Справа про отрути: перше велике розслідування поліції Парижа
З 1660-х років у Франції не знати з якої причини почали масово помирати забезпечені люди. Ширилися чутки про страшну отруту, що не лишає сліду в тілі.
Габріель Ніколя де ла Рені, гравюра П’єра Міньяра.
Поліція з’явилася в Парижі за Людовіка XIV. Її першим главою був колишній начальник канцелярії прохань і скарг при Королівській раді Габріель Ніколя де ла Рені. Він обіймав посаду протягом 30 років (1667—1697), боровся зі злочинами, повенями, пожежами та виступав як суддя.
Остерігаючись отруєння, дворяни самі купували продукти і готували їжу в приміських харчевнях. Та й це не гарантувало їм життя. Отруйники обробляли розчином миш’яку одяг жертв. Він спричиняв на тілі висипку, схожу на сифіліс. Тоді родичі у вигляді лікувальної мазі втирали хворим у рани отруту.
Офіційне розслідування почалося тільки в середині 1670-х, коли в самому лише Парижі нагло померли шість сотень глав заможних сімей та їхніх спадкоємців. Така сама доля очікувала короля Людовіка XIV.
Перша ластівка
1672 року в будинку капітана де Сент-Круа вибухнув лабораторний посуд. Він загинув. При обшуку місця події знайшли пляшечки з отрутами й листи коханки, маркізи де Бренвільє.
Батько маркізи, суддя д’Обрей, був проти її стосунків з офіцером і на три місяці запроторив його в Бастилію. Там Сент-Круа став учнем італійського алхіміка Екзілі, який опинився у в’язниці через підозру в отруєнні сестри папи Римського Інокентія Х.
Звільнившись, Сент-Круа умовив коханку отруїти батька. Капітан роздобув або приготував отруту сам. 1666 року маркіза вбила батька, а відтак і двох своїх братів, аби лишитися єдиною спадкоємицею статків.
Маркіза де Бренвільє на тортурах зізналася в отруюваннях, але імен постачальників отрути не розкрила. Злочинниці зітнули голову, тіло спалили на вогнищі.
Нова зачіпка
Ворожка Магдалена де Ла Грандж влітку 1676 року прийшла до нотаріуса з чоловіком, який назвався адвокатом Жаном Фур’є. Він оформив заповіт на ім’я своєї дружини Магдалени, а за кілька днів помер. Родичі небіжчика звернулися до поліції: спадщина адвоката переходила до дружини, але він ніколи не був одруженим.
Магдалену та її спільника, котрий удавав перед нотаріусом Жана Фур’є, заарештували за звинуваченням у підробці й убивстві. Рятуючи своє життя, Ла Грандж розповіла, як здійснювалися отруювання в заможних французьких родинах.
За її наведенням у 1676—1677 роках були заарештовані знамениті ворожки і провісники майбутнього Босс, Лессаж, Вігоре, Лепер, Філастр і Ванен. Їх звинувачували у розповсюдженні отрут. На тортурах ті повідомили імена своїх клієнтів, покупців отрути, і хіміків, які її виробляли.
Провидець Адам Лессаж виказав священиків на прізвище Гвібур, Даво, Маріетт, Жерар, Котто, Дешайє і Турне. Їм висунули звинувачення у чаклунстві. Лессаж стверджував, що абати правили чорні меси над оголеними дівчатами і виготовляли приворотне зілля на основі шпанських мушок, менструальної крові, крові летючих мишей, сперми й ошурок.
Список замовників магічних еліксирів і отрут ряснів іменами аристократів і придворних Людовіка.
Король у небезпеці!
Наприкінці 1678 року в паризьку поліцію надійшов анонімний лист із повідомленням про можливе отруювання Людовіка XIV. За два роки з’ясувалося, що попередження не було облудним.
Виконавиця замовного отруювання, ворожка й акушерка мадам Ла Вуазен, просочила отрутою прошення, яке 5 березня 1679 року планувала вручити особисто королю. Того дня на прийом до монарха вишикувалася довга черга, і отруйниця не встигла з ним зустрітися.
Незважаючи на легендарну красу і славнозвісну дотепність, Монтеспан відчувала хиткість свого становища, надто після того, як народила королю кількох дітей і сильно погладшала. 1678 року італійський дворянин Прімі Вісконті, частий відвідувач двору Людовіка, в одному з листів так сказав про мадам де Монтеспан: «Вона дуже збільшилася розмірами, і поки вона спускалася з екіпажа, я бачив її ногу, і, присягаюся, вона була такою ж широкою, як і все моє тіло».
Пікові дами Ла Вуазен і Де Монтеспан
Ла Вуазен звинувачували в розповсюдженні отрут, проведенні абортів і здійсненні ритуальних убивств. У записах глави французької поліції Ніколя де ла Рені є щонайменше 12 імен фрейлін, які купували у Ла Вуазен любовні еліксири, призначені для Людовіка XIV. Її замовниками були маршал Люксембург, дві родички кардинала Мазаріні (герцогиня де Бульон і графиня Суассон), і найголовніше — офіційна фаворитка короля, мадам де Монтеспан.
Ворожка і фаворитка вперше зустрілися 1667 року. Монтеспан замовила чорну месу, аби виблагати у диявола допомогу в любовних справах з Людовіком. Незабаром Монтеспан стала офіційною фавориткою короля і відтоді завжди наймала Ла Вуазен, якщо виникали проблеми у стосунках. 1678 року Монтеспан замовила ворожці отруювання короля та його нової пасії — герцогині Фонтанж. Герцогиня померла через два роки з нез’ясованих причин.
Примітно, що Ла Вуазен ніколи не катували і не ставили прямих запитань про її знатних клієнтів — занадто боялися почути страшні звинувачення на їхню адресу.
Суди «Вогняної палати» з 1535 року існували в усіх містах Франції. Вони співпрацювали з інквізиційним трибуналом і ухвалювали остаточні рішення у справах єретиків і чаклунів. Назву дістали через те, що процеси відбувалися у кімнатах, повністю задрапованих чорним оксамитом і освітлених тільки смолоскипами та свічками. Також назва натякає на тяжкість вироків — часто обвинувачених спалювали на вогнищі.
Вогняна палата
Король шаленів. Бажаючи покарати всіх винних, але зберегти таємницю про своє безчестя, Людовік наказав заснувати таємний трибунал при «Вогняній палаті».
Король з міністрами особисто допитував підозрюваних і свідків про діяльність мадам де Монтеспан. Усі, хто звинувачував фаворитку, були страчені або запроваджені до найвіддаленіших фортець, де доживали віку в одиночних камерах, не маючи права розмовляти навіть із тюремниками. Мадам де Монтеспан відбилася від звинувачень у спробах отруїти короля, але втратила його прихильність назавжди.
За час розслідування поліція викрила підпільну мережу алхіміків, ворожок і священиків, які проводили демонічні меси, виготовляли приворотні зілля та смертельні отрути. Були арештовані 319 осіб, 36 засуджені до смерті, 4 — до галер, 34 — до вигнання, 30 виправдані.
Після завершення діяльності трибуналу 1682 року Людовік XIV видав наказ про державну монополію на виробництво і продаж отрут, а також оголосив шахраями усіх магів, чаклунів і ворожок.
