Шлях султана Сулеймана від ласкавого ягняти до лютого лева

Олександра Шутко

500 років тому султан Сулейман Пишний зійшов на трон. За його 46-річне правління Османська імперія досягла піку свого розквіту й могутності. Адже він значно розширив її межі за рахунок завоювань територій Європи та Азії. Утім, в юності Cулейман як наймолодший член династії не подавав надій на велике майбутнє. Чому так, розповідає авторка досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Жіночий султанат: влада та кохання» Олександра Шутко.

Дитинство у далекій провінції

Народився майбутній султан 6 листопада 1494 року у найвіддаленішій провінції Османської імперії Трабзоні, намісником якої був його батько Селім – молодший син Баязида ІІ. Матір’ю Сулеймана була наложниця-черкеска Хафса. У дитинстві він навчався у наставника Хайреддіна-ефенді східним мовам (османській, фарсі й арабський), літературі, історії та математиці, а у грецького золотаря Костянтина – ще й ювелірній справі.

Коли Сулейманові виповнилося 15 років, його за наказом діда — султана Баязида ІІ — призначили намісником кримської Кафи (нині – Феодосія), яка із 1475 року належала османам. Туди він переїхав наприкінці 1509 року у супроводі матері Хафси та сестри Хатідже. Невдовзі до нього без дозволу Баязида ІІ приєднався і батько. У Кафі Селім 1511 року одружився з овдовілою донькою Менглі І Герая, Айше, яка народила дівчинку Шах Іхубан. Так заручився підтримкою кримського хана у боротьбі за османський престол. Адже на той час Баязид ІІ був уже старим і хворим.

Селім із кримськотатарським військом виступив проти батька-султана. Перша спроба видалася невдалою, але друга принесла успіх — 65-річний Баязид ІІ 25 квітня 1512-го зрікся трону і за місяць помер, імовірно, від отрути.

Ставши султаном, Селім І стратив зведених братів – Ахмеда та Коркуда. Останній був намісником провінції престолонаступників Сарухан із центром у місті Маніса. Туди 1513 року Селім І призначив єдиного сина Сулеймана, де той пробув до сходження на престол.

Сулейман I у молодості. Джерело: Bilkent University / Semailname / Nakkas Osman, 1579

Імідж бабія та чепуруна

Перебуваючи в Кафі, Сулейман вів сумирний спосіб життя, на відміну від свого попередника – молодшого сина Баязида ІІ, Мехмеда. Той надсилав звідти листи московському цареві Івану ІІІ, якого уперто називав князем, а себе – Кафінським султаном, і комунікував з польським королем з приводу бранців кримських татар. Ставши 1504 року першим чоловіком доньки Менглі І Герая, Айше, він за допомогою тестя вирішив у ході повстання відібрати трон у 56-річного Баязида ІІ. Але не встиг. Батько-султан дізнався про зраду, тому наказав стратити у Кафі сина Мехмеда.

Його наступник Сулейман не залишив по собі жодного документа, який би свідчив про політичну діяльність у Криму. Він мешкав у внутрішній фортеці Кафи, де звів палац і скарбницю. Поряд збудував світлу й простору мечеть з гробницею, в якій спочивали його діти – сини Мейманді, Алемшах, Алі-хан, Кубад-шах, Баязид-шах та доньки Мер’єм і Несільхан. Адже батьком Сулейман став у 15 років. У Кафі він вів активне статеве життя, проводячи багато часу у гаремі, який складався із десяти наложниць. Серед них найбільшу платню на утримання — 5 акче на день отримували його фаворитки Ясемен (у перекладі «Жасмин») та Хубе, тобто «Красуня», які народили старших синів.

Двір Сулеймана у Кафі складався із 548 осіб – наставників, сановників, військових, лікарів, кухарів, майстрів, служників, євнухів тощо. З його переїздом до Маніси кількість обслуговуючого персоналу зросла до 746 осіб. Гарем Сулеймана уже налічував 13 жінок та одну безіменну наложницю. Серед них була й черкеска Махідевран, яка народила 1515 року сина Мустафу й отримувала щодня 4 акче.

Окрім плотських втіх, молодий Сулейман ще полюбляв гарно одягатися, чим якось викликав невдоволення скромного у побуті батька. Той, побачивши свого нащадка ошатно вбраним, іронічно заявив йому: «Сину мій! Ти залишив свою матір без одягу». Зберігся список речей Сулеймана, які він перевозив із Кафи до Маніси. Серед них — здебільшого розшиті золотом із золотими застібками каптани зі зеленого та червоного оксамиту, коштовні шовки, вкритий золотом меч, оздоблений коштовностями кинджал, золотий ніж, два золоті персні: один з алмазом, інший – із рубіном.

Портрет Сулеймана I, 1538 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Утім, і в Манісі Сулейман як спадкоємець престолу не виявляв великої політичної активності. Залишилося лише кілька його розпоряджень, які стосувалися внутрішніх кадрових питань. Хоча до і після нього намісники  Маніси видавали берати на звільнення певних осіб від сплати податків та навіть дозволи на страту розбійників. Сулейман же лише кілька разів виїздив до Едірне, де залишався як намісник батька-султана, який на той час перебував у військових походах. Там познайомився з однолітком — османським бранцем, греком Паргали Ібрагімом, з яким полюбляв вести дружні бесіди й проводити час на полюванні.

У тіні жорстокого батька

Як бачимо, Сулейман за правління діда Баязида ІІ і батька Селіма І вів тихе, сумирне життя у провінціях, керуючись принципом: тихше їдеш — далі будеш. Адже знав, що результатом надмірної активності у Кафі його дядька Мехмеда була страта. До того ще у Трабзоні став свідком убивства батьком Селімом старших синів Абдуллаха, Махмуда й Мурада, які проявляли непослух і самостійність.

Подейкують, що той і Сулейману до Маніси якось надіслав у подарунок отруйний каптан. Утім, матір Хафса запобігла спробі вбивства батьком сина. Така ж доля спіткала і великих візирів Селіма І, яких він регулярно страчував. Тому одним із проклять османів стало: «Бути тобі великим візиром султана Селіма!».

Більшу частину правління Селім І провів у військових походах в Азії, захопивши після Чалдиранської битви 1514 року столицю Сефевідської держави в Ірані Тебріз та підкоривши у 1516–17 роках Левант, Хіджаз і Єгипет. За ним закріпилося прізвисько Явуз, тобто Грізний.

Не дивно, що Сулейман у юності став тінню батька і був непомітним для європейських послів. Коли він зійшов на трон, єпископ Ночерський Паоло Джовіо — італійський історик і лікар римських пап — зібравши різні донесення зі Стамбула, зробив висновок: на зміну лютому леву Селіму прийшов недосвідчений і спокійний, наче ласкаве ягня, 25-річний Сулейман. Як же він помилявся.

Османська мініатюра, що показує церемонію інтронізації Сулеймана I. Джерело: Wikimedia Commos

Войовничий султан

У перший рік правління султан Сулейман закинув чисельний гарем і відправив до Криму доньку кримського хана Мехмеда І Герая, на якій, згідно з обіцянкою батька Селіма І, мав одружитись. Адже закохався у наложницю-українку Роксолану, яка згодом народила йому п’ятьох синів, одну доньку та стала його дружиною. Водночас султан Сулейман відмовився повертати за попередньою домовленістю кримському ханові Кафу та всі свої сили спрямував на завойовницькі походи.

Під час першої військової кампанії 1521 року султан Сулейман завоював неприступну фортецю Белград. Наприкінці 1522 року узяв Родос, який не зміг свого часу підкорити його прадід — завойовник Константинополя Мехмед ІІ. А 1526 року оволодів Угорщиною, король якої Лайош ІІ поліг під час битви під Мохачем.

Битви під Мохачем на османській мініатюрі. Сулейман I у центрі. Джерело: Török miniatúrák by Géza Fehér
Османська мініатюра, що показує позбавлення життя поваленого ворога в Белграді за допомогою слона. Джерело: Wikimedia Commons

Через три роки Сулейман розпочав війну за Австрію з династією Габсбургів. Під час другого походу на Відень 1532 року, усупереч традиції османів, увінчав голову коштовною короною, тому отримав від європейців прізвисько «Пишний» – Magnificent.

Забезпечивши охорону кордонів на заході Османської імперії, султан Сулейман переключився на боротьбу із ворогом в Азії — перським шахом Тахмаспом. Війна із ним тривала з 1533 до 1555 року і завершилася мирною угодою, за якою османи отримали Вірменію (Ерзерум, Ван, Єреван), північний Іран (Тебріз) та Грузію.

Османська облога Естергома, 1543 рік, картина Себастяна Вранкса. Джерело: Wikimedia Commons

Убивця синів

Помер 71-річний султан Сулейман 5 вересня 1566 року на війні, під час облоги угорського міста Сігетвар. За своє правління бачив смерті від хвороб синів — Мурада та Махмуда, а також Абдуллаха, Мехмеда і Джихангіра, матір’ю яких була Роксолана. 38-річного Мустафу від Махідевран султан Сулейман 1553 року скарав на горло. Адже той відрощував бороду, яку мав право носити лише султан, підтримував золотом бунтівних яничарів та листувався із ворогами — венеційським дожем і перським шахом з метою отримати підтримку під час боротьби за османський трон. 1561 року стратили й сина Баязида від Роксолани, який повстав із вірним йому військом проти рідного брата Селіма та після поразки втік до Ірану.

Баязид в наметі батька під час третьої іранської кампанії. Мініатюра. Джерело: Wikimedia Commons

Таку жорстокість султана Сулеймана до синів можна пояснити не лише традиціями османів, у яких зрада вважалася найтяжчою провиною, а й сумним досвідом. Адже у юності він навіть не намагався засмутити батька — Селіма І Грізного. Водночас пам’ятав, як той скинув з трону його діда, Баязида ІІ.

Все це прекрасно розумів середній син султана Сулеймана, рудий Селім, який ззовні був схожий із матір’ю Роксоланою. Він якось сказав: «Мого старшого брата Мустафу підтримувало військо, Мехмеда — наш батько, а молодшого брата Баязида — мати. А мені й підтримки Аллаха вистачає, тож змиримося». Така позиція сумирного чекання влаштовувала султана Сулеймана. Тож Селім, який у провінції насолоджувався вином у гаремі, не лише зберіг життя, а й успадкував у 42 роки престол після смерті батька.

Похорон Сулеймана I, османська мініатюра. Джерело: Wikimedia Commons

Бібліографія:

Dziubiński А. Stosunki dyplomatyczne polsko-tureckie w latach 1500–1572 w kontekście międzynarodowym. — Wrocław: Uniwersytet Wrocławski, 2005.

Emecen F. M. XVI. Asirda Manisa Kazasi. – Ankara:TTK, 2013.

Pajewski J. Węgierska polityka polski w polowie XVI wieku (1540–1571). — Kraków. — 1932.

Uluçay M. Ç. II Bayezid’ın аilesi // Tarih dergisi. — 1959. — S. 105–124.

Uluçay M. Ç. Kanuni Sultan Suleyman ve Ailesi ile Ilgili Bazı Notlar ve Vesikalar / Türk Tarih Kurumu Basımevi. — 2001. — S. 227–257.

Uzunçarşılı İ. H. II. Bayezid’in oğullarından sultan Korkud // Belleten. —Sayı 120. — 1966. — S. 539–601.

Zhyvachivskyi А. The Governors of Kefe and Azak in Ottoman-Muscovite Relations in the Fifteenth–Seventeenth Centuries and the Issue of Titulature //     Acta Poloniae historica. – November 2017. – P. 115–211.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter