Вишиваний
Трагедія Габсбургів. Як Heineken віджав пивзавод у родини Василя Вишиваного
Хто не пив Żywiec — у Польщі не бував. Пляшки з характерними білими етикетками та зображенням пари танцюристів у польських національних строях можна знайти на пивних полицях будь-якого супермаркету сусідньої країни. Та не всі знають, як це пиво пов’язане з Габсбургами, в тому числі — з єдиним українцем монаршої династії.
Ця фірма має непросту історію, опосередковано пов’язану з українськими визвольними змаганнями. Броварня в польському містечку Живець неподалік Кракова з’явилася в 1850-х. Тоді це була територія Австрійської імперії. Засновником і першим власником підприємства був ерцгерцог
Альбрехт Австрійський із правлячої династії Габсбургів — успішний воєначальник і великий землевласник. Пивзавод скоро став найбільшим у Галичині.
Після смерті Альбрехта 1895 року броварню успадкував його племінник Карл Стефан Габсбург. Новий власник витратив чималі кошти на модернізацію підприємства — тепер тут були своя експериментальна лабораторія, сучасна техніка та електричне освітлення. Інвестиції себе виправдали: Żywiec зміцнив позиції та австрійському пивному ринку.
Карл Стефан, мешкаючи переважно у Живці, став відчувати себе більше поляком, ніж австрійцем. Коли 1918 року Польща здобувала незалежність, у ньому бачили одного з претендентів на майбутній польський трон. Але не склалося — Друга Річ Посполита
стала республікою.
Вишиваний Габсбург
Своїх дітей
Карл Стефан теж виховував порядними поляками. Але молодший син Вільгельм відрізнявся — він був гомосексуалом та вважав себе свідомим українцем. Вивчив українську мову, читав Шевченка і Грушевського, сам писав вірші. Воював на полях Першої світової пліч-о-пліч з українськими вояками, які за вишиту сорочку прозвали його Василем Вишиваним.
За українську справу Вільгельм-Василь боровся протягом майже всього життя: як депутат австрійського парламенту з 1916 року, як командир Українських січових стрільців з 1918-го, потім — як дипломат УНР, а в міжвоєнний час на еміграції — в рамках Українського національного вільнокозацького товариства.
Після початку польсько-української війни 1918–1919 років, Вільгельм опинився по різні боки барикад із батьком і братами. Карл Стефан вважав молодшого сина зрадником Польщі, фактично зрікся його. В 1920-х Василь-Вільгельм втратив не лише родину, а й Україну: на знак протесту проти угоди Симона Петлюри з поляками
— пішов у відставку й вирушив до Європи, а невдовзі УНР зазнала остаточної поразки. Наступні десятиліття Вільгельм провів на еміграції.
Гірко-пивна доля
Тим часом нова польська влада націоналізувала габсбурзькі володіння на своїх землях, зокрема живецьку броварню. Карл Стефан спробував повернути майно, нагадавши про відданість польській справі. У зверненні до уряду республіки підкреслив, що не мав жодного відношення до українських справ молодшого сина. В 1920-х він та четверо дітей, що жили в Польщі, отримали громадянство Другої Речі Посполитої. До них повернулася частина власності, включно з пивзаводом.
Карл Стефан помирає 1933 року, броварня переходить його сину Карлу Альбрехту Габсбургу — польському офіцеру, що воював проти української армії в 1918–1919 роках. Коли Польщу окупували нацисти, Альбрехт відмовився визнати себе німцем та опинився у в’язниці, підприємство було перейменовано на Beskidenbrauerei Saybusch і тепер варило пиво переважно для німецьких військових.
Після Другої світової до влади в Польщі прийшли комуністи — пивзавод націоналізували. Скалічений під час тортур у гестапо Альбрехт виїхав до Швеції, де прожив останні кілька років життя. Приблизно в цей самий час його брат Вільгельм мешкав у Відні та спільно з іншими українськими емігрантами намагався налагодити зв’язки між ОУН і французькою розвідкою для спільної боротьби проти СРСР. Однак Вільгельма-Василя викрали радянські спецслужби й перевезений до Києва, де 1948-го він отримав 25 років таборів. Невдовзі помер від туберкульозу в лікарні Лук’янівської в’язниці.
У 1990-х, після падіння комуністичного режиму в Польщі, живецьку броварню приватизували. Левову частку акцій купив голландський пивний гігант Heineken. Паралельно про свої права на підприємство заявили діти Альбрехта, що жили у Західній Європі. Подаючи до польського суду, вони прагнули не лише отримати грошову компенсацію та визнання післявоєнної націоналізації компанії незаконною, а й позбавити Heineken права друкувати на етикетках герб та корону Габсбургів. Від перших двох позовів нащадки австрійської династії відмовилися, отримавши гроші від Heineken, а третій — програли. Верховний суд Польщі вирішив, що габсбурзькі корона й герб є частиною польської історії та надбанням всієї нації.
Автор: Едуард Андрющенко