Одеський інженер Йосип Тимченко винайшов кіноапарат на 2 роки раніше за братів Люм’єр, а Київська кінофабрика була у 20-х найбільшою в Європі. Проте всім відомо про французьке авангардне кіно, а про українське — не чули й самі українці.

Це не дивно — більшість стрічок загубилось за радянських часів. Але, на наше щастя, не безслідно.

В Києві, у Довженко-Центрі відкрився Музей кіно, і з 12 вересня до 1 грудня працюватиме Виставка «ВУФКУ. Lost & Found». ВУФКУ — це Всеукраїнське фотокіноуправління, кінематографічна організація, яка проіснувала з 1922 по 1930 роки. Цей час, з одного боку, став періодом найбільшої концентрації усієї інтелектуальної, творчої та технологічної потужності українського кіно. З іншого боку, закінчився він забороненими й втраченими стрічками та розстріляними кінематографістами.

Деякі фільми ВУФКУ — зникли назавжди, від них залишись лише кадри. Проте більшість вдалося знайти й відреставрувати. Протягом кількох місяців в Довженко-центрі відбуватимуться кінопокази цих фільмів.

WAS розповість про деякі зі знайдених та загублених стрічок.

«Хліб», 1929 рік

Фільм режисера Миколи Шпиковського, один з останніх у його кар’єрі. Стрічка розповідає про молодого червоноармійця Луку, який будує колективне господарство та сіє зерно на землі куркулів. Не дивлячись на те, що сюжетно він повністю відповідав запитам радянської влади, прокат «Хліба» в кінотеатрах був недовгим та тільки на території УРСР. Занадто сміливий, експериментальний та авангардний кінематограф швидко заборонили. Навіть його переробка не допомогла подолати цензуру:

«Картина дає хибне уявлення про боротьбу за хліб… це типовий зразок абстрактно-умоглядного кіно», — так звучить офіційна причина заборони Головреперткомом.

Шпиковський врешті-решт перестав знімати кіно як режисер, заробляючи написанням сценаріїв. Репрем’єра «Хліба» відбулась 2013 року.

«Хліб», 1929 рік. Київська кінофабрика ВУФКУ. Режисер: Микола Шпиковський
«Хліб», 1929 рік. Київська кінофабрика ВУФКУ. Режисер: Микола Шпиковський
«Хліб», 1929 рік. Київська кінофабрика ВУФКУ. Режисер: Микола Шпиковський

«Хліб», 1929 рік. Київська кінофабрика ВУФКУ. Режисер: Микола Шпиковський

«Тарас Трясило», 1926 рік

Масштабне історичне кіно режисера Петра Чардиніна за однойменною поемою Володимира Сосюри. Фільм також відомий, як «Повість про гаряче серце», після перемонтування та нової озвучки 1937 року. Головний герой — реальна історична постать. Тарас Федорович (Трясило), козацький отаман 17 століття, який мав кримськотатарське походження. Його насправді звали Усан чи Хасан, проте він охрестився та змінив ім’я. За сюжетом фільму Трясило бере участь у селянському повстанні.

До антуражу та одягу поставились ретельно,  з питань козацької моди костюмерів консультував український історик Дмитро Яворницький. Фільм викликав справжній фурор, його показували в Європі та Америці.

«Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих», — писали в газеті «Форвертс».

Стрічка вважалася загубленню, доки 1998 року кінокритик Любомир Госейко не знайшов її в архівах Cinémathèque française у Парижі, де вона зберігалася під назвою «Татари».

«Тарас Трясило. Татари». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1926 рік. Режисер: Петро Чардинін
«Тарас Трясило. Татари». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1926 рік. Режисер: Петро Чардинін
«Тарас Трясило. Татари». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1926 рік. Режисер: Петро Чардинін
«Тарас Трясило. Татари». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1926 рік. Режисер: Петро Чардинін
«Тарас Трясило. Татари». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1926 рік. Режисер: Петро Чардинін

«Тарас Трясило. Татари». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1926 рік. Режисер: Петро Чардинін

«Свині завжди свині» («Станція Пупки»), 1930 рік

Повнометражний режисерський дебют одеського кінорежисера, учня Леся Курбаса Ханана Шмаїна. Сатирична комедія висміює радянські бюрократизм та міщанство.

До війни режисер встигне зняти ще кілька комедій, але після страти Леся Курбаса 1937 року йому доведеться переїхати до Москви.

Під час Другої світової Шмаїн пішов в ополчення, але потрапив до німецького полону. Як єврея, його мали одразу ж вбити, але співкамерники допомогли йому проходити селекції та не світити походженням. Після війни Шмаїн працював у «Мосфільмі», його нащадки досі живуть у Росії.

Фільм «Свині завжди свині» теж вважали втраченим, але 2015 року копію стрічки знайшли у німецькому Бундесархіві. Вже через рік фільм прибув до України за запитом «Довженко-центру».

«Свині - завжди свині». Одеська кінофабрика «Українфільму», 1930 рік. Режисер: Ханан Шмаїн
«Свині - завжди свині». Одеська кінофабрика «Українфільму», 1930 рік. Режисер: Ханан Шмаїн
«Свині - завжди свині». Одеська кінофабрика «Українфільму», 1930 рік. Режисер: Ханан Шмаїн

«Людина і мавпа», 1930 рік

Унікальний науково-популярний фільм українського режисера Андрія Вінницького. Кінематографічні кадри знімали у Сухумському розпліднику мавп, потім доповнили фільм анімацією з науковими даними про еволюційні схожості та відмінності між людьми та мавпами. Свого часу цей фільм з великим успіхом пройшов кінотеатрами Японії. А от в СРСР загубився.

2017 року співробітники «Довженко-центру» знайшли фільм у токійському National Film Center.

Інший документальний фільм Вінницького — «Сонячне плем’я» — отримав 1946 року Гран-прі на Каннському кінофестивалі. Міжнародна слава не врятує режисера від сфабрикованих обвинувачень в антирадянщині. За два роки його етапують в один з таборів ГУЛАГу. Він виживе, але після повернення зніме лише один документальний фільм «В країні нектару».

«Людина і Мавпа». Об'єднання «Техфільм» при кінотресті «Українфільм», 1930 рік. Режисер: Андрій Вінницький
«Людина і Мавпа». Об'єднання «Техфільм» при кінотресті «Українфільм», 1930 рік. Режисер: Андрій Вінницький

«Небувалий похід», 1931 рік

Довгі роки «Небувалий похід» режисера Михаїла Кауфмана лежав у нас під носом — у Центральному державному кінофотофоноархіві України імені Г. С. Пшеничного. Плівку було підписано просто як «кінохроніка», тому на неї довгий час не звертали уваги. Тільки 2015 року виявилось, що цю експериментальну стрічку не втрачено.

«Небувалий похід» — німий документальний фільм про модернізацію українського села та індустріалізацію. Його знімали на території ростовського радгоспу «Гігант», у Севастополі на базі Чорноморського флоту, а також на тракторному заводі Харкова.

«Небувалий похід». Українфільм» (Київ), 1931 рік. Режисер і оператор: Михаїл Кауфман
«Небувалий похід». Українфільм» (Київ), 1931 рік. Режисер і оператор: Михаїл Кауфман
«Небувалий похід». Українфільм» (Київ), 1931 рік. Режисер і оператор: Михаїл Кауфман

«Документи епохи», 1928 рік

Документальний фільм, який його автор Леонід Могилевський змонтував с 40 000 метрів різноманітної кінохроніки Першої світової війни, революції, громадянської війни та становлення радянської влади в Україні. Могилевський використовував не лише радянську хроніку. Під час роботи, він знаходив і викупав кадри у приватних хроністів, шукав операторів, які знімали ці події. Наприклад, стрічку з Володимиром Винниченком він отримав з Ташкенту.

Більшість радянських фільмів Леоніда Могилевського вважаються втраченими. Можливо і знищеними після його втечі с СРСР 1929 року. Але «Документи епохи» вдалося знайти у Центральному державному кінофотофоноархіві ім. Г.С.Пшеничного.

«Документи епохи». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Автор-монтажер: Леонід Могилевський
«Документи епохи». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Автор-монтажер: Леонід Могилевський
«Документи епохи». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Автор-монтажер: Леонід Могилевський
«Документи епохи». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Автор-монтажер: Леонід Могилевський

«Документи епохи». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Автор-монтажер: Леонід Могилевський

«Таміла», 1928 рік

Драматичний фільм про мусульманку, яку власний батько кілька разів продавав різним чоловікам.

