Албанія як великий пам’ятник параної
З ініціативи комуністичного диктатора Енвера Ходжі були споруджені 700 тисяч залізобетонних бункерів – приблизно по одному на чотири жителя країни. Але на Албанію так ніхто і не напав.
До 1970-х років Албанія опинилася в повній ізоляції. Лідер держави, затятий сталініст Енвер Ходжа, примудрився зіпсувати відносини з Радянським Союзом, вийти з Варшавського договору, посваритися з останнім другом – Китаєм. Офіційними завданнями зовнішньої політики були оголошені боротьба проти США, СРСР, Китаю і Югославії. Країна почала зміцнюватися, готуючись до війни проти всіх.
Кожний житель – солдат
Спочатку довготривалі вогневі точки – доти – планували будувати в стратегічних місцях. Потім Ходжу понесло. «Кожний житель – солдат, а народ – армія» – ця його фраза стала законом. Згідно з доктриною народної війни, Албанії не потрібні були професійна армія, офіцери, звання та військова підготовка. В 1967 році Ходжа все це скасував, і армію наповнили цивільні партійні працівники. Додатковим бонусом було те, що відтепер диктатора не могли скинути військові.
Фортифікаційні плани лідера Албанії ставали все божевільнішими. Реальні захисні споруди будують потай і маскують. Натомість доти встановлюють демонстративно. Спорудження бункерів стало гігантським пропагандистським проектом. З одного боку, він переконував жителів, що навкруги вороги. З іншого, був наочним прикладом турботи про населення.
Бункер став ідеальною метафорою самої Албанії, яка засіла в бетонній коробці і дивилася на світ крізь вузький проріз бійниці.
Бункери в асортименті
Площа Албанії – 28 700 км², населення – близько трьох мільйонів осіб. Бетонних дотів – понад 700 тисяч. У них могли одночасно сховатися всі громадяни країни. Будівництво сягнуло піку в 1977-1981 роках, коли воно становило 2% валового внутрішнього продукту країни.
Найпоширеніший тип бункера називався Qender Zjarri («вогнева точка»). Залізобетонний гриб діаметром три метри вкопували в землю. Він мав захистити одного-двох героїчних албанців. За розрахунками проектанта інженера Йозіфа Загалі, гарматні набої мали відскакувати від купола. Незабаром Йозіф став міністром оборони країни і поставив виробництво на потік. Середній будівельний завод випускав трохи більше одного гриба на день.
Доти тестували гарматами. Можливо, вони справді були міцними. В 1999-му, під час війни в Косово, Їхню стійкість перевірили випадковими потрапляннями натівські бомбардувальники.
«Бісовий Енвер! Він казав, що бункери безпечні!», – кричали албанці, коли укріплення здіймалися в повітря і переверталися.
Другий найбільш поширений тип називався Pike Zjarri («вогнева позиція»). Ці бункери площею близько 30 м² були розраховані на 10 осіб. Звісно, існували більші моделі укріплень. Секретні підземні об’єкти призначалися для партійної верхівки.
Вважається, що зведення мережі дотів обійшлося кожному албанці в 760 євро за курсом 2006 року. За Енвера Ходжі середня заробітня платня в країні становила 19 євро на місяць.
Нова проблема
Після смерті Енвера Ходжі у 1985 році програму фортифікації згорнули. В 1991-му Албанія перетворилася на посттоталітарну країну з перехідною економікою. Комунізм залишив відбиток не лише на долі албанців, але й ландшафті країни. Почалася програма повернення приватним власникам земель, всіяних бункерами. Так бетонні коробки стали ще більше ненависними: нагадували про минуле і займали корисну площу. Перед албанцями постало ідіотське завдання: знищити за свій рахунок доти, споруджені за свій рахунок.
Найбідніші жителі країни, які не мають постійного житла, використовували занедбані укріплення в якості домівок, курників, стаєнь. Доти стали складами для дрібних підприємців, міні-готелями, кафе, у декількох великих відкрилися ресторани. На них тренувалися вуличні художники. В них грали діти, підлітки втрачали там невинність, в бункерах призначали побачення.
Сьогодні в Албанії існують спеціальні компанії, що спеціалізуються на демонтажі бункерів. Викорчувати один маленький коштує до 1000 євро. Вони зникають тільки там, де заважають найбільше – в туристичних районах уздовж берегової лінії. 99% бункерів стоять там, де і стояли.
