Ніколи не здавайся: 12 історій справжніх Робінзонів
Вигаданий герой роману Даніеля Дефо провів на безлюдному острові 28 років. Його рекорд був побитий в реальному житті.
1. З 1515 по 1545 роки, португалець
В 2000 році історик Фернанда Дурао Феррейра виявила в хроніках 16 століття згадки про Фернао Лопеша, солдата португальського колоніального контингенту в Індії. Він перейшов на бік суперника під час облоги Гоа і нібито прийняв іслам. Коли португальці впіймали втікача, вони відрубали йому праву руку, вуха, ніс і висадили на острові Святої Єлени. Через 300 років там закінчить своє життя Наполеон Бонапарт.
Як у літературного Робінзона, у Фернао був свій П’ятниця – яванець, який вижив в кораблетрощі. Замість папуги – дресирований півень.
До берегів Святої Єлени зрідка приставали кораблі для поповнення запасів прісної води. Моряки знали про пустельника і вважали його святим, а Фернао не бажав залишити острів. Зійти на борт корабля його вмовили лише через 10 років. Солдат отримав прощення від короля Португалії та індульгенцію від Папи римського, але вважав за краще повернутися на острів і прожив там ще 20 років.
2. З 1540 по 1550 роки, іспанець
Матрос Педро Серрано був єдиним, хто вижив після катастрофи іспанського галеона біля берегів Перу. З островом не пощастило: лише 8 км в довжину, без рослинності і джерел прісної води. Зате на ньому було багато черепах.
Педро добував вогонь ударами каміння, розкладав багаття з викинутих на берег водоростей і шматків дерева. Черепахи давали їжу, їхні панцирі слугували мисками для збирання дощової води. Також з них він змайстрував навіс від сонця.
Через три роки на острів доплив ще один матрос, також жертва аварії. Вдвох з Серрано вони прожили майже 7 років, поки дим їхнього багаття не помітив вітрильник, що пропливав поруч.
Під час воєн минулого приватні судновласники отримували офіційний дозвіл грабувати торгівельні кораблі противника. Їх називали капери. На початку 18 століття точилася «Війна за іспанську спадщину». Відомий англійський мореплавець Вільям Дампір, який першим здійснив три навколосвітні подорожі, спорядив в експедицію два кораблі. Одним з них була Cinque Ports.
3. З 1704 по 1708 роки, шотландець
Штурман галери Cinque Ports («П’ять портів») Олександр Селкірк мав важкий характер навіть за мірками каперів. Капітан позбувся нього під час стоянки на острові Мас-а-Тьєрра біля берегів Чилі, залишивши на березі з мушкетом, ковдрою, сокирою, ножем і підзорної трубою.
Після першовідкривачів Мас-а-Тьєрра там залишилися здичавілі кози. Вони стали для Селкірка джерелом молока і м’яса. Моряк спорудив хижу зі стовбурів і листя, навчився добувати вогонь. Він часто бачив на горизонті вітрила, але це були іспанці, просити у яких допомоги британський пірат не міг. Співвітчизники врятували його через 4 роки і 4 місяці. Це знову були капери, яких вів Вільям Дампір. Капітан корабля був вражений фізичною формою і душевним спокоєм Селкірка.
«Ми переконалися, що самотність і відлучення від світу не таке болісне, як вважають люди, особливо якщо у нещасного не було іншого вибору, як його не було у цієї людини».
Врятований продовжив плавати з піратськими командами. Острів Мас-а-Тьєрра тепер названий ім’ям Робінзона Крузо. За однією з версій, історія шотландця стала основою роману Даніеля Дефо. В 2007 році археологи знайшли на острові залишки хижі Селкірка та його навігаційних інструментів.
4. З 1742 по 1748 роки, росіяни
Промислове судно з екіпажем з 14 осіб було заблоковане кригою неподалік від одного з островів східного Шпіцбергена. Моряки відправили на суходіл чотирьох добровольців, щоби відшукати дерев’яну хатину для зимівлі. Розвідники знайшли її і залишилися на ніч, а зранку не виявили корабля, який розбило хвилями і віднесло в море. Так почалися пригоди Олексія Хімкова з товаришами.
Моряки змайстрували списи і луки, ловили рибу, харчувалися напівсирим м’ясом хутрових звірів. В Арктиці важко з деревиною, тому викинуті хвилями корчі йшли на обігрів хатини. Один моряк помер від цинги, трьох підібрав купецький корабель. Вони повернулися додому забезпеченими людьми, оскільки привезли близько 200 шкур ведмедів, оленів і песців.
5. 6 місяців в 1740-х роках, голландець
В 1748 році команда англійського судна виявила на острові Вознесіння в Атлантиці людські останки і щоденник з історією голландського матроса. Леендерт Хазенбош був корабельним скарбничим. Його звинуватили в гомосексуалізмі і засудили до маронінгу. Видали різний інвентар, Біблію, рушницю без пороху, намет і письмове приладдя.
Голландець збивав камінням птахів, харчувався черепахами, а за прісною водою ходив на інший кінець острова. Щоденник оповідає про відчайдушні щоденні спроби знайти їжу. Через півроку джерело води вичерпалося, нещасний пив кров птахів і черепах, сечу, потім помер від спраги. Постійне поселення було засноване на острові Вознесіння лише в 19 столітті.
6. З 1805 по 1812 роки, росіянин
Яків Міньков був мисливцем на промисловому судні. Його висадили на острові Беринга неподалік від Камчатки для видобутку хутра і обіцяли забрати через два місяці. Але корабель не повернувся. Яків харчувався рибою та м’ясом звірів, побудував юрту, пошив одяг зі шкір морських котиків і песців. У 1812 році його забрала шхуна, яка проходила повз острів.
7. З 1809 по 1814 роки, американець
Коли бриг «Негоціант» зіткнувся з айсбергом в південній частині Тихого океану, сісти в рятувальну шлюпку вдалося лише 21 члену команди. Півтора місяці човен кидало хвилями, люди вмирали.
До суходолу дістався лише матрос Даніель Фосс. Його домом став кам’янистий клаптик землі, заселений тюленями. Їхнім м’ясом робінзон харчувався, зі шкір пошив одяг. В заглибленнях в камінні він збирав прісну воду. Через п’ять років чоловіка помітили з корабля, який проходив поруч. Судно не могло пристати через мілину, тому Фосс дістався його вплав.
8. З 1835 по 1853 роки, індіанка
Острів Святого Миколая біля берегів Каліфорнії населяли індіанці. До 1835 року їх залишилося близько двох десятків, і католицька місія вирішила вивезти людей на велику землю. Через бурю всі поспішали, і тому забули на острові одну жінку.
Лише через 18 років залишенку знайшли мисливці за хутром. Вона жила в хижі з китових кісток, носила одяг зі шкіри морських котиків і пір’я чайок, плела кошики з чагарника і водоростей. Спілкуватися не могла: плем’я вимерло, і її мови ніхто не розумів. Жінку назвали Хуана Марія. Через два місяці вона померла від дизентерії.
9. З 1921 по 1923 роки, ескімоска
Ада Блекджек влаштувалася кухаркою і швачкою в канадську арктичну експедицію, щоби заробити грошей і вилікувати хворого на туберкульоз сина. П’ятеро полярників дісталися острова Врангеля і залишилися зимувати. Запаси швидко вичерпалися, полювання була невдалим. Троє членів експедиції вирішили повертатися. Ада залишилася в хатині з важко хворим Лорном Найтом і котом Віцом. Її товариші не дійшли до цивілізації і загинули, Найт незабаром помер.
Жінка навчилася виживати в умовах екстремального холоду. Через півтора роки її знайшла рятувальна експедиція. Додому Ада взяла шкури вбитих за час відлюдництва звірів, вигідно їх продала і вилікувала сина. Доля кота невідома.
10.34 дні в 1942 році, росіянин
В серпні 1942 року в Карському морі радянський криголам «Олександр Сибіряков» був потоплений німецьким крейсером «Адмірал Шеєр». Кочегара Павла Вавілова вибухом викинуло за борт, він зміг дістатися острова Білуха. У викинутих на берег рятувальних шлюпках криголама він знайшов три коробки з-під галет, сірники, сокири, запас прісної води, револьвер з запасом патронів на два барабана, спальний мішок зі складеним всередину теплим одягом і мішок висівок. Оселився Вавілов у занедбаному маяку.
Через місяць над островом пролетів гідролітак, який скинув мішок з шоколадом, згущеним молоком і цигарками. В мішку була записка: «Ми тебе бачимо, але сісти не можемо, дуже велика хвиля. Завтра прилетимо ще». Павла Вавілова змогли підібрати через чотири дні. Він продовжив працювати на флоті, став Героєм Соціалістичної Праці.
11.6 днів в 1943 році, американці
Майбутньому президентові США Джону Кеннеді теж довелося побути Робінзоном, коли під час Другої світової війни в Тихому океані його торпедний катер потопив японський есмінець. 11 врятованих членів екіпажу спорудили з уламків пліт і дісталися одного з Соломонових островів.
На атолі росли лише кокосові пальми, які забезпечили моряків їжею, водою і навіть зв’язком. Кеннеді додумався видряпувати на шкаралупі кокосів координати з проханнями про допомогу і кидати їх в океан. Втім, американці врятували себе самі, коли через кілька днів змогли дістатися сусіднього населеного острова.
12.55 днів в 1985 році, литовець
Доцент Вільнюського інституту Паулюс Нормантас під час відпустки плавав на човні Аральським морем. Негода змусила його висадитися на острові Верхній Зміїний. Паулюс так захопився його обстеженням, що забув закріпити човен.
Литовець мав з собою спорядження для підводного полювання, годинник, лінзу, олівець, туалетне приладдя, півхлібини, трохи чаю, 22 шматка цукру, шість цибулин, дві головки часнику і вісім коробок сірників. Паулюс збудував землянку з глини і піч, паливом для якої стали саксаул і сухий очерет. Коли потепліло, він взявся перепливати на сусідні острови. Там натрапив на пастухів.