На жаль, фільм зберігся не повністю — втрачено шосту його частину, фінальну. Цікаво, що його режисером був один з піонерів турецького кінематографа та автор першого кольорового фільму Туреччини, Ертуґрул Мухсін-Бей. У середині 20-х він стажувався на Одеській кінофабриці ВУФКУ, де зняв дві стрічки — «Тамілу» та «Спартака».

«Спартак» не зберігся взагалі, окрім музики композитора Арама Хачатуряна, яку він сам потім використав у однойменному балеті. Перебування турецького режисера в Одесі було пов’язане з низкою скандалів. Письменник Ілля Ільф — соавтор роману «Золоте теля» — згадує у щоденниках, що фільм критикували за якість: «Легат подивився картину “Спартак” і наказав спалити одеську кінофабрику, як справжній римлянин він не терпів халтури».

«Тамілла». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Режисер: Ертуґрул Мухсін-Бей
«Тамілла». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Режисер: Ертуґрул Мухсін-Бей
«Тамілла». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Режисер: Ертуґрул Мухсін-Бей

«Злива», 1929 рік

Перший фільм скульптора і режисера Івана Кавалерідзе — одного з авторів пам'ятника княгині Ользі в Києві.

Сюжетно «Злива» базувалася на поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки». Але Кавалерідзе скоріше прагнув створити монументальне кінематографічне полотно, аніж розповісти історію. Монументальне — в прямому сенсі, як поєднання скульптури та кінематографу. Актори грали статично на фоні чорного оксамиту та мінімалістичних декорацій.

На жаль, фільм досі вважається втраченим. Існують лише окремі його кадри.

«Злива». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1929 рік. Режисер: Іван Кавалерідзе
«Злива». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1929 рік. Режисер: Іван Кавалерідзе
«Злива». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1929 рік. Режисер: Іван Кавалерідзе
«Злива». Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1929 рік. Режисер: Іван Кавалерідзе

«Кіра Кіраліна», 1927 рік

Драма режисера Борис Ґлаґоліна за мотивами однойменної повісті румунського письменника Панаїта Істраті. Відомо, що копія цього фільму існує, але знаходиться у Госфільмофонді Росії. Тому для нас фільм поки що недоступний. За мотивами вцілілої партитури композитора Юлія Мейтуса, частково відродилася музики до фільму — сучасна українська композиторка Алла Загайкевич створила на її основі власний твір.

Фільм піднімає проблеми домашнього насильства та безправності жінок у жорстокому патріархальному світі. Головна героїня фільму Кіра йде від чоловіка-тирана, аби прогодувати себе та дітей стає повією. Спойлер: вона помре, а її донька опиниться на панелі.

«Кіра Кіраліна». Друга кінофабрика ВУФКУ (Ялта), 1927 рік. Режисер: Боріс Ґлаґолін
«Кіра Кіраліна». Друга кінофабрика ВУФКУ (Ялта), 1927 рік. Режисер: Боріс Ґлаґолін
«Кіра Кіраліна». Друга кінофабрика ВУФКУ (Ялта), 1927 рік. Режисер: Боріс Ґлаґолін

Джиммі Хіггінс, 1928 рік

Один з ранніх фільмів режисера та сценариста Георгія Тасіна, багаторічного директора Одеської кіностудії, який пізніше зніме «Кармелюка» та «Назара Стодолю». Історія доволі агітаційна. Головний герой — американський робітник Джиммі Хіггінс, який поступово стає на шлях революційної боротьби. Основою сюжету став однойменний роман американського письменника Ептона Сінклера. Сценарій до фільму написав Ісаак Бабель — відомий радянський прозаїк, репресований 1940-го.

На жаль, фільм не зберігся повністю. Поки що знайдено лише одну його частину.

«Джиммі Гіггінс», Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Режисер: Георгій Тасін
«Джиммі Гіггінс», Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Режисер: Георгій Тасін
«Джиммі Гіггінс», Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса), 1928 рік. Режисер: Георгій Тасін

З одного боку, фільми ВУФКУ є продуктом радянської доби, яка диктувала сценарії та головні мотиви. З іншого — це  спадок вітчизняного кінематографа, перше кіно, яке дивилися українці.

Прийняти чи відкинути — рішення непросте. Може спочатку подивитися?

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter