Архітектура Києва в кіно

Порушувати старі норми однаково складно як у кіно, так і в архітектурі. Обидві сфери — про візуал, форму і зміст. Будь-яке їх порушення викликає спротив, але правого визначає час. Разом з компанією SAGA Development розповідаємо про важливі фільми й будівлі, навколо яких вершилась історія, — країни, кіно та архітектури.

Людина з кіноапаратом (1929)

IMDb 8,4

Режисер Дзиґа Вертов (Давид Кауфман) не визнавав ігрового кіно і ратував за документальне. Власне, він один із засновників і теоретиків цього жанру. Вертов входить до «пантеону» періоду Українського відродження початку XX століття, до якого також зараховують Довженка, Курбаса, Хвильового, Малевича та інших художників, які прагнули нових форм у мистецтві.

Режисер закликав припинити об’єктивувати людину та зосередитися на реальності. Тож знімав у режимі реального часу, без акторів і сценарію. Глядачеві доведеться приготуватися до того, що він побачить абстрактний у своїй безсюжетності фільм. Але недарма «Людину з кіноапаратом» вважають однією з найкращих документалок в історії, а саундтреки для неї досі пишуть композитори-мінімалісти, джазові колективи та інді-гурти.

Фільм — динамічна нарізка хаотичного життя міста. Динаміку задає монтаж, кадри перетасовані й переклеєні настільки густо, що затягують глядача у зображений вир повсякденності. Кінознавець Джеймс Гоберман назвав фільм Вертова кінематографічним еквівалентом джойсівського «Улісса», теж нелегким твором для засвоєння з наскоку.

Німе кіно без титрів, сценарію та акторів відбулося лише завдяки напрацюванням Вертова в операторській роботі та монтажі — slow motion, мультиекспозиція, зйомка у відображенні. Він знімав вулиці Одеси, Києва та Москви. На той момент Вертова, як і багатьох тогочасних авангардистів, зовсім не зрозуміли. Ейзенштейн назвав фільм «хуліганством з камерою», а Радкіно, звісно, виключило Вертова за надмірний формалізм.

Фільм цінний і тим, що в ньому знято легендарну будівлю, — хмарочос Гінзбурга в Києві. І йдеться не про відомий усім прибутковий будинок. Хмарочос Гінзбурга — одна з найвищих будівель у Російській імперії на початку ХХ століття і «перший хмарочос України». Висотку на 12 поверхів збудували у 1910–1912 роках і розташовувалася вона за 50 метрів від нинішнього готелю «Україна». Хмарочос Гінзбурга збудували у стилі модерну, як і всі інші будівлі тогочасного Хрещатика. Будівельник-підрядник і купець першої гільдії Лев Гінзбург викупив у військового інженера ділянку, зніс його 4-поверховий прибутковий будинок і витратив 1,5 мільйона рублів на спорудження найсучаснішої в місті висотки: у ній працювали рідкісні для того часу ковані ліфти «Отіс». Висота будівлі точно невідома — приблизно 55 метрів, разом з вежею зі шпилем — до 70 метрів. Житлові будинки такої висоти на той момент були лише в Америці, Німеччині, Канаді та Аргентині. Сучасники писали, що приїжджі паломники хрестилися перед хмарочосом, приймаючи його за храм.

Хмарочос підірвали радянські війська о 23:00 24 вересня 1941 року, на п’ятий день окупації Києва. Рештки й фундамент розібрали лише в 1950-х роках — перед будівництвом готелю «Україна».

Арсенал (1929)

IMDb 7,2

Класик світового кінематографу Олександр Довженко відтворив драму 1918 року у павільйонах Одеської кіностудії. У ній йдеться про знакову будівлю та поворотні події, що визначили подальшу долю України. В основі сюжету — Січневе повстання робітників на заводі «Арсенал», організоване більшовиками проти Центральної Ради та військ УНР 1918 року. Повстання тривало сім днів і прискорило втрату влади Центральною Радою в Києві.

Фільм, як і сам Довженко, одержав неоднозначні оцінки. Режисера звинувачували і в націоналізмі, і в «прорадянськості», хоча сам він брав участь у придушенні повстання на боці УНР. 2021 року «Довженко-центр» прокоментував, що повстання на «Арсеналі» лягло в основу радянського міфологічного сюжету про мучеництво більшовиків в Україні.

У будь-якому разі картина стала одним з найкращих авангардних фільмів українського кіно. Це одна з найскладніших за формою робіт Довженка, в якій він використав максимум своїх кінематографічних знахідок: провокацію глядача, психологічні паузи, пряме авторське втручання у події.

«Арсенал» — один з найстаріших заводів Києва: його заснували 1764 року. Тоді це були невеликі майстерні з ремонту зброї у Печерську. Кам’яний арсенал побудували наприкінці XVIII століття, ще через півстоліття з’явився новий комплекс на Арсенальній площі. Вперше цивільних допустили до роботи на заводі 1871 року, а на початку XX століття завод став найбільшим підприємством Києва. Тут працювало 800 людей, для яких завод збудував кілька житлових будинків, садок, школу та лікарню.

До Першої світової війни завод мав стратегічне значення та виконував військові замовлення на всю Російську імперію. Товари побутового призначення тут почали виробляти з приходом більшовиків. Після Другої світової війни тут виготовляли фотоапарати «Київ», копію вивезених з Німеччини «Zeiss Contax», пізніше — тренажери для станції «Мир», світлофори, газові лічильники. Сьогодні завод переживає не найкращі часи, але у найстарішій його будівлі розташовано арт-простір «Мистецький арсенал».

За двома зайцями (1961)

IMDb 8,0

Сучасником повстання на «Арсеналі» був письменник Іван Нечуй-Левицький — автор п’єси, що стала основою ще одного кіношедевра, знятого на кіностудії вже імені Довженка. Йдеться про п’єсу «На Кожум’яках» і колаборацію зі Старицьким, що породила нетлінну комедію «За двома зайцями». Фільм став візитною карткою Подолу — тут можна впізнати Андріївську церкву, в якій вінчалися герої, Андріївський узвіз, Контрактову площу, Житній ринок.

Що об’єднує цю невинну комедію з вищезгаданими авангардистськими фільмами? Вона також зазнала критики, але все ж таки стала класикою. Кінокритики назвали картину «найгіршим фільмом 1961 року», з чим абсолютно не погоджувалися глядачі, які штурмували каси. Обмежений прокат лише в Українській РСР, прем’єра фільму на околиці Києва у Дарницькому клубі залізничників: у Держкіно не думали, що сюжет матиме такий успіх. У результаті оригінальне озвучення українською мовою довелося переписувати російською. Довго вважалося, що оригінал фільму втрачено, поки 2013 року в Маріуполі не знайшли у фільмофонді оригінальну українську фонограму.

Новаторство в архітектурі, як і новаторство в кіно, — складне, але важливе завдання. Автори проєкту багатофункціонального комплексу ANDRIYIVSKY City Space свідомо відмовилися від імітації минулого та прив’язування до якогось конкретного архітектурного стилю. Їхня мета — створити позачасовий простір, який гармонійно впишеться в еклектичний подільський ландшафт і водночас стане візуальним акцентом району.