Онука Ярослава Мудрого в секс-скандалі 11 сторіччя

Тетяна Адамус

Дванадцятирічну Євпраксію віддали заміж до Німеччини, де княгиня стала іграшкою імператора. Вона не отримала допомоги від Рюриковичів і змушена була звернутися до папи римського. Цю історію описують німецькі хроністи.

За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, 30 % сучасних жінок зазнавали фізичного чи сексуального насильства з боку постійних інтимних партнерів. Можна лише здогадуватися, скільки жертв насилля було тисячу років тому, коли такі випадки майже не фіксувалися.

Майже, бо княгиня Євпраксія Всеволодівна публічно свідчила проти свого чоловіка. Германський король Генріх IV тримав онучку Ярослава Мудрого на положенні секс-рабині та дозволяв ґвалтувати її наближеним людям.

Руські літописи лишили про Євпраксію дві жалюгідні згадки: про постриг у черниці та смерть. Проте європейські хроніки не поскупилися на детальні описи її сексуального життя.

Донька Rex Ruscorum

1054 року вмирає «тесть Європи» Ярослав Мудрий. Діти продовжують політику батька і розширюють міжнародні зв’язки династії. При цьому кожен намагається не лише посилити свій вплив на Заході, а й послабити авторитет інших Рюриковичів. У цей час князі встановлюють династичні союзи з німецькими правителями, які хотіли підтримки Русі в боротьбі за престол Священної Римської імперії. У свою чергу, європейські правителі обіцяли нащадкам Ярослава допомогу в їхніх міжусобних війнах.

Довго після смерті Ярослава Руссю керував тріумвірат його синів. Однак 1076 року під час видалення пухлини помер Святослав, 1078 року в бою загинув Ізяслав. Великим князем Київським став Всеволод Ярославич, який править разом з сином Володимиром Мономахом.

Свою 12-річну доньку Євпраксію Всеволод Ярославич віддає за Генріха Штадена, маркграфа Північної Саксонської марки. Таким чином київські князі сподівалися знайти сильних союзників проти волинського князя Ярополка, сина Ізяслава, котрий мав впливових родичів серед польських і угорських королів. Молода наречена вирушила в німецькі землі десь між 1083 і 1086 роком.

«Вона прибула до цієї країни з великою пишністю, з верблюдами, навантаженими коштовним одягом і камінням, а також незліченними багатствами», — доповідає Хроніка Розенфельденского монастиря. Незадовго до весілля Євпраксія хрестилася за католицьким обрядом й одержала нове ім’я Адельгейда.

Шлюб тривав недовго. 1087 року помер Генріх Штаден, а за рік до того вбили Ярополка Ізяславича. Дівчині можна було повертатися додому.

Портрет сім'ї Ярослава Мудрого, фрагмент фрески Софії Київської. Джерело: Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
i

22 лютого 1076 року папа Григорій VII відлучив Генріха та його прихильників від церкви. Вимолюючи пробачення, імператор три дні босоніж простояв на снігу перед замком Каносса, де ховався папа. Вони примирилися, проте вже 1080 року Генріх знову намагається повалити Григорія VII та призначає свого антипапу.

Рабиня в короні

Євпраксія-Адельгейда додому не повернулася, а вже за рік була заручена з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV. Вони обвінчалися 14 серпня 1089 року в Кельнському соборі, того ж року киянку коронували.

Незабаром у стосунках подружжя стала драма. Припускають, що спричинити конфлікт могли ревнощі, відсутність дітей і контакти князя Всеволода, батька Євпраксії з папою Урбаном II. Генріх IV люто воював з Римом за право призначати єпископів. Хай там що, Євпраксія перетворилася на заручницю.

Російський історик Карамзін знайшов в одній з німецьких хронік опис випадку, що міг стати причиною ув’язнення Євпраксії. Бажаючи перевірити вірність дружини, імператор наказав своєму барону добиватися інтимного побачення з нею. Замість васала, на нічне побачення прийшов сам Генріх. Проте Євпраксія також не з’явилася. Генріха зустріли її слуги, які начебто не впізнали імператора у темряві та добряче побили за образу жіночої честі.

«Роздратований Генріх, вважаючи себе обманутим, стратив барона, а з цнотливої Агнеси поглумився з мерзенною жорстокістю: голою показав молодим людям, яким також наказав роздягнутися», — описував Карамзін.

