Що писали на стінах в’язниці НКВС у Німеччині: Історії страчених

Аби сісти до радянської в’язниці в Потсдамі, досить було прогуляти обов’язкове заняття з російської мови. Багато німців не змогли з неї вийти.

Суворий сірий будинок стоїть осторонь туристичних маршрутів німецького Потсдама. З кінця Другої світової й до 1980-х років це була головна слідча в’язниця радянських спецслужб у Східній Німеччині. Комплекс на Лейстіковштрассе, 1, розташовувався на території військового містечка, обнесеного парканом з колючим дротом.

Вік — не перешкода

Після завершення війни радянська контррозвідка полювала за нацистськими злочинцями — реальними або уявними. Наймолодшому з них було 12 років. Пізніше чекісти переорієнтувалися на пошук шпигунів і саботажників, які прагнули підірвати радянізацію Східної Німеччини.

Так, 1946-го два німці 15 і 16 років потрапили до в’язниці за прогули обов’язкових занять з російської мови. Двоє друзів цих хлопців вже перебували за ґратами — в одного з них знайшли захований пістолет. На допитах вони дали такі покази, що всіх чотирьох засудили до смертної кари. Одного хлопчика помилували, замінивши страту тривалим терміном у таборах. Решту розстріляли.

Все не зафарбувати

1955 року, після укладення угоди між СРСР і Східною Німеччиною, профіль в’язниці змінився. Відтоді там не утримували німців — ними займалося Міністерство держбезпеки НДР, Штазі.

Контингент ізолятора в Потсдамі відтепер складали радянські громадяни: їх у Східній Німеччині проживало близько півмільйона. Це були солдати-строковики, офіцери та цивільні службовці. Їх кидали до камер за звинуваченнями в політичних і кримінальних злочинах: спробі втечі до Західного Берліна, крадіжці, вбивстві, за самовільне залишення військової частини.

Хоч адміністрація в’язниці боролася з графіті, періодично ховаючи їх за новими шарами фарби, на стінах камер досі видні численні написи. Ув’язнені видряпували свої імена й адреси, розповідали про вироки, зверталися до рідних і близьких. Понад половина послань — російською мовою.

Будівлю в’язниці передали до відання муніципалітету Потсдама після остаточного виведення радянських військ з Німеччини, 1994 року. Сьогодні тут меморіальний комплекс, присвячений історії функціонування в’язниці, долям в’язнів і умовам їхнього ув’язнення.

Фото графіті з книги Ines Reich, Maria Schulz (Hrsg.), Sprechende Wände, Potsdam: Metropol Verlag, 2015