Пак Чон Хі, корейський диктатор

Пак Чон Хі. Через диктатуру до «корейського дива»

Ігор Єфремов

Пак Чон Хи — военнослужащий Императорской армии Японии.
Пак Чон Хі – військовослужбовець Імператорської армії Японії. Фото: Wikimedia Commons

Майже в кожного «економічного дива» є «батько». У випадку Південної Кореї це Пак Чон Хі, який очолював країну майже два десятки років. А ще майже у кожного «економічного дива» є зворотний бік. І далеко не всі, хто захоплюється «країною Самсунгу і Хюндай», розуміють, яким шляхом Пак вів її до успіху.

Початок шляху майбутнього диктатора

Пак Чон Хі народився 1917 року в селі поблизу міста Тегу на південному сході Кореї, яка тоді ще не поділялася на Північну та Південну. Він був сьомою дитиною в сім’ї зубожілого корейського аристократа. Закінчивши 1937 року педагогічне училище з відзнакою, Пак якийсь час працював учителем, а потім вирішив піти в японську армію. Саме в японську, адже з 1910 по 1945 рік Корея була окупована Японією. Пак був одним з небагатьох корейців, яких прийняли до Військової академії Імператорської армії Японії.

Після завершення Другої світової війни кар’єра Пака опинилася під загрозою: він вступив в осередок комуністичної Корейської трудової партії, яка таємно діяла в армії Південної Кореї. Осередок викрили, а Пака 1948 року засудили до страти. Але він зміг отримати амністію, співпрацюючи з владою. Під час Корейської війни 1950–1953 років Пак довів свою лояльність країні, б’ючись у південнокорейських військах. До кінця війни він уже мав звання бригадного генерала. Після завершення бойових дій Пак протягом року проходив спецпідготовку на американській військовій базі Форт Сілл, штат Оклагома.

Убити дракона

Як і багато південнокорейських офіцерів, у 1950-х Пак розчарувався у тодішньому очільникові країни, старому диктаторі Лі Син Мані. При ньому країна загрузла в корупції і майже не розвивалась економічно. В березні 1960 року 84-річний Лі легко виграв чергові президентські вибори — його єдиний конкурент Чо Бьон Ок помер за місяць до них. Суперечлива перемога призвела до протестів, що вилилися у Квітневу революцію і повалення диктатора. Країну поглинув хаос.

Використавши це, Пак вступив у змову з іншими офіцерами і створив Військово-революційний комітет — по суті, військову хунту. 16 травня 1961 року вони захопили владу у Південній Кореї. Прем’єр-міністр Чан Мьон намагався опиратися, але без успіху. До того ж президент країни Юн Бо Сон фактично підтримав нову владу і пішов зі своєї посади у березні 1962 року.

Влада США, пам’ятаючи про участь Пака в комуністичному осередку, підозрювала в ньому таємного прибічника «‎червоних». Та невдовзі зрозуміла, що переживати не слід: режим Пака був люто антикомуністичним.

Пак Чон Хі (у центрі) під час воєнного перевороту 16 травня 1961 р. Фото: Wikimedia Commons
Генерал-майор Пак Чон Хі (у центрі) під час воєнного перевороту 16 травня 1961 р. Фото: Wikimedia Commons
Пак Чон Хі та Джон Кеннеді
Президент Джон Ф. Кеннеді на зустрічі з генералом Пак Чон Хі у Білому домі, США, 14 листопада 1961 р. Фото: JFK Library

Стати драконом

Пак Чон Хі керував країною 18 років, з 1961 по 1979 роки. Цей період можна умовно поділити на три етапи. Перший — коли Пак правив країною через Вищу раду з національної перебудови. Другий — коли 1963 року Пак переміг на президентських виборах і почав правити Південною Кореєю через уряд, формально демократичний, але фактично підвладний йому. Третій — коли диктатор уже відкрито відмовився від формально демократичних інститутів.

На першому етапі Пак жорстко реформував економіку і суспільство. Він наказав відкрити кримінальні справи на великих бізнесменів, звинувативши їх у корупційних зв’язках з попередньою владою. Було арештовано відразу 24 топбізнесмени. 25-м міг стати голова концерну Samsung Лі Бьон Чхоль, але в той момент його не було в країні — а повернувшись додому, він зустрівся з Паком і підтримав його владу. Згодом Лі та інші арештовані бізнесмени заплатили великі штрафи і вийшли на свободу.
1961 року Пак під приводом вилучення незаконних прибутків націоналізував банки. Основні кошти спрямували на створення важкої і хімічної промисловості.

У листопаді того ж року Пак відвідав США. Він зустрівся з тодішнім президентом Джоном Кеннеді і переконав його у своїй відданості боротьбі проти комунізму, а також у намірі провести демократичні вибори.
У реальності ситуація у Південній Кореї мала небагато спільного з демократією. Ще на початку свого правління Пак створив Корейське центральне розвідувальне управління і наділив його найширшими повноваженнями. Співробітники Корейського ЦРУ вели розслідування проти неугодних і арештовували кожного, кого підозрювали у вільнодумстві.

Від арештів і катувань не був застрахований ніхто. Так, 1968 року агенти корейської спецслужби викрали з ФРН 17 південнокорейців і відвезли до Сеула, де жорстоко катували, звинувачуючи в роботі на КНДР. Лише міжнародний скандал і загроза розриву дипломатичних відносин із Західною Німеччиною врятували їхні життя.

Пак вжив низку заходів на підтримку економіки країни — збільшив відсоткові ставки і посилив збір податків. Але невдовзі зрозумів, що розвиток економіки слід засновувати на експорті товарів, насамперед — продукції легкої промисловості. І тут було не обійтись без підтримки великих приватних конгломератів — чеболів. Контрольовані найбагатшими сім’ями корпорації отримали пільгові кредити на виробництво товарів на експорт. Захід виявився вдалим — вже в середині 1960-х економіка Південної Кореї впевнено зростала.

Швидке зростання пояснювалося не тільки реформами, а й дешевою робочою силою. До середини 1960-х південнокорейські робітники отримували вдвічі менше, ніж їхні колеги на Філіппінах, у Таїланді та Тайвані, але працювали більше: 55 годин на тиждень проти 45 годин у Південно-Східній Азії. Лише з середини 1960-х реальна зарплатня південнокорейських робітників почала бодай трохи зростати.
Важливу роль відіграла і серйозна міжнародна підтримка. Тільки за період з 1962-го по 1969-й роки США надали Південній Кореї допомогу в розмірі понад 1,6 мільярда доларів (приблизно 10 мільярдів доларів на сучасні гроші). Ще пів мільярда (3 мільярди доларів сьогодні) за ті ж 8 років дала Японія. Пак Чон Хі загалом активно брав іноземні кредити — реформи потребували величезних коштів, а приватні інвестори в ті роки не поспішали вкладати в корейську економіку.

Пак Чон Хі та американський президент Ліндон Джонсон,1965
36-й президент США Ліндон Джонсон та Пак Чон Хі, 16 травня 1965 р. Фото: Library of Congress

Сядуть усі

Наприкінці 1960-х політика Пака ставала все авторитарнішою. У грудні 1971 року, після інавгурації на третій президентський термін, він оголосив у Південній Кореї надзвичайний стан, у жовтні 1972 року — зупинив дію чинної конституції та розпустив Національні збори. До грудня утвердили нову конституцію («Конституція Юсін», буквальне значення — омолодження, оновлення). Згідно з нею, президента обирали на шість років (а не на чотири, як раніше) необмежену кількість разів. Фактично Пак гарантував собі вічне правління.

У країні посилилися репресії проти інакодумців. Опозиціонерів взяли під жорсткий контроль, свободу слова безжально чавили. Все це Пак виправдовував боротьбою з комунізмом.

Найвідомішою жертвою репресій Пака мало не став його конкурент, політик з Нової демократичної партії Кім Де Чжун. У серпні 1973 року Кіма, який жив у вигнанні в Японії, люди Пака викрали з готельного номера в Токіо і доставили на човен, щоб втопити в морі. Однак викрадачів вистежив літак Морських сил самооборони Японії, а екстрене втручання посла США у Південній Кореї Філіпа Хабіба врятувало життя опозиціонера. П’ять днів потому Кіма висадили в Сеулі біля його дому. Через кілька років його кинули за ґрати, але Кіму вдалося пережити диктатора. Згодом Кім Де Чжун буде очільником Південної Кореї, а 2000 року отримає Нобелівську премію миру.

Щодо економічних рішень, то в цей період Пак почав розвивати важку промисловість замість легкої. Південна Корея почала випускати та експортувати свої машини, кораблі, сталь.

У зовнішній політиці Пак зберіг курс на дружбу із США. Щоб підтримати гарні відносини із союзником, Пак відправив до В’єтнаму 300 тисяч солдатів. Ті проявили себе як хоробрі воїни, але і мирним в’єтнамцям, і американцям більше запам’яталися немотивованою жорстокістю.

Парад військ Південної Кореї, 1973
Парад південнокорейської армії у День збройних сил у 1973 році. Фото: Jong-sik Baek / CC BY-SA 2.5

Полювання

Крім внутрішніх ворогів, у Пак Чон Хі були і зовнішні — комуністичні режими. Двічі його намагалися вбити. У січні 1968 року група північнокорейських спецпризначенців проникла в Сеул. Гості з півночі майже дісталися Блакитного дому — резиденції голови держави, — але за 800 метрів від будівлі їх зупинила поліція. Зав’язалася перестрілка, в якій 29 спецпризначенців загинули чи були схоплені, і лише двом вдалося зникнути.

Друга спроба сталася 15 серпня 1974 року, коли Пак з дружиною Юк Йон Су виступав із промовою в національному театрі. Під час виступу агент розвідки КНДР Мун Се Гван, який сидів у першому ряду, вистрелив в очільника держави, але промахнувся, влучивши в його дружину, а іншою кулею випадково вбив старшокласницю Чон Бун Хва, яка стояла поряд. Попри це, Пак не покинув сцену, а виголосив промову до кінця. Вбивцю схопили і повісили у грудні того ж року.

І все ж влада диктатора виявилася не вічною. Попри репресії, наприкінці 1970-х у країні зміцнів опозиційний рух. На початку жовтня 1979 року з Національних зборів прибрали опозиційного лідера Кім Йон Сама, і це переросло у політичну кризу. На південному сході країни почалися багатотисячні демонстрації проти диктатури, які невдовзі поширилися на інші регіони.

26 жовтня 1979 року у будівлі Корейського ЦРУ зібралося вище керівництво країни і сам Пак Чон Хі. Того дня він лютував на свого друга і за сумісництвом голову спецслужби Кім Чже Гю за те, що той не придушив заворушення. Після цього розносу Кім вийшов і повернувся з пістолетом. Свого головного ворога, голову президентської служби безпеки Ча Чі Чхоля, він убив зі словами «Як ви можете тримати цього хробака у своїх радниках?». Потім застрелив і самого Пака. Той помер через пару хвилин. Невідомо, чи готував Кім убивство заздалегідь, але він залишив у живих трьох свідків і не забезпечив собі шляху відступу. Вибігши з резиденції, він взяв таксі, але невдовзі його затримали. У травні 1980 року Кім Чже Гю повісили.

Прощання з Пак Чон Хі, 1979
Похорон Пак Чон Хі, 1979 р. Фото: Korea Democracy Foundation / CC BY-SA 4.0
Директор Корейського Центрального розвідувального управління у 1976-1979 роках Кім Дже Гю. 26 жовтня 1979 року він вбив Пак Чон Хі.
Кім Дже Гю - директор Корейського Центрального розвідувального управління у 1976-1979 роках. 26 жовтня 1979 року він застрелив президента Республіки Корея Пак Чон Хі. Фото: Wikimedia Сommons

Після вбивства Пака владу у країні взяла нова військова хунта, яка вбила багато студентів та інших активістів. Реальна демократія утвердилася лише наприкінці 1980-х.

«Династію» Пака намагалася продовжити його дочка Пак Кин Хе. Вона успішно будувала політичну кар’єру і 2013 року стала першою жінкою-президентом Кореї. Щоправда, її кар’єра закінчилася провалом — 2016 року Пак Кин Хе звинуватили в корупції та зловживанні владою. Парламент проголосував за імпічмент. 2018 року її засудили до 25 років ув’язнення.

Дочка Пак Чон Хі та Президент Президент Республіки Корея (2013—2017 рр.) Пак Кин Хе
Пак Кин Хе — дочка Пак Чон Хі та Президент Президент Республіки Корея (2013—2017 рр.) Фото: Національний архів Кореї

У сучасній Корейській Республіці не вщухають суперечки щодо президента-диктатора. Люди схильні забувати злочини, тому сьогодні багато громадян Південної Кореї в цілому задоволені Паком і його внеском у «корейське економічне диво». Хоча у світі такі «дива» трапляються і без диктатури.

Колаж на обкладинці: Kateryna Berezovska

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter