Моторошний ювілей. Як і чому з'явилося рабство в Країні Свободи
20 серпня 1619 року вважається початковою датою історії рабства в англійських колоніях на Північноамериканському континенті. Однак доставлені тоді чорні бранці ще не були довічними рабами, хоч і були зобов’язані важко працювати. WAS розповідає про нюанси початку рабства в майбутніх Сполучених Штатах.
Влітку 1619 року в Джеймстаун — столицю англійської колонії Віргінія — прибуває голландський каперський корабель. В обмін на харчові продукти, воду й ремонт його капітан пропонує англійцям 16 чорношкірих бранців, захоплених разом з іспанським судном.
На той момент колонія відчайдушно потребувала робочих рук. Її населення складалося з вільних колоністів і кабальних слуг. Однак вони були не найкращими польовими працівниками у вологому субтропічному віргінському кліматі.
1610 року в Джеймстауні почався голод — за крадіжку пінти борошна страчували на місці, іноді доходило до канібалізму. З більш ніж 400 осіб вижило всього 60. 2012 року в ямі для кухонних відходів археологи знайшли останки дівчини періоду «голодної зими» — її вбили ударом по голові й зрізали гомілки, намагаючись добути м’ясо. До моменту прибуття голландців становище трохи налагоджується, але в Джеймстауні як і раніше — землянки, пайок із гороху з ячменем і надії на експорт тютюну до Британії. Щоб обробляти його немає ні людей, ні досвіду.
ДОРОГА ДО РАБСТВА
Угода укладається 20 серпня 1619 року: африканці де-юре вважаються тими ж кабальними слугами з обов’язком працювати протягом 4–8 років. Але, на відміну від білих, вони не могли розраховувати на компенсацію зерном, грошима й отримання рушниці по завершенню служби. Ще однією специфікою кабального контракту темношкірих були жорстокі тілесні покарання: за провини їх бичували й могли продовжити термін аж до довічного.
У найближчі кілька років до Віргінії завезуть близько 800 африканців через іспанські та французькі колонії. Вони будуть не тільки працівниками на тютюнових плантаціях, а й лісорубами, теслями, помічниками ремісників. Однак у першій половині 17 століття ці люди, відпрацювавши необхідний за контрактом термін, отримували свободу і наділ землі у власність. Перетворення чорних кабальних слуг на довічних рабів відбувалося поступово.
Історики вважають, що інститут довічного рабства африканців в англійських колоніях з’явився в 1660-х роках. 1662 року у Вірджинії ухвалюють закон, згідно з яким дітям передається статус матерів — після цього популяція довічних рабів починає швидко зростати.
На початку 18 століття на півдні у Французькій Луїзіані — частині Нової Франції — проживало всього 12 чорношкірих. Але менш ніж за століття ця цифра виросте більш ніж в півтори тисячі разів.
1718 року з узбережжя Африки відправляється перший невільничий корабель «Аврора» французької Вест-Індської компанії. З регіону відомого як Південні Ріки. Звідти везуть рис і людей, які вміють його культивувати. До 1795 року в Луїзіані було вже 20 тисяч рабів. Вони вирощують рис, тютюн, кип’ятять цукрову тростину в системі каструль і бочок під назвою «Ямайський поїзд». Коли 1803 року величезні простори Французької Луїзіани дісталися США всього за $ 15 мільйонів, то доважком до більш як 2 мільйонів км² землі стала компактна рабська громада.
РАБСТВО В США
На рубежі 19 століття чорношкірі раби — третина населення південних штатів США. До середини століття їх число склало майже 4 мільйони. Ціна на рабів зростає стрибками — від $ 350 доларів за людину до $ 2 800 перед Громадянською війною. Рабині зазвичай коштували дорожче, особливо після заборони на ввезення нових африканців 1807 року. Невільників буквально розводили як худобу, заохочуючи породіль легкою роботою в будинку й поліпшеними умовами харчування. Виникли «штати-продавці», де приріст рабів був 2–3 % на рік. Кожна четверта сім’я на Півдні мала рабів. Сумарна вартість цих людей була більше $ 3 мільярдів — просто космічна цифра.
Основна причина вибухового зростання кількості рабів — бавовна. У 19 столітті США експортують 2/3 світової бавовни. 1 тюк бавовни приносив 0,125 фунта чистого прибутку, а на піку торгівлі йшлося про 10 мільйонів тюків на рік. Британці завалюють свою колоніальну імперію дешевим текстилем, а плантатори на американському Півдні отримують приплив твердої валюти й доступ до предметів розкоші з Європи.
Надприбутки від продажу бавовни, плантації та ринки рабів розвивали той-таки Новий Орлеан — довгий час це був найбільший порт США. Розвинена річкова торгівля дозволяла вигравати конкурентні змагання з Китаєм та Індією. Однак в перспективі Південь програвав Півночі: в середині 19 століття дохід на душу населення в південних штатах був уже нижче, ніж середній по країні. Раби просто не споживали тієї кількості товарів, яку могла собі дозволити біднота в промисловому регіоні. Економіку Півночі розвивав внутрішній попит.
Рабство призвело до відставання Півдня в індустріалізації та запеклої громадянської війни, що забрала життя понад 600 тисяч американців. Все це — віддалені наслідки того, що один невідомий голландський капер відбив бранців у невідомого іспанського работорговця.
Автор: Кирило Данильченко