«Ніч яка місячна». Як СРСР вбив Вероніку Черняхівську та брехав її батькам
4 листопада 2022 року російська пропагандистка Маргарита Симоньян зробила допис про те, як планує колись приїхати до «гостинного» Києва. Вона зокрема зазначила, що у її планах хором співати пісню «Ніч яка місячна», «найкрасивішу на землі, українську пісню, яку знає кожен росіянин, пісню з великого радянського фільму про нашу спільну війну, спільне горе та спільну гордість».
Допис-відповідь у фейсбуці згодом опублікувала українська телеведуча Леся Вакулюк. Вона зауважила, що «Ніч яка місячна» – насамперед не пісня з радянського фільму, а пісня на музику Миколи Лисенка та слова Михайла Старицького. І нагадала, що у Лисенка та Старицького (Старицький лишився сиротою, його виховував двоюрідний дядько Віталій Лисенко, батько Миколи Лисенка) була онука – Вероніка Черняхівська.
«І її за постановою НКВС ростріляли в Лук‘янівській тюрмі у вересні 1938 року. Їй було 38 років. Батькам про розстріл не сказали. Тож вони ще кілька років шукали єдину доньку серед живих, але засуджених в таборах Сибіру.
Не знає Маргаріта, що кількома роками пізніше в помешканні доньок Михайла Старицького совєтська власть провела обшуки, після яких їх відправили на каторгу. Одна померла по дорозі на каторгу, інша – на каторзі в Казахстані», – пише Вакулюк.
WAS публікує кілька архівних документів, що розповідають про долю поетеси та перекладачки Вероніки Черняхівської. Всі вони взяті зі слідчої справи, що зберігається у Центральному державному архіві громадських об’єднань України.
Вперше Вероніку арештували восени 1929 року в рамках так званої справи СВУ (Спілки визволення України – фіктивної, вигаданої чекістами антирадянської організації, за нібито приналежність до якої були репресовані сотні українців, насамперед інтелігенції). Але вже в березні 1930-го, після чотирьох місяців тюрми, її звільнили, а справу припинили – доказів антирадянської діяльності жінки так і не знайшли.
У 1938-му Черняхівська вдруге стала жертвою радянського терорру. Тепер її звинувачули у зв’язках з німецьким консульством – нібито жінку завербували як шпигунку.
Анкета арештованої. Згадані її мати – письменниця Людмила Старицька-Черняхівська (донька Михайла Старицького), так само жертва репресій, та батько – видатний лікар, професор Олександр Черняхівський.
А це обвинувальний висновок, у якому викладена суть справи. Підкреслюється, що Вероніка походить української націоналістичної родини. Антирадянські погляди, зв’язки з петлюрівцями, німцями та відомим українським діячем Сергієм Єфремовим – доволі типові обвинувачення того часу.
Цього разу слідство тривало приблизно 8 місяців. Києвом ходили чутки, що Вероніку Черняхівську зґвалтували чекісти, після чого вона збожеволіла. 21 вересня 1938 року трійка (позасудовий орган, який штампував рішення в режімі конвеєра) постановила: розстріляти.
Вирок виконали наступного дня.
Як було прийнято в ті часи, від батьків приховали правду про доньку – їм повідомили, що Вероніка отримала 10 років таборів. Олександр Черняхівський в розпачі на писав листа тодішньому голові УРСР Микиті Хрущову, в якому переконував, що донька невинувата, та благав звільнити її.
Це уривок з листа. Як бачимо, Черняхівському казали, що Вероніка втратила розум, перебуває в психлікарні у Томську та відмовилася брати посилку від батьків.
А це копія повідомлення з лікарні. Медики брешуть – насправді на той момент Вероніки вже не було серед живих.
Лист професора датований 9-м листопада 1939 року. А 22 грудня Олександр Черняхівський помер. А влітку 1941-го його 73-річну вдову Людмилу за звинуваченням у антирадянській діяльності вислали до Казахстан. Дорогою вона померла.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «MC2C (Media City to City): Creating city-to-city media connections for local and Ukrainian diaspora audience needs». Його реалізує Львівський медіафорум у партнерстві з Thomson Media та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.