Проблеми Піднебесної: чому опіумні війни насправді — чайні

Опіумні війни в 19 столітті зламали хребет величному Китаю. Після поразок у цих збройних конфліктах Велика Цін так і не оговталася. WAS разом із Teahouse пояснюють, чому насправді їх варто було б назвати Чайними війнами.

Перед початком Опіумних воєн китайська економіка була найбільшою в світі. 1820 року ВВП Китаю складав $ 228 мільйонів, на другому місці — Індія з $ 111 мільйонами, у самої Британії було четверте місце і $ 36 мільйонів. При цьому Піднебесна імпортувала дуже мало товарів — у китайців було все, що треба і європейські вироби їх не цікавили. У Європі все було навпаки: найбажаніші товари — китайські шовк, порцеляна і особливо — чай. І китайці продавали все це лише за чисте срібло.

Британці дуже любили чай. Вже в 18 столітті він витіснив за популярністю каву. Всі питання аристократичної та бізнесової еліт вирішувалися за чаєм. Він асоціювався з успіхом, грошима, тверезістю — чай пили все ширші кола населення.

Чайна торгівля приносила державній скарбниці 10 % всіх податків. Британія була багатою, але срібла для купівлі чаю в її торговців все одно не вистачало — попит на напій постійно збільшувався. Перекіс торговельного балансу зростав — треба було щось придумати. На допомогу прийшов мак.

Британці змогли зацікавити прикордонне з Індією населення Піднебесної опіумом — сильним наркотиком, що містить морфін. Британська Ост-Індійська компанія почала нарощувати виробництво опійного маку в Індії та експорт опіуму до Китаю. Наприкінці 18 століття Британія міцно підсадила китайців на опійну люльку — постачала щорічно 308 тонн наркотику. Отримане таким чином срібло йшло на закупівлю китайського чаю. Схема безпрограшна, якби не одне «але» — невдоволення Небесного Імператора.

Китайська влада була зовсім не в захваті від елегантної британської схеми: по-перше, так країна втрачала срібло, по-друге, — наркотик косив населення. Тож, економіка Китаю зазнавала подвійного удару.

Ще з першої половини 18 століття цінські імператори своїми декретами намагалися покласти край опіумній торгівлі, але марно. До 1833 року в Китай завозили вже близько 2,3 мільйона кг отрути, 12 мільйонів китайців були наркоманами. Імператор пробував офіційно прохати королеву Вікторію про припинення аморальних «схем», намагався домовлятися з бізнесменами. Не подіяло. Британці мирно чаювали, а китайці скурювались.

Тоді він перейшов до рішучих дій — наприкінці 1830-х у західних торгових представництвах почали забирати всі товари й блокувати їхні судна. Але на захист торговців виступила Велика Британія.

Перша опіумна війна почалася 4 вересня 1839 року. Перед цим Британський торговий представник в Гуанчжоу капітан Чарльз Елліот вимагав від влади відплатити китайцям за «образу» чесних британських купців. Лондон вагався, але врешті таки відправив флот до берегів Китаю. Війна тривала 3 роки й закінчилася перемогою наймодернішої в світі британської військової потуги. 29 серпня 1842 року було підписано Нанкінський договір: Китай відкрив 5 портів для західних бізнесменів, а Британія отримала 21 мільйон срібних доларів грошової компенсації і нову колонію — Гонконг. Торгівля опіумом продовжилася, хоча це питання не було врегульоване мирним договором. Вже невдовзі почалася наступна війна.

1860 року поразка в Другій опіумній війні, крім нових економічних та територіальних втрат, принесла Китаю вимушену легалізацію опіумної торгівлі й християнства.

Англо-французькі війська спалили кілька імператорських літніх палаців — небачене приниження для колись величної Піднебесної. Ця війна була вже дуже далекою від інтересів чайної торгівлі, бо вже 1840-х чай почали культивувати в Британській Індії. Але приводом до організації опіумної торгівлі, що призвела до цих конфліктів, була саме ненаситна жага британців до гарного чаю. Такою була сувора доба європейського імперіалізму.

Епохи змінюються, але чай в чашці лишається. Переконайтеся в цьому 6 жовтня на київському Фестивалі чаю.