Римська імперія скасовується. Як ефіопи провчили італійців

Листопад 1884 року. В Берліні відкрилася Конференція по Конго, на якій впливові держави вирішували: як цивілізовано пошматувати Африку. До Берліна також запросили нещодавно створене Королівство Італія, яке мало великі колоніальні амбіції.

Через 15 років після конференції основні її учасники поділили майже весь Африканський континент, але в Італії щось пішло не так. Що саме — розбирався WAS.

До 1870-х Африка як об’єкт колонізації мало цікавила європейців — вони контролювали лише десяту частину її території — переважно на узбережжі. Дослідження континенту відбувалося поволі — надто складно логістично, надто багато ризиків. Освоєння великих територій полегшилося з винайденням хініну — ліків проти малярії.

Поступово європейці зрозуміли цінність багатств Африки. 1876 року бельгійський король Леопольд ІІ заснував Африканську міжнародну асоціацію, власним коштом розпочавши освоєння басейну річки Конго. З початку 1880-х почалася гарячкова міждержавна боротьба — «Бійка за Африку» (Scramble for Africa).

Італійці володіли лише невеликим портом Асеб на півдні Червоного моря, який належав приватній компанії. 1882 року італійський уряд викупив порт, розпочавши колонізацію Східної Африки. Тут Італія стикнулася з Ефіопською імперією. Протягом 1887–1889 точилася неоголошена італо-ефіопська війна, яка закінчилася успішно для італійців — в січні 1890 року було створено Італійську Еритрею.

Це припало на перший рік правління нового ефіопського імператора Менеліка ІІ, який вважався другом Риму. В італійських владних колах Ефіопію вважали легкою здобиччю — вона була виснажена боротьбою із Суданом та внутрішніми чварами. Але італійці не врахували, що ця стародавня християнська країна мала глибокі й міцні державницькі традиції.

Імператор Менелік II на троні, кінець 19 століття. Фото: Richard Pankhurs / Ethiopia Photographed: Historic Photographs of the Country and its People Taken Between 1867 and 1935

Протекторат, якого не було

Посівши трон, Менелік II погодився на пропозицію Риму оформити відносини між державами юридично. В травні 1889 року було укладено Уччальський договір, за яким Менелік визнавав права Італії на Еритрею та отримував можливість імпортувати товари через територію італійської колонії. В амхарській редакції документу зазначалось, що ефіопський правитель може вдатись до послуг італійського уряду у відносинах з іншими державами. Однак в італійському варіанті замість «може» було слово «згоден», яке італійські колонізатори трактували як «зобов’язаний».

В уряді Італії панувала думка про необхідність створення Другої Римської імперії. І Північно-Східна Африка вважалася вдалим місцем, з якого можна було почати розбудову імперської величі.

Розбіжність була виявлена лише восени 1889 року, коли Італія сповістила європейські уряди про свій протекторат над Ефіопією. Менелік не розгубився та швидко направив європейцям листи з поясненнями, та відповіді були невтішними — ефіопському монархові радили погодитися на неіснуюче управління Риму. Дипломатичне листування затягнулось на роки, однак зусилля згодом виправдалися — офіційна Аддис-Абеба знайшла певну підтримку у Франції та Росії, яка зголосилася допомогти «братам по вірі».

1893 року ефіопи скасували Уччальский договір. В грудні наступного року з антиіталійського повстання в Еритреї почалася Перша італо-ефіопська війна. В червні 1895-го ефіопська делегація відвідала Санкт-Петербург, що стало додатковим ляпасом італійському королю Умберто I. Після цього у вересні нґусе неґест зважився на оголошення загальної мобілізації.

Генерал Оресте Баратьері — командувач італійських військ під час Першої італо-ефіопської війни в своєму штабі в Сааті, Еритрея, 1888 рік. Джерело: Antonio Rosati, Imagini delle campagne coloniali, Eritrea-Etiopia, Stato Maggiore dell'esercito, Ufficio Storico, Roma, 2005.

Молитва імператора

Восени 1895 року обставини були не на користь Менеліка. Ефіопія не так давно пережила голод, була відрізана від моря італійцями, та головне — армія останніх в січні вже встигла розбити підтримуваних Ефіопією повстанців. Однак Менеліку за недовгі шість років правління так-сяк вдалося згуртувати державні еліти — італійці даремно очікували, що раси прикордонних регіонів підуть проти монарха. Імператор зібрав 196-тисячну армію, більша частина якої була озброєна сучасними гвинтівками.

В грудні на півночі Ефіопії відбулася битва при Амба-Алагі — італійське військо губернатора Еритреї Оресте Баратьєрі чисельністю понад 4 тисячі вояків було розбите 30-тисячною армією раса Меконніна. Залишки італійців відійшли до форту Мекеле. Ефіопські війська розпочали осаду. Форт капітулював в січні 1896 року. Менелік дозволив капітуляцію на почесних умовах — зі збереженням зброї. Імператор знову намагався перейти до дипломатичного розв’язання питання, але римський уряд і чути не хотів про перемовини. Командувачу італійських сил Баратьєрі було наказано «принести перемогу».

Війська сторін зустрілися у великій битві при Адуа. Менелік II був на чолі 110-тисячної армії з 42 гарматами. Баратьєрі мав із собою 18 тисяч бійців і 56 гармат. Атакували італійці. 1 березня на сході сонця італійські командири повели в наступ чотири колони свого війська. Завдяки поділу на колони італійці хотіли мати можливість вести перехресний вогонь. Втім колони надто відірвались одна від одної.

Вранці молитву імператора перервали розвідники, які доповіли про рух супротивника. Менелік сприйняв це як знак і наказав дати бій.

Битва при Адуа, ефіопський живопис, 1965–1975 роки. Джерело: Nationaal Museum van Wereldculturen
Битва при Адуа, гравюра 1896 року. Джерело: Wikimedia Commons

Бій був запеклим — італійці пізно усвідомили своє становище й були вщент розбиті значно переважаючими силами ефіопів. На полі бою полягли понад 6 тисяч італійців, в тому числі — елітні роти берсальєрів та альпійських стрільців. 1,5 тисячі італійських солдат було поранено, більш як 3 тисячі потрапили в полон. Залишки війська Баратьєрі відступили до Еритреї.

10 березня 1896 року уряд в Римі відправили у відставку. Нарешті розпочалося дипломатичне врегулювання, якого роками шукав правитель Ефіопії. За свої непомірні колоніальні амбіції Італія заплатила тисячами життів та ганьбою в Європі. 26 жовтня 1896 року було підписано Аддис-Абебський мирний договір — Королівство Італія визнало незалежність Ефіопії та сплатило грошову компенсацію в 10 мільйонів лір.

Що було далі:

  • Баратьєрі було відкликано в Італію, де він постав перед судом. Генерала виправдали, але відправили у відставку.
  • 1897 року Франція і Британія, колонії яких межували з Ефіопією, підписали окремі угоди з Аддис-Абебою, в яких ефіопський правитель трактувався як рівний.
  • Ефіопія стала символом боротьби африканських країн із колоніалізмом. 1963 року саме в Аддис-Абебі розпочала роботу штаб-квартира Африканського союзу — міжнародної організації, до якої зараз входять всі 55 країн континенту.

Автор: Євген Козупиця

Далі читайте про 38-хвилинну переможну війну Британії 1896 року.

На обкладинці: ефіопський живописне зображення битви при Адуа, 1965–1975 роки. Джерело: Nationaal Museum van Wereldculturen.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter