Україна 1918: Робота над помилками

Олексій Петюх, Мітя Раєвський

Можливість втратити державу в Україні вважають реальною. Чим сильніша загроза, тим частіше лунають заклики «не повторювати помилок 1918 року». Про що йдеться, намагався зрозуміти WAS.

Хроніка 1918 року в Україні:

  • січень — Українська Народна Республіка проголошує незалежність;
  • лютий — більшовики захоплюють Київ, представники УНР укладають Берестейський мир з Німецькою та Австро-Угорською імперіями;
  • березень — німецькі та українські війська звільняють Київ;
  • квітень — німці розганяють Центральну Раду, проголошується Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським;
  • листопад — під тиском Англії та Франції Скоропадський бере курс на федерацію з Росією, соціалісти утворюють Директорію УНР; розпочинається антигетьманське повстання;
  • грудень — Директорія займає Київ, провал перемовин про союз з Махном.

Помилка №1. Конфлікт між місцевими елітами — українцями та росіянами

За півроку при владі гетьману вдалося зупинити вповзання держави в хаос. Скоропадський підкреслював, що це було неможливим без залучення росіян: свідомі українці не мали потрібного числа управлінських кадрів.

Намагання залагодити суперечності між двома групами стали його головним болем. Патріоти хотіли повного зречення імперської спадщини; радикальної українізації державного апарату, війська, освіти та культури. Однак чимало росіян, місцевих і мігрантів, не сприймали навсправжки сам факт існування суверенної України.

На поступки ніхто не погоджувався. Нечисленних прихильників компромісу на чолі з самим гетьманом одні називали «зрадниками української справи», інші — «зрадниками єдиної-неподільної Росії». Розділений керівний клас виявився неспроможним протистояти більшовикам. Незалежність було втрачено.

Павло Скоропадський в супроводі німецьких офіцерів оглядає Сірожупанну дивізію, 1918 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Та чи могло бути інакше?

1918 року завершується формування Білого руху, і білогвардійці проводять низку вдалих військових операцій. Повстала Кубань. Денікін контролює Північний Кавказ, збирається наступати в Україну, а звідти на Москву. «Червоні» програють у Фінляндії, що ставить під удар Петроград. Адмірал Колчак зміцнює позиції у Сибіру.

Поразка більшовиків у цей момент була ймовірною. Причин відмовлятися від ідеї «єдиної та неподільної» на користь незалежної України росіяни 1918 року не мали. Вони підтримують Скоропадського, сподіваючись, що після перемоги «білих» колишній царський генерал поверне Україну до складу імперії. Показовим є діалог Скоропадського і Врангеля, що відбувся в Києві навесні 1918 року.

«Я знаю, що в твоєму становищі істинні наміри доводиться, можливо, замовчувати, але не приховуватиму від тебе, що багато з того, що тут діється, є мені незрозумілим і мене тривожить. Чи віриш ти сам в можливість створити самостійну Україну, чи ти бачиш Україну тільки як перший склад слова „Росія“?» — питав барон у гетьмана.

Помилка №2. Повстання проти гетьманської влади

З поміркованою національною політикою і ринковим підходом Скоропадського до економіки не погоджувалися ліві українські патріоти. Приводом для повстання Директорії на чолі з Винниченком і Петлюрою стала грамота Скоропадського від 14 листопада 1918 року про федерацію з небільшовицькою Росією.

Формальна відмова від незалежності викликала обурення в політично свідомих українців. Своєю ударною силою вони зробили селянство, серед якого уряд гетьмана був непопулярним через відмову передати народу поміщицькі землі.

Повалення Скоропадського мало вагомі причини, але зруйнувало шанси на одержання Україною зовнішньої підтримки. Країни-переможниці у Першій світовій війні вимагали від гетьмана союзу з Білим рухом, а Директорію УНР вважали місцевим варіантом більшовизму.

Директорія УНР в Кам'янці-Подільському, 1919 рік. Зліва направо: Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра. Джерело: Wikimedia Commons

Та чи могло бути інакше?

Поразка Скоропадського була неминучою. Україну охоплювали селянські бунти під проводом Нестора Махна й отаманів меншого калібру. Перемігши гетьманські загони у бою під Мотовилівкою 18 листопада 1918 року, Директорія лише поставила крапку.

1918 року повсюди в Російській імперії вимагали перетворень. Натомість Скоропадський після захоплення влади скасував навіть ті боязкі реформи, які проводила Центральна Рада. Українська держава — це 12-годинний робочий день на виробництві, заборона страйків, повернення власності поміщикам.

Спробу аграрної реформи порубали союзники-німці. На їхню вимогу гетьман запровадив державну монополію на хліб (примусовий викуп врожаю зерна), чим остаточно налаштував проти себе селян.

Помилка №3. Війна анархістів против націоналістів

Уряд Директорії мав шанс протистояти зовнішньому ворогу, якби домовився з внутрішнім. Наприкінці 1918 року до Революційної повстанської армії Нестора Махна входили кілька тисяч бійців.

Анархіст, вихований на працях російських революціонерів, не хотів мати справу з націоналістичними урядами. Депутатів Центральної ради Махно називав «українськими шовіністами», а проти гетьмана Скоропадського воював. Утім, соціалісти на чолі з Винниченком теоретично могли з ним домовитися.

Такі переговори відбулися в грудні 1918 року. Попри близькість поглядів двох українських сил на економіку та політику, вони завершилися провалом. Махно сприймав членів Директорії спадкоємцями ненависної Центральної ради, що підписанням Берестейського миру привела австро-німецьких окупантів до України.

Махновці почали війну проти Директорії, а згодом влилися до армії російських більшовиків.

Командир 1-ї Задніпровської Української радянської дивізії Павло Дибенко і Нестор Махно, 1919 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Та чи могло бути інакше?

Улітку 1918 року Махно повернувся до рідного Гуляйполя з Росії, де сховався після наступу німецько-австро-угорських військ. Вдома він побачив очікувану картину: чужоземні солдати грабують українських селян. Як повстанський командир, з режимом Скоропадського Махно міг лише воювати, інакше б швидко втратив народну підтримку і своє військо.

З Директорією УНР було складніше. За спогадами Нестора Махна, селяни поважали Винниченка. Проте його уряд асоціювався з окупацією та слабко впливав на ситуацію за межами Києва. Єдине, чим петлюрівці могли сприяти махновцям — це надати боєприпаси. Махно отримав набої після переговорів у грудні 1918 року — і незабаром використав у боях проти загонів Директорії.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter