Скіфська пектораль. Мистецтво в деталях

Нам пощастило – того разу мисливці за скарбами, тобто розкрадачі курганів, помилилися. Все тоді склалося так дивовижно, що археолог Борис Мозолевський писав: «…легше повірити в містику, ніж у те, що грабіжники справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм лише простягти руку ще на десять сантиметрів – і пектораль для людства була б назавжди втрачена».

21 червня 1971 року, у день літнього сонцестояння, в пограбованому ще у давнину скіфському кургані Товста Могила на Дніпропетровщині Мозолевський натрапив на царську прикрасу, що стала знаменитою на весь світ як золота пектораль. Археолог був поетом і мрійником, закоханим в український степ – а степ щедро відкривав йому свої таємниці. 

Латинське слово пектус – це груди. Неважко здогадатися, де носили пектораль.

Діаметр прикраси – 30 сантиментів, вага – 1149 грамів. Її виготовили литтям за восковою моделлю з гравіюванням, карбуванням, паянням та  інкрустацією кольоровими емалями. Пекторалі приблизно 2300 років. Науковці вважають, що зробили її греки – у скіфів не було майстрів такого рівня. Проте прикраса передає скіфські ідеї, уявлення та побутові особливості – про це трохи пізніше.

Пектораль виготовили з золота 958 проби, яке дозволило так точно передати найменші деталі, деякі з яких можна роздивитися лише при збільшенні. 

Прикраса складається зі 160 елементів, кожен з яких зробили окремо, а потім приєднали. Яруси пекторалі тримаються на каркасі з порожніх всередині трубочок і з’єднані між собою з надзвичайною майстерністю, так, що стики не видно навіть на значно збільшених фотографіях.

А от невеликі потертості та сліди ремонту на пам’ятці можна роздивитися – ймовірно, її носили років 15-20.

Це не просто прикраса, а справжня розповідь. Але про що? Зараз пояснимо.

Три яруси, з яких складається пектораль, ймовірно, символізують уявлення скіфів про три світи: реальний, божественний і потойбічний. Світ земного життя представлений на верхньому рівні, нижній відображає світ смерті, а з’єднує їх середній рослинний ярус, в якому, можливо, закодовано зображення дерева життя.

Найбільше науковці сперечаються про зміст верхнього ярусу із його центральною композицією. Існує 23 версії, що саме вона означає. Двоє чоловіків, роздягнених до пояса, тримають у руках розтягнену овечу шкуру. Поруч відкладені горити – футляри для лука та стріл. Деякі фахівці пов’язують цю сцену із міфом про золоте руно. Інші вказують на те, що овеча шкура є символом родючості.

З обох боків від центральної сцени – світ скіфського тваринництва та символіка продовження життя: кобили і корови з малюками. 

Далі – вівці, яких доять молоді чоловіки, далі – кози із козенятами.

Мозолевський писав: «завершується композиція зображенням птахів, що летять врізнобіч, створюючи враження викінченості задуму й водночас безмежності простору». Разом із тим, прикраса замикається в коло, тож птахи летять назустріч одна одній. В одній дослідники визначають качку, в іншій – збірний образ хижого птаха. Їхня зустріч стане переходом життя у смерть.

Символізму вистачає і в нижньому ярусі. В його центрі, або в найнижчій точці пекторалі, бачимо двох грифонів, що вполювали коня. 

По обидва боки – кінь, що намагається боротися із ними, кусаючи за лапу. Далі – боротьба дикого кабана та оленя з леопардом та левом. 

Наступна сцена – заєць, що тікає від собаки. Тобто чим вище ми піднімаємося прикрасою, тим більше торжествує життя: внизу смерть, вище – боротьба, порятунок. Можливо, смерть в цих образах символізує жертву богам заради подальшого продовження життя. 

Бо нагорі цього ярусу, як зазначає Мозолевський, «мов одвічні символи музичної тиші степу, сидять уже звернені одне до одного коники-стрибунці, самець і самиця». 

Між верхнім і нижнім ярусами пекторалі – буяння квітів. Спочатку вони були інкрустовані блакитною емаллю – зараз можна роздивитися лише її невеликі залишки. Уявіть, як грала жовто-блакитними кольорами щойно створена пектораль.

Ще одним дивом в історії пекторалі є те, що вона залишилася в Україні. Адже більшість яскравих артефактів, знайдених за радянських часів, надсилалися до Росії. Ходили навіть чутки, ніби Мозолевський вивіз її у себе на грудях під тілогрійкою до Києва, щоб не забрали до Москви. Насправді ж це лише легенда. Пектораль до Києва везли потягом під охороною озброєних міліціонерів. 

Нині пектораль, за якою закріпився епітет “знахідка століття”, зберігається у фондах Скарбниці Національного музею історії України. В експозиції музею можна побачити його гальванічну копію, а оригінал іноді демонструють на виставках.

Проєкт “Мистецтво в деталях” створений за підтримки фундації ЗМІN.