Щасливий, вільний, небезпечний 1953 рік
Через кілька тижнів після смерті Сталіна в’язні ГУЛАГу отримали ще одне чудову звістку. 27 березня 1953 року Президія ЦК КПРС видала указ «Про амністію». Дивно, але масове помилування зеків організував міністр внутрішніх справ Лаврентій Берія, зусиллями якого багато хто з них опинився в концтаборі.
«У результаті зміцнення радянського суспільного й державного ладу, підвищення добробуту і культурного рівня населення, зростання свідомості громадян, їх чесного ставлення до виконання свого громадського обов’язку зміцнилися законність і соціалістичний правопорядок, а також значно скоротилася злочинність в країні». (З указу «Про амністію»)
Про причини вчинку Берії можна тільки здогадуватися. Намагався викликати прихильність до себе населення перед боротьбою за найвищу посаду, хотів розвантажити та реформувати систему таборів, запобігав повстанню?
Хай там як, але на початку березня 1953 року Берія відправив тодішньому голові Ради міністрів СРСР Георгію Малєнкову секретного листа: «У цей час у виправно-трудових таборах, в’язницях і колоніях знаходяться 2 526 402 ув’язнених, з них: засуджених на строк до 5 років — 590 000, від 5 до 10 років — 1 216 000, від 10 до 20 років — 573 000 та понад 20 років — 188 000 людина. Із загальної кількості в’язнів кількість особливо небезпечних державних злочинців (шпигуни, диверсанти, терористи, троцькісти, есери, націоналісти тощо), що утримуються в особливих таборах МВС СРСР, складає всього 221 435 людей».
У кінці листа було вказано, що якщо не зменшити темпи, через кілька років число ув’язнених ГУЛАГу досягне 3 мільйонів.
Незабаром після прийняття указу про амністію почалося звільнення засуджених на термін до 5 років, засуджених за нетяжкі злочини, посадові, господарські та військові злочини, неповнолітніх, літніх, хворих, жінок з дітьми до 10 років і вагітних.
З таборів і тюрем вийшли понад 1,2 мільйона людей. Були припинені понад 400 тисяч слідчих справ. Засудженим на термін понад 5 років, вирок скоротили наполовину.
Безліч кримінальників, які не мали дому та іншого ремесла, опинилися на вулиці. В Улан-Уде, столиці Бурят-Монгольської АРСР, через розгул злочинності довелося ввести комендантську годину. Місцеві жителі забивали вікна і двері, патрулі стріляли в підозрілих. Під Казанню амністованим не дали висадитися з вантажного поїзда, блокувавши його армійськими підрозділами. У Москві число злочинів за перший місяць після указу зросла на 75%.
Умови амністії довелося переглянути. Вже 2 липня Президія видала указ «Про незастосування амністії до людей, яких засудили за розбій, злодіїв-рецидивістів і злісних хуліганів».
Читайте далі, як склалася доля авторів постанови «Про червоний терор».
Фото: Laski Diffusion / EAST NEWS