Стратегічний продукт українських козаків – це не сало

«Запорожець було і не зробить кроку, і не дихне без люльки. Спати лягає – і люлька в зубах». Таких запеклих курців, як козаки, мало залишилося в сучасному світі. Та й курильні суміші у них були цікавіші.

Що робити з тютюном, українці зрозуміли швидко. В американських колоніях плантації розвели до 1600 року, а в Ромнах (тепер це Сумська область) промислове виробництво тютюну почалося в 1604-му.

В другій половині 17 століття російські бояри і купці стали вивозити дешевий черкаський тютюн в Скандинавію, Прибалтику, Персію, Монголію і до себе на батьківщину (лише контрабандою). Паління в Москві вважали причиною пожежі 1634 року, коли вигоріли до п’яти тисяч будинків. За це жорсткого карали: сікли, виривали ніздрі, відправляли в Сибір або на плаху. Заборону в 1697 році скасував Петро І, який звик до тютюну на вечірках з експатами.

Через сто років на Гетьманщині щорічно збирали понад 1600 тонн тютюну. Вирощували його пересічні козаки, старшини і навіть духовенство. Великими посадками володіли гетьмани Павло Полуботок і Іван Скоропадський.

В 1715 році Полуботок обміняв у поляків 9 тонн тютюну і 3300 літрів горілки на 10 тонн міді, яку тут же з великою вигодою продав Петру I. Цар потребував кольорових металів для лиття гармат. Український тютюн також слугував товаром, за який росіяни отримували хутро від корінних сибірських народів.

Чимало тютюну залишалося, звісно ж, і на внутрішньому українському ринку.

Козак Мамай. Невідомий художник, 1728 рік. Джерело: Одеський художній музей / Wikipedia
Ілюстрація до роману «Тарас Бульба», Петро Соколов, 1861 рік. Джерело: Wikipedia
Листівка «Гуцулка в святковому одязі». У лівій руці тримає люльку, 1900-і рр. Джерело: Комплект листівок «Гуцули, бойки, лемки» (збірник Петра Арсенича) / Видавництво «Нова Зоря», Івано-Франківськ

Хіти продажів

Люлька відома в Україні з 17 століття. За словами дослідника Тараса Чухліба, козаки познайомилися з нею під час походів Чорним морем до берегів Туреччини. Етимологічно тютюн, люлька – слова тюркського походження. До Туреччини ці речі потрапили з Європи, а туди були привезені з Америки.

В 19 столітті люлька стала неодмінним атрибутом фольклорного образу козака, коли самих українських козаків Російська імперія вже перетворила на кріпаків.

«Люлька для запорожця – рідна сестра, дорога подруга: він як сів на коня, одразу ж запалив люльку, і так верст шість, а то й більше все смалить і смалить і з роту її не випускає…» – писав історик Дмитро Яворницький.

В Україні набули поширення кілька моделей: коротенькі («носогрійки» або «люльки-бурульки»), окуті міддю «люльки-мугурки», пласкі «сорочинки», глиняні «черепульки». У одного козака часто було кілька люльок. Відомі «святкові», які курили в неділю або з нагоди урочистостей. На козацькій раді по колу передавали «обчиську» – дуже велику люльку з інкрустацією. На ній були написи на кшталт «Козацька люлька – хороша думка».

Чашку люльки ліпили з глини. Порожнисту трубку чубук, через яку тягнули тютюновий дим, виготовляли з очерету. Коли він забивався смолами, чубук не чистили, а міняли на новий. Мундштук вирізали з липи, клена, вишні, груші. Осика не годилася: вона вважалася проклятим деревом, на якому повісився Юда.

Багаті козаки вихвалялися привезеними зі Сходу порцеляновими люльками або люльками, прикрашеними сакральними орнаментами. Вважалася, що ці візерунки захищали від нещастя.

Люльки з Волині, 17-19 століття. Джерело: duben.ucoz.ru
Козацькі люльки. Фото з виставки «Козак Мамай та люлька» / Урядовий Кур'єр
Сторінка видання «Погляди промислу домашнього. Металеві вироби селян на Русі» із зображенням різних гуцульських люльок. Джерело: Wierzbicki, Ludwik (1834-1912) [Zest.] Wzory promysłu domovego. Wyroby metalowe włoscian na Rusi
Сторінка видання «Погляди промислу домашнього. Металеві вироби селян на Русі» із зображенням різних гуцульських люльок. Джерело: Wierzbicki, Ludwik (1834-1912) [Zest.] Wzory promysłu domovego. Wyroby metalowe włoscian na Rusi

Особливу увагу козаки приділяли аксесуарам – причандалам. До них відносили кисети для зберігання тютюну, сталеві кресала у вигляді вовків, коней, птахів і змій. Затичка була потрібна, щоби забивати тютюн в люльку, протичка – щоб прочищати її. Причандали виготовляли з металу, кістки або рогу, прикрашали орнаментом.

Люльку і причандали запорожці носили в широкому поясі, використовуючи його замість кишень, або в прикріпленому до пояса накладному мішку – гамані. Як варіант, ховали все за закот шапки.

Найкращі суміші

Бажаючи досягти певного ефекту, до тютюну додавали трави. Материнку (орегано) використовували, щоби подолати безсоння. Рослина містить речовину карвакрол, яка має бактерицидні властивості і допомагає підлікувати шлунок.

М’ята і звіробій слугували для заспокоєння. Сухе листя і квіти терну додавали для очищення крові після поранення. Полин, як вважалося, міг відігнати погані думки. Буркун (солодка конюшина) палили рибалки, яким доводилося довго стояти по пояс у воді. Ця трава нібито знімала спазми, притупляла нерви і мала галюциногенну дію. Буркун також додавали до тютюну, щоби зняти психологічне напруження після бою.

Крім того, трави позбавляли тютюн неприємного запаху. Другим способом очищення була ферментація – витримка тютюну протягом тривалого часу, від року і більше. В яких саме пропорціях змішували тютюн з травами, невідомо. Рецепти не збереглися.

Материнка звичайна. Фото: Ivar Leidus / CC BY-SA 3.0
М'ята перцева. Фото: H. Zell / CC BY-SA 3.0
Звіробій. Джерело: Wikipedia
Терен. Ботанічна ілюстрація з книги О. В. Томе. Джерело: Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz 1885 Gera / Wikipedia
Полин звичайний. Джерело: pixabay.com
Буркун лікарський. Фото: Rasbak / CC BY-SA 3.0

Люльки не витіснили з ужитку в Україні нюхальний тютюн. Козаки пояснювали, що паління приносить задоволення, а понюх прочищає мозок. Нюхали переважно люди похилого віку, яким ліньки було морочитися з люлькою. Практику козацьких дідів підтримували російська аристократія на чолі з імператрицями Єлизаветою Петрівною і Катериною ІІ.

Популярне: