Як управляти бізнесом і не дістати палиць

Для своєї епохи шумерський Урук був величезним містом. Можливо, це перше місто на Землі: близько 6 тисяч жителів, цегляні будинки, розвинені ремесла, сільське господарство, торгівля. На цьому можна було чудово заробити, але як вести облік? Урукці придумали спосіб, а археологиня Деніз Шмандт-Бессерат реконструювала його тисячі років по тому.

Руїни Урука всіяні глиняними фігурками. Ці конуси, циліндри, кульки виявилися символами споживчих товарів. Одна фігурка-токен у формі хліба позначала одну буханку. Привіз на ринок 20 хлібів — візьми з собою 20 токенів. Продав буханку, відклади фігурку. Так з’явився бухоблік.

Але возитися з фігурками незручно, якщо проводиш операції з сотнями овець або злитків міді. Тому на токени почали наносити позначки. Штрих — одна штука, коло — десяток. Чотири кола і п’ять штрихів — 45.

Згодом зберігати і перевозити токени почали в порожнистих глиняних кулях, буллах. Щоб дізнатися, скільки фігурок всередині, буллу треба було розбити. Незручно. Тоді інформацію про зміст контейнера придумали наносити на зовнішні стінки. Таким чином, токени стали не потрібні, а кулі-булли трансформувалися в плоскі глиняні таблички.

Приблизно в той самий час на іншому кінці Землі, в Південній Америці, підприємці та чиновники стародавнього поселення Караль розробили власний спосіб документообігу. Зв’язку різнокольорових шнурків з вузлами використовували як календар, для запису чисел, передачі наказів і повідомлень. Інки перейняли систему. Іспанський хроніст 16 століття Хосе де Акоста писав, що за допомогою кіпу вони управляли всією імперією, але не вдавався в подробиці. Зараз археологи намагаються відтворити, як система працювала.

За однією версією, кількість вузлів відповідає простим числам, а положення на шнурку вказує на цифровий порядок (десятки, сотні, тисячі). Інші порівнюють кіпу з нотним записом і бінарним комп’ютерним кодом. На зміст повідомлення могли впливати типи вузлів (простий, вісімкою, довгий з кількох витків), колір шнурів, прив’язані предмети (камінець, шматок дерева, листя кукурудзи).

Кіпу були чудовим інструментом для ведення проектів: дешево зробити, легко нести, складно зіпсувати.

Єгиптяни не морочилися з важкими глиняними табличками і складними для читання вузлами. Вони вели проекти на папірусі. Розгорнутий сувій міг сягати 5 метрів в довжину і дозволяв робити дуже докладні записи. Зокрема, фіксувалася кількість товарів і кожна операція з ними. Найбільша з відомих таблиць на папірусі включає 87 стовпців.

Папіруси поділяли на чорнові й основні. Деякі документи укладали у двох-трьох примірниках — для себе і партнера. Проставляли дати, номери, печатки. Це дозволяло робити інвентаризації.

Працюючи з віп-клієнтами, до перевірок треба було ставитися особливо уважно. За недоїмку менеджерів били палицями, таврували, виривали їм ніздрі і відрізали кінцівку. Великий бізнес — великий ризик.

На вулицях Риму завжди юрбився народ: раби, патриції, бродячі філософи, розфарбовані панни у відвертому одязі. Будувати продаж у такому хаосі було складно. Дрібні торговці розкладали товар на лотках або прямо на тротуарах. Більш заможні робили фасади, які вабили покіпців. З вулиці лавку можна було впізнати за вивішеними або виставленими перед нею товарам і вивісками із зображенням продуктів.

Власники трактирів-термополіїв для заманювання клієнтів зводили Г-образні прилавки, які виходили на вулицю. У прилавок вбудовувалися чани з водою для розігрівання страв. Він же слугував барною стійкою.

На другому поверсі термополіїв облаштовували кімнати для усамітнення. Повіями працювали офіціантки і часом господині закладів. На що тільки не підеш заради розширення клієнтської бази.

Середньовічна Європа пережила кілька сплесків чисельності населення. Всім цим мільйонам людей потрібно було їсти, а для цього заробляти. Грамотність кульгала, і для обліку операцій використовували бірки з м’якого дерева.

Бірка була одночасно і чеком, і договором. На обох її частинах висікали однакові зарубки (кількість могла відповідати числу товару та/або ціні), потім розщеплювали за вертикаллю. Одна половина належала замовнику, друга — виконавцю. Склавши докупи дві частини, можна було переконатися в достовірності договору. Змінити умови угоди в односторонньому порядку було складно — друга сторона помітила б це, глянувши на свою половину.

По завершенню угоди частини бірки зіставляли і робили нові зарубки, що свідчили про відсутність взаємних претензій.