«Король Генріх зненавидів королеву Адельгейду, свою дружину, й так, що ненависть була сильнішою за пристрасть, з якою він колись її кохав. Він ув’язнив її, і з його дозволу чимало чоловіків чинили над нею насильство. Кажуть, що він настільки збожеволів, що навіть сина переконував увійти до неї», — писали Штаденські аннали.

Генріх IV (в центрі верхнього ряду) на мініатюрі з Апракосу Абатства Святого Еммерама, 12 століття. Джерело: Wikimedia Commos

Втеча до папи

Того самого 1089 року, коли Генріх вінчався з Євпраксією, політичний шлюб уклали його вороги. На прохання папи Урбана II побралися 43-річна маркграфиня Матильда, володарка Тоскани, та 16-річний Вельф, син герцога Баварії. Відтепер землі Генріха були затиснені з півдня та півночі.

Аби розбити цей союз, імператор вдерся в Італію. Йому не пощастило — баварці заблокували перевали в Альпах. Три роки Генріх мусив провести в Вероні, не маючи змоги повернутися до Німеччини.

1094 року Євпраксії за допомогою Матильди Тосканської вдається втекти з Верони. У замку Каносса вона зустрічається з папою Урбаном II. Киянка звинувачує чоловіка в зґвалтуваннях і сексуальних збоченнях. Папа міг надати законне розлучення, але спочатку він використав жінку в пропаганді.

Матильда Тосканська на троні між ченцем і лицарем. Джерело: Elke Goez: Die Canusiner - Machtpolitik einer oberitalienischen Adelsfamilie. In: Christoph Stiegemann, Matthias Wemhoff (Hrsg.): Canossa 1077. Erschütterung der Welt. München 2006, S. 117–128, hier: S. 125.

1094 року в Констанці з ініціативи місцевого єпископа відбувся церковний собор, де, серед іншого, заслухали скаргу Євпраксії. Літописець Бертгольд занотував: «Королева зізналася, що була змушувана до стількох і таких нечуваних розпусних чужолоств та оргій, що навіть вороги виправдали її втечу, і вона зібрала співчуття всіх католиків за такі кривди».

Наступного року папа Урбан II зібрав у П’яченці великий собор єпископів Італії, Бургундії, Франції та півдня Німеччини. Тут Євпраксія особисто виступила зі звинуваченнями проти Генріха IV, що за тодішніми патріархальними уявленнями було нечуваною подією. Собор мав відверто антиімперський характер і висловив повну підтримку зганьбленій дружині. Генріха втретє в його житті відлучили від церкви «за неприпустимі безбожні вчинки, заподіяні з власною дружиною». Євпраксія отримала прощення всіх гріхів і розлучення.

Виступ Євпраксії та чергова анафема підірвали позиції Генріха, і згодом навіть його сини перейшли на бік папи. 1106 року імператор змушений був зректися влади та за півроку помер. Й після смерті Генріх не знав спокою. Тіло кілька разів перевозили, оскільки храми, в яких ховали прах тричі відлученого від церкви правителя, оголошували проклятими.

Передача інсигній Генріхом IV (ліворуч) Генріху V. Мініатюра з хроніки Еккехарда з Аури, початок 12 століття. Джерело: Wikimedia Commons
Генріх IV на колінах просить Матильду Тосканську про посередництво в його суперечці з папою Григорієм VII. Мініатюра з «Vita Mathildis», 1115 рік. Джерело: Cod. Vat. lat. 4922

Єдиний син Євпраксії помер немовлям, тож її в Європі ніщо не тримало. Після собору в П’яченці княгиня поїхала до родичів в Угорщину, а за кілька років повернулася в Київ. У рік смерті Генріха, 1106-го, вона постриглася в черниці Андріївського жіночого монастиря, де настоятелькою була її сестра Янка.

«Того ж року постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, 6 грудня», — згадує у «Повісті минулих літ» Нестор Літописець. Далі під 1109 роком: «Померла Євпраксія, дочка Всеволода, 10 липня, і поклали її в Печерському монастирі біля південних дверей. І збудували над нею божницю в тому місці, де лежить тіло її».

Можливо, на батьківщині Євпраксія не зустріла співчуття, адже порушила священний інститут шлюбу і виступила проти власного чоловіка. У руських билинах згадується «Апракса-королевишна», що зрадила свого чоловіка, князя Володимира. Але з тих часів малолітніх руських князівен перестали видавати заміж у далекі землі й обирали наречених в сусідніх країнах.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter