Топ-5 найрозумніших трофеїв Другої світової війни

1945 рік. Над Берліном червоний прапор, японці підписують капітуляцію на палубі американського лінкора. Переможці ще показово дружать, але негайно розпочинають полювання за вченими країн, що програли, — щоб використати їхні знання для створення зброї один проти одного.

На початку 1943 року, після поразок в Африці та під Сталінградом, керівництво Райху усвідомило, що швидка перемога неможлива. Треба було готуватися до тривалого протистояння, до оборони захоплених територій і, можливо, самої Німеччини. Необхідні були нові зразки зброї, оскільки розробки противників вже почали перевершувати моделі, з якими німці вступали у війну.

Призваних на фронт вчених вирішили повернути до кульманів і пробірок. Один зі списків потрібних у тилу фахівців склав професор Вернер Озенберг, керівник «Асоціації оборонних досліджень» і підрядник ВМС Німеччини.

Навесні 1945 року копію документа спробували знищити, порвавши і спустивши в туалет Боннського університету. Папери випадково виявив лаборант з Польщі. Вони потрапили до МІ-6, були відновлені і передані розвідці США. Ґрунтуючись на даних Озенберга, американці вивозять з території Німеччини близько 1800 вчених, техніків, інженерів. Їм створюють нові фіктивні особистості, приховують співпрацю з НСДАП, забезпечують фінансами на перший час.

Так, фахівець зі зв’язку Курт Леговец, який втік на велосипеді з палаючої Праги, отримав від вербувальників шість блоків сигарет. Продавши їх на чорному ринку, він зміг купити одяг і їжу, щоб дочекатися евакуації через океан.

Совєти також активно працюють з людським потенціалом у своїй зоні окупації. НКВД готує операцію «Осоавіахім» і за одну ніч 22 жовтня 1946 року вивозить до СРСР 2200 ядерників, ракетників, хіміків, оптиків, радіотехніків. У розореній війною країні їм виділяють санаторії в Абхазії, будують фінські будиночки для сімей, забезпечують шикарними пайками, нагороджують Сталінськими преміями: як Манфреда фон Арденне за створення електронного мікроскопа або Гайнца Барвиха за поділ ізотопів. Комуністи не жаднували «пряників» для найрозумніших з колишніх своїх ворогів.

1. Гуго Шмайссер й усі-усі-усі

У вересні 2017 року на пам’ятнику Михайлу Калашникову в Москві розмістили схему штурмової гвинтівки StG-44 Гуго Шмайссера. Так навіть далекі від історії люди дізналися про роботу німецького інженера в конструкторському бюро «Іжевськ» і суперечки про німецький вплив на створення відомого радянського автомата АК-47.

Проміжний боєприпас, розбирання обох моделей зброї переломом ствольної коробки, забезпечення роботи механізму автоматики за допомогою газовідводу, вивезення до СРСР документації і готових зразків Sturmgewehr-44 — усе це дає масу матеріалу для гострих дискусій про запозичення. Однак конструкторські ідеї Німеччини Радянський Союз застосував й у десятках інших напрямків військової промисловості.

Наприклад, збудований в Райху для потреб авіації паротурбінний двигун адаптували для підводного човна 617 серії — найшвидшого у флоті СРСР. Німецький інженер-моторист Франц Статецкі створив на його основі торпеди, що застосовувалися до 1990-х років. Над удосконаленням авіації в Союзі працювали два КБ, укомплектованих видатними вченими Райху. Там працювали заступник директора заводу в Дессау Дройзен і головний конструктор Ганс Рессінг; 9 з 14 начальників цехів були німцями. Доробки використали у перших радянських реактивних винищувачах.

Але найбільш вагомим у всіх значеннях був внесок німецьких вчених у створення атомної бомби.

Hugo Schmeisser
Гуго Шмайссер — німецький конструктор вогнепальної і пневматичної зброї. Джерело: cont.ws

2.Команда барона фон Арденне. Червона загроза

Манфред фон Арденне — легендарний фізик, активний учасник програми створення ядерної зброї Райху, кавалер Лицарського хреста. Густав Герц — лауреат Нобелівської премії з фізики 1925 року, займався поділом ізотопів. Макс Штеенбек ще 1936 року почав проектувати прискорювач електронів. У Німеччині ці люди працювали окремо, у власних лабораторіях і наукових інститутах. Після вивезення до Союзу їм довелося працювати разом. На базі санаторіїв «Синоп» і «Агудзери» (так звані об’єкти «А» і «Г») в Абхазії виник Сухумський фізико-технічний інститут.

СРСР вивіз з Німеччини 200 тонн металевого і 15 тонн очищеного урану, тисячі сторінок документів, понад 300 людей з технічного персоналу і, кінець-кінцем, сам принцип роботи першого промислового реактора. Робота німців у Союзі — це понад 800 патентів, перша в світі газова дифузійна центрифуга для збагачення урану, апаратура для вимірювання концентрацій ізотопів, промисловий видобуток збагаченого урану. Вважається, що фахівці й ресурси Третього райху на півтора роки прискорили створення атомної бомби.

Манфред фон Арденне помер у рідному Дрездені 1997 року, йому було 90 років. У біографії залишилися дві Сталінські премії, керівництво першим в соціалістичних країнах приватним Дрезденським технічним університетом, створення школи прикладної ядерної фізики в СРСР і Східній Німеччині.

Prof. Manfred von Ardenne
Професор Манфред фон Арденне, Німеччина, 1933 рік. Фото: Bild 183-K0917-501 / CC-BY-SA 3.0
Заступник голови Ради міністрів Східної Німеччини Александр Абуш (ліворуч) розмовляє з професором Манфредом фон Арденне (праворуч), Дрезден, 1967 рік. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-F0130-0202-001 / Spremberg, Joachim / CC-BY-SA 3.0
Професор Манфред фон Арденне, Східна Німеччина, 17 червня 1986 року. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-1986-0617-038 / Mittelstädt, Rainer / CC-BY-SA 3.0

3. Вернер фон Браун. Ракетный меч НАТО

Фон Браун — топ вербувального списку США, складеного на основі документа Вернера Озенберга. В Райху експериментував з реактивними літаками, твердим паливом, розробляв першу в світі зенітну ракету «Водоспад» і балістичні засоби доставки. Офіцер СС, батько німецької ракетної програми, заочно засуджений британцями до шибениці за удари «Фау-2» по Лондону.

Здався з колегами американцям, і радянським інженерам довелося відтворювати його двигуни за знайденими кресленнями. Став громадянином США після служби на базі в Форті Блісс, де розробляли й пізніше поставили на бойове чергування балістичні ракети. З 1956 року працював над міжконтинентальною ракетою «Редстоун». Вона була важливим елементом ядерного стримування в Європі (мала наносити удари по тилах радянських військ), а також вивела на орбіту перший американський супутник «Експлорер».

«Лише одне я можу вам обіцяти щодо космічної програми: ваші податки будуть віддавати на неї й далі», — говорив Фон Браун.

З 1960 року Фон Браун — один з керівників НАСА і Центру космічних польотів. Після польоту Гагаріна отримав завдання відправити американця ще далі. 1969 року за місію «Аполлон-11» і висадку Ніла Армстронга на Місяць нагороджений медаллю «За видатну службу».

Фон Браун був одним із сотень німецьких учасників космічної і ракетної програм США. Так, творець керованої авіаційної бомби Henschel Hs 293 Герберт Вагнер працював над системами управління американських ракет. Керівник центру медичних досліджень люфтваффе Губертус Штругхольд зробив свій внесок у створення космічної капсули і скафандра для виходу у відкритий космос.

Вернер фон Браун в оточенні генералів вермахта. Німеччина, Пенемюнде, лютий 1941 року. Фото: Bundesarchiv, Bild 146-1978-Anh.030-02 / CC-BY-SA 3.0
1955 року Вернер фон Браун отримав американське громадянство. На фото посадові особи балістичного ракетного агентства армії США, Вернер фон Браун (другий праворуч), 7 липня 1955 року. Фото: NASA
Команда Вернера фон Брауна тримає в руках модель штучного супутника «Експлорер-1» напередодні запуску, США, 31 січня 1958 року. Вернер фон Браун крайній праворуч. Фото: NASA
Dr. von Braun became Director of the NASA Marshall Space Flight Center on July 1, 1960
Вернер фон Браун — директор Центру космічних польотів імені Джорджа Маршалла, США 1 липня 1960 року. Фото: NASA
Вернер Фон Браун і президент Джон Кеннеді. США, Редстоун-Арсенал, 19 травня 1963 року. Фото: NASA
Вернер фон Браун в своєму офісі. На задньому плані моделі ракет: Juno II, Mercury-Redstone, Mercury-Atlas, Gemini-Titan II, Saturn I Block I, Saturn I Block II, Saturn IB. США, 2 лютого 1970 року. Фото: NASA

4. Арабський гамбіт. Вольфган Пілац, Пауль Герке та інші

Ракетну програму Єгипту створювали колишні колеги Фон Брауна з полігону в Пенемюнде. Вони втекли в західну зону окупації, а пізніше співпрацювали з режимом президента Абделя Насера ​​через мюнхенську фірму «Інтра».

За $ 500 мільйонів німці зробили єгиптянам титанічного «Аль-Кахіра-1» («Завойовник»). Копія «Фау» здатна була нести майже тонну корисного навантаження і вражати цілі від Бейрута до Синайського півострова. Низька точність компенсувалася планами виготовити до 400 ракет і здійснити удари по історичних центрах, просто зносячи міста Ізраїлю.

Після випуску другої моделі «Аль-Кахіра» полювання за німцями почав «Моссад»: пропав директор фірми «Інтра» Гайнц Крюг, після вибуху посилки втратила зір секретар експерта з ракетних двигунів Вольфгана Пілаца, в результаті вибуху на майданчику загинуло п’ять єгипетських робітників.

Скандал спалахнув під час суду над ізраїльським агентом в Мюнхені Отто Йокліком, який погрожував іншим учасникам ракетної програми, зокрема Паулю Герке. Виявилося, що колишні офіцери СС проектують зброю для арабського диктатора. На Бонн тиснуть по дипломатичній лінії, інженерів з Західної Німеччини відкликають додому.

Запаси ракет знищать літаки Ізраїлю в ході Шестиденної війни. Через тривалий процес заправки жодна з них не встигне злетіти.

5. Країна безмежній жорстокості

Японські мікробіологи й лікарі, об’єднані в «загін 731» та «загін 100», з 1932 року створювали бактеріологічну зброю, проводили фатальні досліди на людях в барокамерах і холодильниках, заражали полонених на сибірку, чуму, холеру. Офіційно загони значилися як тилові підрозділи з очищення води і профілактики захворювань. Реальним завданням було ведення бактеріологічної війни проти Китаю, Монголії та в перспективі СРСР.

Полонені та викрадені люди на жаргоні називалися «колодами». У них не було імен, лише номери. Так було психологічно простіше піддавати випробовуваних вівісекції, викликати у них газову гангрену, відморожувати кінцівки і заражати туберкульозом дітей.

Загалом «загін 731» і «загін 100» були відповідальними за смерть від 2 до 10 тисяч людей, включно з російськими білоемігрантами і радянськими полоненими. Однак після капітуляції Японії начальник управління біологічної зброї Квантунської армії Ісії Сіро і перший керівник «загону 731» Масадзі Кітано передають свій досвід і документацію до США. Є дані про їхні візити на базу Форт Детрік в Меріленді, де вони працювали над новими штамами і керамічними засобами доставки.

Один з офіцерів підрозділу «701» доктор Ріочі Наіто став президентом міжнародної корпорації Green Cross, яка в 1970-х вивела на ринок препарат штучної крові «Флюозол». Сам Наіто вводив його собі перед камерами, доводячи безпеку.

Сіро Ісії — японський мікробіолог, генерал-лейтенант Імператорської армії Японії. Джерело: Masao Takezawa / Bulletin of Unit 731

Загалом, після Другої світової війни багато галузей зробили серйозний технологічний стрибок. Чимала заслуга в цьому фахівців країн Осі, яких вивезли, викрали, чи які самі емігрували в голодні повоєнні роки.

Ракетні технології, включно зі ЗРК і балістичними засобами доставки, збагачення урану, двигуни, зв’язок, напівпровідники, космічні програми, вакцини — важко знайти сферу, де б на службі СРСР або США не досягли успіху вчені з країн, які планували СРСР та США знищити.

Популярне: