За царя і бурятів: Сибірські битви гетьмана Многогрішного

Падь Убієнних — місце української військової слави, віддалене від України на 7 тисяч кілометрів. Це зараз. А в 17 столітті — рік в дорозі та жодної національної гордості. Лише тужлива солдатська праця одного діда, зрадженого зрадника, помилуваного смертника, українського гетьмана і російського бойового командира.

Його весь час мучив холод. Жили тоді років по 40, а в сибірське заслання потрапив він уже за 50. На ті часи це глибока пенсія, але не вийшло провести її в звичайному для козацької еліти комфорті. Кілька років на ланцюгу в дерев’яній фортеці, потім до самої смерті в сідлі. У такому віці зміна м’якого українського клімату на стабільні −40° довгою зимою вже сама по собі була катуванням.

Лютий мороз і нещадний степовий вітер. Січень 1688-го видався не кращим і не гіршим за інші січні в Селенгинському острозі, поки дерев’яне укріплення не прийшли палити монголи.

Хрест над Паддю Убієнних. Бурятія, Селенгинський район. Фото: Кузнєцов / Wikipedia

Чому ніхто не знає гетьмана Ігнатовича

Як сьогодні, в 17 столітті Москва також жирувала з того, що добувала в Сибіру. Роль нафти і газу тоді грало хутро, що приносило царству до 25 % доходів. У рік вбивали десятки тисяч тварин, ліси порожніли, і ватаги промисловиків рушили на Схід у пошуках нових земель для полювання.

Аби закріпитися, будували дерев’яні фортеці — остроги. Там збирали хутро для відправки в метрополію, зберігали їжу для мисливців і утримували державних злочинців. Першим, але не останнім серед українських гетьманів в острог заслали Дем’яна Многогрішного.

Многогрішний — в історії України складно знайти діяча, якому б не підійшло це прізвисько. Але закріпилося воно за Дем’яном Ігнатовичем — це пропагандистська перемога його супротивників. Єдиний гетьман селянського походження, у невдалий час він стрибнув з Івана в пана. Заради збереження навіть не влади, а свого життя, гетьмани балансували між бажаннями і потребами Московського царства, Польщі, Туреччини, Запорізької Січі, татар, козацької старшини, черні. І жоден з них не впорався з цим добре.

Дем’ян Многогрішний. Джерело: «Историческіе дѣятели Юго-Западной Россіи въ біографіяхъ и портретахъ: Выпускъ первый — Кіевъ: Типографія Императорскаго университета св. Владиміра, 1885» / Обласна універсальна наукова бібліотека імені Д.І. Чижевського

Навіщо «Анжеліці» потрібен гетьман Дорошенко?

Персонажами роману про боротьбу французької красуні за особисте щастя 1959 року стали українці. Вони захопили Будапешт.

Чимало з гріхів Многогрішного вигадали його супротивники, але схильність до зради вигадувати не довелося.

1663 року полковник підтримав промосковського кандидата в гетьмани Лівобережної України Брюховецького, разом з ним повстав проти Москви, пізніше переметнувся на бік правобережного і протурецького гетьмана Дорошенка, а після вбивства Брюховецького став намісником Дорошенка на лівому березі Дніпра. Багато гріхів, багато. 1668-го Многогрішний зраджує Дорошенка і за допомогою московського царя отримує гетьманську булаву.

Історія зробила петлю навколо шиї Многогрішного. Його політична кар’єра завершилася, коли Москва після доносу запідозрила гетьмана в змові з Дорошенком і спробі знову влягтися під Туреччину.

Портрет гетьмана Петра Дорошенка. Невідомий художник, друга половина 19 століття. Джерело: history-pravo-chip12.blogspot.com

Якою мовою писали доноси до Москви?

Донос московському цареві — головний метод політичної боротьби в гетьманській Україні. Козацькі старшини стукали на гетьмана й один на одного, гетьман стукав на старшину і російських воєвод. Стукай частіше і красномовніше, випереджай інших — тоді ти живий.

Многогрішний писати не вмів, зате без упину бив пики старшині та відтирав полковників від скарбниці, звільняючи місце для своєї родини. Погані стосунки в колективі. Він був приречений.

Звинувачений в зраді, схоплений стрільцями в батуринській резиденції. Відбивався шаблею і був поранений. Разом з родичами і найближчими друзями гетьмана доправили до Москви. Катували, зізнання не добилися, але засудили до смерті. Вочевидь, справа була сфабрикована так грубо, що це помітили навіть у Кремлі. Перед стратою Дем’яну Ігнатовичу повідомили про царське помилування і довічне заслання до Сибіру з дружиною і дітьми.

Портрет царя Олексія Михайловича (ліворуч). Робота невідомого художника другої половини 17 століття. Прийом у царя Олексія Михайловича (праворуч), гравюра Еріка Пальмквіста, 1674 рік. Джерела: Збройна палата / «Нотатки про Росію» Ерік Пальмквіст, 1674 рік.

Головне багатство Прибайкалля

До середини 17 століття росіяни дійшли в степи Прибайкалля, контрольовані імперією Цин і союзниками китайців — монголами. Тут не водилися соболі, а головним ресурсом були буряти. Боротьба за можливість обкладати їх даниною по суті і формі максимально нагадувала рекет.

У віддаленні від міст, у центрі географічної порожнечі царства воювали між собою невеликими бандами за принципом «бий і біжи». Але російська кіннота 17 століття була такою кепською, що в об’ємній «Історії кавалерії», написаній через двісті років на замовлення Російського генштабу, їй відведені 2 сторінки — і обидві говорять про козаків.

У Сибіру стали в пригоді вміння Дем’яна Ігнатовича, який пережив м’ясорубку Хмельниччини, воював пішим і кінним, проти поляків і росіян, татар і українців.

Похід отамана Єрмака, підкорювача Сибіру, 1580–1585 роки. Загибель Єрмака, 6 серпня 1584 року. Фотолітографія з малюнка Кунгурського літопису другої половини 17 століття. Джерело: historicaldis.ru

Українські карателі

У Сибіру потрібні були солдати, але ще потрібнішими були командири. За кілька років життя в острозі Многогрішного разом з сином Петром перевели у «боярські діти». На 20 років вони стали в Забайкаллі провідними фахівцями з примусу кочівників до миру.

Антипартизанська боротьба, каральні акції, наїзди — це українці вміли і в 17 столітті. Типове повідомлення літопису: «Посланий він був для призову онкоцьких і брацьких людей, які зрадили великого государя і пішли до мунгальских степів. І він, Дем’ян, тих зрадників з’їхав на урочищі у Нижніх Ключах від Нерчинська в 7 верстах, і знову у підданство до великого государя їх кликав, і милістю великого государя обнадіював. І ті зрадники до розмови не далися, і почали по ньому, Дем’яну, і по служилих людях стріляти. І він, Дем’ян, бачачи їхню зраду і завзяття, просив у всемогутнього бога милості, з ним чинив бій, і багатьох зрадників побив. Зрадники юрт з 200, прийшли знову під державу царської величності і кочують до Нерчинська».

Гетьман проти монгольського хана

У січні 1688 року п’ять тисяч вершників Очирой Сайн-хана, нащадка великого Чінгісхана, увійшли на спірні землі не для викрадення худоби. Суперечка між Китаєм і Москвою «кому доїти бурятів» мала вирішитися раз і назавжди. Скориставшись з величезної чисельної переваги, Очирой осадив російські остроги, і серед них Селенгинський.

Коли смерть наблизилася на відстань польоту стріли, керувати обороною доручили засланцю Дем’янові Многогрішному. Багато за ним записано гріхів, крім боягузтва. 98 стрільців, 137 козаків, 49 міщан і купців, 10 піддячих, загалом 294 людини — в голоді й холоді вони трималися 13 тижнів.

Артилерії монголи не мали й спробували підпалити укріплення. Коли загроза пожежі стала критичною, залога відкрила ворота і пішла в атаку.

Селенгинський острог. Ілюстрація: Бібліотека сибірського краєзнавства / bsk.nios.ru

67 років — і в наш час не хлопчик, а для 17 століття старезний дід. Зраджений зрадник, помилуваний смертник у році дороги від дому вивів чужих собі людей воювати за чужі інтереси. Залп мушкетів, хмара стріл, ривок назустріч, потім звична фізична праця — різанина.

22 кілометри від Новоселенгінська в бік Улан-Уде, близко 1 кілометра від Селенгінського тракту до Гусячого озера — не запам’ятовуйте, ви ніколи не доїдете. Батько і син Многогрішні з трьома сотнями людей перекинули там кілька тисяч монголів. Багатьох вбили. Місце бою досі називається Паддю Убієнних.

За місяць під Селенгинськ відкочувало бурятське плем’я на півтори тисячі юрт, попросило прийняти його під новий надійний дах. «І відтоді Байкал назавжди залишився в руках Росії», — так через 150 років напише місцевий літописець.

Пам’ятник українському гетьману Дем’янові Многогрішному в долині Убієнних у Новоселенгінську, 2016 рік. Фото: Олексій Сватів / alexsvatov.livejournal.com
Пам’ятник українському гетьману Дем’янові Многогрішному в долині Убієнних у Новоселенгінську, 2016 рік. Фото: Олексій Сватів / alexsvatov.livejournal.com
Пам’ятник українському гетьману Дем’янові Многогрішному в долині Убієнних у Новоселенгінську, 2016 рік. Фото: Олексій Сватів / alexsvatov.livejournal.com

Останній гріх Многогрішного

Україна за 7 тисяч кілометрів від України: що почалося зі зради, завершилося крадіжкою.

За перемоги й пролиту кров Многогрішному дали хлібне місце наказного в Селенгинському острозі, але вже через рік відібрали через зловживання. Напевно, це був останній гріх Дем’яна Ігнатовича. Коли син Петро загинув у черговій каральній операції проти монголів, 80-річний гетьман знітився і постригся в ченці.

Могила його невідома.

Популярне: