храми.
1582 року Нобунаґа, зраджений своїм же васалом, зробив харакірі. На той час християнство в його володіннях і багатьох інших частинах Японії вже доволі міцно стояло на ногах: місіонерів майже не переслідували, католиків ставало все більше. Центром католицизму в Японії стало вже згадане Наґасакі — його називали «Японський Рим». Там відкрили семінарію та монастир, а всього по країні налічувалося до 250 церков. 200 тисяч японців сповідували християнську віру. Громади з’явилися по всій країні, зокрема і в Кіото – тодішній столиці.

Тривожні дзвіночки

Правитель Тойотомі Хідейоші, який замінив Оду Нобунаґу на троні, не дуже захоплювався християнством, але спочатку не перешкоджав місіонерам. Все змінилося влітку 1587 року, коли Хідейоші раптово заборонив християнським місіонерам в’їзд до країни, звинувативши їх у політичних амбіціях, нетерпимості до синтоїзму і буддизму та перетворенні японців на рабів з подальшим продажем їх до Кореї і Китаю. Він дав єзуїтам лише 20 днів, щоб покинути країну, а заодно зруйнував кілька церков.

Місіонерам заборонили навертати даймьо до християнства, а даймьо – примушувати до християнства підданих. Водночас особиста свобода віросповідання поки не обмежувалася. Деякі єзуїти поїхали додому, але більшість все ж лишилася. До того ж і сам Хідейоші не дуже пильно стежив за виконанням указу. Єзуїти продовжували місіонерську діяльність нелегально.

Найближчі 10 років японські католики прожили у відносному мирі й безпеці. Але потім почалася катастрофа.

Катастрофа

1596 року японці конфіскували вантаж з іспанського судна «Сан-Феліпе». Його капітан, вимагаючи свій товар назад, почав погрожувати місцевим іспанським вторгненням і додав, що японські християни підтримають братів у вірі. Щодо реальності цієї історії досі триває суперечка, але саме після неї у країні почались переслідування християн.

5 лютого 1597 року влада стратила 26 католиків – шістьох монахів-францисканців (серед яких були не тільки європейці, а й індієць з мексиканцем) і 20 японців. Кати спочатку відсікли кожному з них вухо, потім провели міськими вулицями і зрештою розіп’яли на хресті вниз головами. Влада хотіла, щоб християни довго страждали, але ті почали проповідувати прямо з хрестів, і катам наказали їх добити. На той час християнство сповідували вже близько 300 тисяч японців.

Новий правитель об’єднаної Японії Токугава Ієясу спочатку не звертав уваги на християн, налагоджуючи торгівлю з Англією, Іспанією та Голландією. Але 1613 року переслідування відновились. У Кіото руйнували церкви та арештовували місіонерів, а деяких високопоставлених християн висилали з країни чи засилали на околиці Японії. 1614-го Ієясу видав указ про вигнання всіх місіонерів з Японії — він серйозно побоювався вторгнення колоніальних держав, як це сталося на Філіппінах.

Тест на християнство

Після смерті Ієясу наступнийшьоґун Токугава Хідетада 1616 року підтвердив антихристиянський указ свого батька. Тиск на християн посилився, віряни зазнавали нечуваних репресій. За новими законами, місцеві правителі зобов’язувалися перешкоджати сповідуванню Христової віри навіть серед селян. Паралельно почалось обмеження торгівлі з Європою. Японія встала на шлях самоізоляції від усього світу.

Влада шьоґунату вигадала «тест на християнство»: людей змушували топтати фуміє – металеві зображення Ісуса Христа чи Діви Марії. Хто відмовлявся — той християнин. Від них вимагали зречення, а тих, хто не погодився, катували. На тортурах іноді був присутній лікар — якщо існував ризик занадто швидкої смерті мученика. Якщо хтось впирався і після цього — його вбивали. Багатьох стратили, кидаючи в кипучі джерела вулкана Ундзен. Інших живцем спалювали в соломі, обезголовлювали, ховали заживо. В ті роки в муках загинули понад дві тисячі послідовників Христа.

Влада методично вишукувала християн по всій країні, за інформацію про їхнє місцезнаходження давали винагороду. Заперечення віри в Ісуса стало обов’язковим правилом для того, щоб отримати в країні хоч якусь посаду.

Повстання

У цей період в Японії почалися серйозні економічні проблеми. Тайфуни знищили врожай по всій країні — прибуток володарів зменшувався, селяни почали голодувати. Щоб вийти зі становища, влада підвищила податки, які й до того були чималими. В народі назрівало невдоволення, яке невдовзі вилилося в повстання.

На повстання у князівстві Шімабара 1637 року піднялись до 40 тисяч людей. Більшість із них були християнами. Бунт мав не релігійні, а соціально-економічні причини, але використання бунтівниками християнської символіки переконувало шьоґунат у зворотному. Керував заколотниками 16-річний хлопчик зі знатної сім’ї Амакуса Шіро. В цьому підлітку народ бачив «Посланця Небес», приписуючи йому чудесні здібності.

Повстанці спробували захопити кілька замків, але їх щоразу відганяли армії шьоґунату. Тоді вони зайняли та укріпили руїни замку Хара. Урядові війська не змогли одразу взяти фортецю та покликали на поміч голландців, які обстрілювали замок з кораблів. Голландці-протестант явно були не проти вбивства католиків. Однак бунтівники не здавалися, відбиваючи одну атаку за іншою.

Удача недовго була на боці повстанців. Влада зігнала до замку самураїв з усього шьоґунату. Після успішного штурму солдати стратили десятки тисяч християн, включно з жінками й дітьми. Не уникнув цього і юний Амакуса Сіро, чию голову виставили в Наґасакі на загальний огляд.

Після повстання влада повністю вигнала з країни португальських торговців, переслідування християн посилились, став жорсткішим режим самоізоляції Японії — Сакоку. Понад 200 років Країна вранішнього сонця була ізольована від решти планети.

Підпілля

Тепер Японія тримала зв’язок зі світом через Нідерланди. Японці вважали, що голландці не будуть поширювати протестантизм у країні, і тому вільно їх пускали. 1639 року голландці, будуючи кам’яний склад у Хірадо, виклали на ньому дату зведення за християнським літочисленням. Влада визнала це порушенням заборони на християнську проповідь, обмежила торгівлю з Нідерландами та перенесла їхню торгову факторію на крихітний острів Дедзіма в бухті Наґасакі.

1640 року до Японії з Макао прибуло португальське посольство, щоб переконати шьоґунат зняти заборону на торгівлю. Більшість послів стратили, відпустивши лише кількох, щоб ті передали своїм: ніякої торгівлі з португальцями японці вести не збираються, християнству немає місця в Японії і навіть одяг страчених шьоґун наказав спалити.

Однак чимало японських католиків, на словах зрікаючись віри, насправді продовжували сповідувати християнство. Їх називали какуре кірісітан, що означає «таємні християни».
Понад двісті років вони жили в підпіллі, ховаючись від гонителів. Таємні християни давали своїм дітям католицькі португальські імена – Маріо, Пауло, Ізабелла, святкували Різдво, Великдень, дотримувалися посту.

Щоб уникнути викриття, вони додавали до своєї релігійної практики елементи японської культури. Наприклад, таємні християни молились Діві Марії перед статуями буддійської богині милосердя Каннон. Священників у громадах не було, релігійні тексти передавались в усній формі з покоління в покоління, їхній сенс поступово викривлявся. В результаті формувались своєрідні синкретичні практики — тобто ті, що поєднували елементи різних релігій.

Але й з цими пересторогами ризик був великим: влада була насторожі і періодично влаштовувала облави на таємних християн. Тих, кого вдалося спіймати, катували, змушували зректися, страчували. Багато громад не пережили 17 століття. Поступово вони лишилися тільки поблизу Наґасакі.

Право на віру

1853 року під тиском військової ескадри американського капітана Метью Перрі влада Японії знову відкрила країну для зовнішнього світу. Разом із закордонними купцями до країни знову прибули католицькі місіонери, які 1864-го збудували в Наґасакі церкву Оура. Через кілька років до собору прийшла група таємних християн з Уракамі і розповіла про своє існування. Це стало новиною для всього світу: вважалося, що християнство серед місцевих мешканців давно викорінили. Влада знову влаштувала переслідування християнства, але часи вже змінились.

Репресії проти вірян, позбавлення їх майна, масові виселення викликали незадоволення Заходу. 1873 року реформаторський уряд імператора Мейдзі скасував заборону християнства. Католики вийшли з підпілля, але якщо в роки Сімабарського повстання в Японії жило близько півмільйона християн, то наприкінці 19 століття їх лишилося кілька десятків тисяч на всю країну.

До того ж не всі з них захотіли знову приєднатися до Католицької церкви – деякі обрали й далі сповідувати свій, «прихований» варіант християнства. Ця група вірян існує й донині, хоча кількість їх скорочується щороку.

Повоєнна конституція 1947 року гарантувала всім японським громадянам свободу віросповідання. Сьогодні християнство сповідують майже 1,5 відсотка населення Японії — не боячись бути страченими чи звільненими з роботи за свої переконання.