Величний Барс на престолі Єгипту: раб, вбивця, любитель котиків

Олександр Вітолін

У 19 столітті в Європі почала розвиватися єгиптологія, мумії стали брендом Єгипту. Та для місцевих жителів жоден фараон не міг конкурувати з героєм, якого мусульмани Єгипту оспівували віками. Його ім’я знали і європейці, але захвату не поділяли. Їх можна зрозуміти.

WAS розповідає про шлях до слави Бейбарса — непереможного полководця Близького Сходу.

Дат і місць народження наймогутнішого султана Єгипту відомо декілька, свідчення суперечливі, а охочих записати великого правителя до своїх немало. Кримці впевнені, що Бейбарс народився в Криму, де згодом нібито профінансував будівництво мечеті. Зі свого боку казахи, черкеси й грузини доводять, що він їхній земляк. А ось що відомо історикам:

За походженням Бейбарс був половцем, народився у 1220-х і, ймовірно, певний час жив у Криму. Дрібні деталі його поневірянь невідомі. За основною версією, він потрапив до болгарського полону, і разом з іншими бранцями опинився у Сирії. Там його купив багатий єгиптянин, і наш герой відправився з ним до Каїра. Невдовзі цього рабовласника заарештували, а все його майно — рухоме й нерухоме — перейшло султану Ас-Саліху. Так «Барс» потрапив до єгипетської армії.

На щастя для Бейбарса-раба єгипетський султан Ас-Саліх із династії Аюбідів не шкодував грошей для своїх супервоїнів — мамлюків. Мамлюками ставали раби, які після прийняття ісламу проходили військовий вишкіл у Каїрській цитаделі. Їх вчили верховій їзді, поводженню зі зброєю, військовій тактиці, основам медицини. На виході султани отримували поповнення елітної військової касти Єгипту.

Мамлюки не були пов’язані з місцевою знаттю, отже, на думку єгипетських правителів, мали бути вірними лише їм. Довгий час так і було. Та вони відігравали аж надто велику роль у військово-політичних справах Єгипту й поступово почали розуміти свою силу. Сам Ас-Саліх прийшов до влади після того, як 1240 року мамлюки ув’язнили його брата, султана Аль-Аділя II. Правити Аюбідам залишалося вже недовго.

Молодий талант

Ще під час вишколу Бейбарс проявив командирські здібності й почав швидко робити кар’єру. Постійні війни цьому сприяли. 1248 року хрестоносці під проводом французького короля Людовика IX Святого почали Сьомий хрестовий похід і висадилися в Єгипті. В червні 1249-го європейці легко захопили Дум’ят — портове місто в дельті Нілу.

Однак швидко розвинути свій наступ хрестоносці не змогли — не врахували розлив Нілу. Продовжити похід на Каїр 15-тисячна європейська армія змогла лише в листопаді. Саме в цей час помер султан Ас-Саліх. Його дружина Шаджар ад-Дурр приховала смерть чоловіка й терміново викликала його сина Тураншаха, який на початку січня прибув до Каїра з курдського міста Гасанкейф. Тим часом мамлюки стримували наступ католиків. 8–11 лютого 1250 року відбулася битва під Ель-Мансурою — хрестоносців було розбито. Перемогу здобув Бейбарс.

Під час наступу лицарів-тамплієрів і англійського загону Бейбарс — тоді ще просто один із мамлюцьких командирів — наказав відкрити ворота міста. Після того як лицарі ввійшли, ворота зачинилися, а хрестоносців перебили. Серед загиблих був і брат короля — Роберт д’Артуа. Потім єгиптяни взяли в облогу табір європейців.

Впертий Людовик відмовлявся відступати до опорного пункту. Він навіть спробував торгуватися з єгиптянами — запропонував обміняти Дум’ят на жаданий Єрусалим. Але мусульмани розуміли: противник вже надто слабкий. Відступ хрестоносців почався тільки у квітні. Невдовзі єгиптяни наздогнали їх та остаточно розбили. Людовик IX потрапив у полон і викупив себе й рештки війська за 800 000 безантів.

Битва під Ель-Мансурою, де вирішальну роль відіграв Бейбарс. Ілюстрація з ілюмінованого рукопису «Vie et miracles de saint Louis» 14 століття. Джерело: Bibliothèque nationale de France / bnf.fr

Перший мамлюк на престолі

Після перемоги над хрестоносцями султан Тураншах роздавав посади людям зі свого оточення — мамлюки, які перемогли хрестоносців, почували себе обділеними. До того ж, за переказами арабських хроністів, Тураншах нібито мав важкий характер і ображав мамлюків. Вони вирішили покінчити з султаном. Бейбарс на чолі групи мамлюків напав на правителя 2 травня 1250 року. Поранений султан спробував втекти, але Бейбарс його вбив.

Змовники опинилися в непростій ситуації: представники династії Аюбідів правили в різних князівствах Палестини й Сирії, тож тепер мали право претендувати на Єгипетський султанат. Мамлюки вчинили красиво — згадали про вдову Ас-Саліха і проголосили її султаною Єгипту.

Аюбіди її владу не визнали, однак усім претендентам на престол треба було рахуватися з силою мамлюків. Одноосібне правління Шаджар ад-Дурр тривало всього 80 днів. Мамлюки запропонували їй вийти заміж за їхнього лідера Айбека. Вдова була достатньо розумною, щоб пристати на цю пропозицію, наполягла лише, аби він розлучився зі своєю першою дружиною. Таким чином Айбек став першим мамлюцьким султаном Єгипту.

Сирійські правителі з Аюбідів спробували захопити Єгипет, однак їх було розбито. Та крім зовнішніх ворогів Айбек побачив ще й внутрішніх: 1253 року він стратив еміра Актая, який став надто популярним серед мамлюків. Тоді Бейбарс із багатьма іншими мамлюцькими командирами втік до Сирії. Там спритний воєначальник перейшов на службу до місцевих Аюбідів, взявши участь у двох невдалих походах на Єгипет.

Вбивство мамлюками султана Тураншаха поруч із вежею, де перебуває полонений король-хрестоносець Людовик IX Святий. Ілюстрація з ілюмінованого рукопису «Vie et miracles de saint Louis» 14 століття. Джерело: Bibliothèque nationale de France / bnf.fr

Султани мруть як мухи

Фатальною помилкою для Айбека стала спроба отримати нового союзника через шлюб із донькою еміра іракського Мосула. Дружина єгипетського султана Шаджар ад-Дурр зрозуміла: новий шлюб чоловіка може знищити її вплив при дворі. Те, що не змогли зробити мамлюки, вдалося роздратованій жінці — 1257 року Айбека було вбито. Але знову взяти владу в свої руки Шаджар ад-Дурр не вдалося — новим султаном зробили Аль-Мансура Алі, 15-річного Айбековго сина, а колишню султану вбили. За однією з версій, мати Аль-Мансура зі служницями забила її до смерті. Тіло султани без одягу пізніше знайшли у рову.

Але справжнім володарем Єгипту став не юний султан, а головнокомандувач мамлюків Кутуз. Через два роки він зміг скинути сина свого бойового товариша з престолу. Приводом стало вторгнення монголів до Сирії: 17-річного Аль-Мансура Алі Кутуз назвав занадто недосвідченим для правління в такі часи.

Султан Кутуз не зміг домовитися про союз із сирійськими Аюбідами для боротьби проти монголів. Зате йому вдалося порозумітися з Бейбарсом. Отримавши гарантії безпеки в разі повернення в Єгипет, Бейбарс перейшов на бік Кутуза.

3 вересня 1260 року сталася визначна подія: 15-тисячне військо Кутуза і Бейбарса розбило 12-тисячну армію монголів в битві при Айн-Джалуті. Хоча це були не основні сили монголів, поразка позбавила їх статусу непереможних. Репутація мамлюків злетіла до небес — досі ніхто на Близькому Сході не міг зупинити наступ монгольських військ, які 1258 року зруйнували Багдад — столицю Аббасидського халіфату. Перемога біля Айн-Джалути дозволила єгипетському султану поширити свою владу на сирійські землі. Полководці Бейбарс і Кутуз вкрили славою свої імена, але одному з них жити залишалося недовго.

Перед битвою при Айн-Джалуті Кутуз обіцяв віддати Бейбарсові владу над Алеппо, однак слова не стримав. Коли настав час повертатись до Єгипту, Бейбарс влаштував змову проти Кутуза й убив його. По поверненні до Каїра переможець монголів сам посів вакантний престол.

