Дати по «іклах»: середньовічна посвята в студенти

Якщо ви — середньовічний студент з малозабезпеченої сім’ї, то найпростіший спосіб вижити у великій столиці — прибитися до студентів-земляків. За принципом «земляцтв» або «націй» формувалися студентські групи в паризькому, болонському та інших великих вишах, куди з’їжджалися школярі з усього світу.

Члени «націй» підтримували один одного, допомагали в разі потреби або пограбування, доставляли продукти та новини з дому. У Паризькому університеті аж до Столітньої війни таких «націй» було чотири: «Франція», «Англія», «Нормандія» і «Пікардія». При цьому студентів з Німеччини, Шотландії та скандинавських країн зараховували до англійської «нації». У Болонському університеті, одному з найстаріших у світі, «націй» було сімнадцять, вони могли впливати на керівництво університету і деякий час навіть вибирали ректора. «Нації» іноді об’єднувалися в корпорації за територіальною ознакою. Наприклад, в тій же Болоньї були «цитрамонтани» (італійці) та «ультрамонтани» (всі інші).

Подібно до інших корпорацій, середньовічне студентство існувало за своїми внутрішніми законами та правилами, дотримувалося статуту і традиції. Серед таких традицій — посвята в студенти. Вступ до лав «нації» скріплювався клятвою вірності та спеціальним обрядом посвяти.

Тих, хто ще не пройшов через обряд називали «лисицею» або «рижиком», а повноправного члена студентського братства — буршем. Бурш був вищою істотою, наділеною всілякими чеснотами й привілеями. А «рижик» в збережених жартівливих студентських посібниках представляється таким собі диким звіром з бігаючим поглядом, довгими вухами, гострими іклами й рогами. Тому сам обряд посвячення якраз і мав на увазі перетворення дикого необтесаного новачка на «культурну людину», гідну називатися студентом.

«Облагороджували» юнака вельми своєрідними методами: старші товариші штовхали та щипали «рижика», змушували його полоскати рот сечею, стригли тупими ножицями та всіляко знущалися. Більш винахідливі ставили каверзні питання і загадували загадки. Нещасному символічно спилювали «роги» і «ікла» — травмували голову — , перетворюючи його таким чином зі звіра на людину. У різних університетах і земляцтвах обряди посвячення відрізнялися, але будь-який з відомих варіантів здається зараз неймовірно жорстоким.

У деяких коледжах, наприклад, існували суди, які цілий рік стежили за поведінкою новачка. Той відразу після прибуття надійшов вставав на коліна перед «головою суду» — одним зі старших студентів — виголошував клятву й отримував «благословення» — копняка ногою. Після цього він на рік ставав слугою одного зі старшокурсників.

Через відведений рік проводився «іспит». «Рижику» пропонували жартівливу тему, на яку він міг подискутувати зі старшими товаришами. Це міг бути як тест на знання дуельного кодексу, так і випробування великою кількістю алкоголю. Якщо новачок виступав гідно, то його вмивали й вітали: «Хай живе наш товариш, приймемо його в друзі; нехай він користується правами старших: може підчепити коросту, ходити брудним і так само страждати від голоду, як ми!».

Саме такими словами, якщо вірити спогадам, завершилася посвята в студенти іспанського поета Франсіско де Кеведо в кінці 16 століття в університеті Алькала де Енарес.

Читайте далі про те, як виживали перші українські студенти.

Авторка: Анастасія Жигулина