Битва при Айн-Джалуті 3 вересня 1260 року між військом єгипетських мамлюків під командуванням султана Кутуза і еміра Бейбарса і монгольським корпусом з армії Хулагу під командуванням Кітбуки. Мапа: MapMaster / CC BY 3.0

Зміцнення Єгипту підштовхнуло старого знайомця Бейбарса, Людовика IX, організувати Восьмий хрестовий похід. 1270 року хрестоносці висадилися біля Карфагена. Але цього разу воювати Бейбарсові не довелося — справу зробили хвороби. В таборі європейців почалася епідемія дизентерії, жертвою якої став і сам Людовик. До французів прибуло підкріплення з-за моря, хрестоносці облягали місто Туніс. Але новий король Філіп ІІІ вирішив домовитися про мир із місцевим правителем і спішно відплив до Європи.

Правління Величного Барса

Бути султаном Єгипту — небезпечна справа, але міцний горішок Бейбарс правив з 1260 по 1277 рік. Султан Бейбарс був весь час на сторожі й стратив не одного змовника. Єгиптяни та сирійці запам’ятали його як блискучого правителя. З 1262 року він почав методичний наступ на держави хрестоносців у Палестині. Славний султан-мамлюк здобував місто за містом: Кесарія, Хайфа, Арзуф, Яффа перейшли під його владу.

До 1272 року Бейбарс витіснив хрестоносців із сирійських земель. А вже наступного року розбив рештки ордену асасинів в Сирії. Протягом 1272–1276 років султан-полководець завоював Нубію, перетворивши християнське царство Мукурра (нині — Північний Судан) на васальну державу. Територія і сфера впливу Єгипетського султанату значно розширилися.

Бейбарс вмів не лише воювати. Мамлюцький султан розвивав інфраструктуру міст, будував канали, споруджував верфі, розвивав поштову мережу. Він щедро підтримував науковців і митців, а в неврожайні роки не шкодував грошей для найбідніших. Величний Барс з особливою прихильністю ставився до котячих: за його заповітом на утримання котів, яких мусульмани дуже любили, на відміну від християн, у Каїрі відводився цілий сад.

Бронзовий бюст Султана Бейбарса в Національному військовому музеї Каїра. Фото: Ahmed yousri elmamlouk / CC BY-SA 4.0

В кримському місті Старий Крим збереглися руїни середньовічної мечеті, яку називають Мечеть Бейбарса. За легендою, султан пожертвував гроші на будівництво мечеті на землі своїх половецьких предків. Але, найімовірніше, цю мечеть було збудовано коштом іншого мамлюцького султана, Калауна (правив у 1279–1290), який також був половцем, але саме кримським. Її почали будувати в 1280-х роках, коли Бейбарс був уже мертвим. Фото: Neovitaha777 / CC BY-SA 4.0

Воюючи з монгольською Державою Хулагуїдів, яка загрожувала всім мусульманам Близького Сходу, Бейбарс встановив дипломатичні зв’язки з мусульманським правителем Золотої Орди ханом Берке, який правив у Криму та половецьких степах. Разом вони боролися проти Хулагу й змогли зупинити його експансію. Бейбарс також домовилися з Берке про купівлю ординських рабів, які після вишколу мали б поповнити армію мамлюків.

1277 року Бейбарс вдерся до Конійського султанату, який тоді знаходився під владою монголів Хулагу. Він розгромив монгольську армію у битві при Ельбістані й захопив місто Кайсері, що знаходиться в центрі Анатолії. Бейбарс помер, повертаючись із військом до Сирії. Немало джерел стверджують, що його отруїли. Однак не виключено, що султан просто смертельно занедужав. Йому було 54 роки.

Що було далі:

  • Бейбарсів старший син Саїд Берке пробув султаном лише два роки. 1279 року його змусив зректися престолу тесть, могутній мамлюцький командир Калаун. Через рік Саїд Берке помер — ходили чутки, що не обійшлося без отрути.
  • Після Саїда Берке султаном став його 7-річний брат Саламиш, але правити Єгиптом почав його опікун, кримський половець Калаун. Однак вже за кілька місяців останній оголосив султаном себе, відправивши сина Бейбарса у вигнання.
  • Половецькі мамлюки, яких відносять до однієї династії Багрітів, правили Єгиптом до 1382 року. Потім владу в державі перебрала династія мамлюків-черкесів Бурджитів, які очолювали султанат до 1517 року, коли Єгипет завоювали Османи.
  • Бейбарс похований у Дамаску. 2012 року під час Сирійської громадянської війни в місті було багато стрілянини й терактів, але мавзолей Бейбарса залишився неушкодженим — всі сторони конфлікту шанують пам’ять великого мамлюка.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter