170 років у кризі: Що вбило експедицію Джона Франкліна

Травневого ранку 1845 року два кораблі вийшли з англійського порту курсом на Арктику. В липні вони підійшли до Ґренландії, за пиятику відіслали додому кількох матросів і зникли назавжди. Про обставини легендарної і страшної експедиції розповідають WAS та компанія ВОЛЯ, в пакетах якої триває світова прем’єра серіалу «The Terror».

i

«The Terror» — 10-серійний містичний хоррор за реальною історією експедиції Джона Франкліна. В основу фільму покладений бестселер Дена Сіммонса.

Українська прем’єра серіалу для абонентів компанії «ВОЛЯ» відбулася майже одночасно зі світовою, 29 березня. Нові серії будуть виходити щочетверга о 21:00 на каналі АМС, а наступного дня їх можна буде подивитися у бібліотеці Воля Cinema.

У ролях: Джаред Френсіс Харріс («Шерлок Холмс: Гра тіней»), Кіаран Хайндс («Гаррі Поттер і Дари Смерті»), Тобайас Мензіс («Гра престолів»). Режисер — Едвард Бергер (драми «Джек», «Німеччина 38»).

У найбільшу наукову експедицію свого часу Велика Британія відрядила два переобладнані бомбардирські кораблі. Для плавання в Арктиці корпуси «Еребуса» з «Террором» зміцнили металевими пластинами, поставили парові двигуни і котли для обігріву трюмів.

Судна вирушили на пошуки Північно-Західного проходу. Вчені передбачали, що десь через Північну Америку пролягає морський шлях, який з’єднує Атлантичний і Тихий океани. Новий маршрут мав відкрити перед короною неймовірні можливості для торгівлі.

Сухопутний шлях до величезних ресурсів і ринків збуту Азії був довгий час перекритий через конфлікт християнського світу з Османською імперією. Короткий маршрут у Китай, що не вимагав огинати Африку, європейські мореплавці без успіху шукали з кінця 15 століття. Проплисти у Тихий океан з Атлантичного поміж островами Канадського Арктичного архіпелагу вдалося лише на початку 20 століття видатному полярнику Руальду Амундсену.

Але в середині 19 століття британці вірили, що будуть першими. На пошуки проходу імперія надсилає Джона Франкліна.

Хто буде їсти черевики

Cер Джон Франклін уже бував в Арктиці. У 1819—1822 роках на човнах і санях його команда дослідила чималі терени Північної Канади. На останньому етапі полярникам не вистачало продовольства, дев’ять людей загинули, а решта мусила варити суп зі шкіряного взуття. За це Франкліна називали «чоловіком, який з’їв свої черевики».

Франклін також досліджував Аляску, а згодом був призначений губернатором острова Тасманія, що неподалік Австралії. На цій посаді його крові попили чиновники з міністерства колоній. Експедиція з пошуку Північно-Західного проходу стала для 59-річного Франкліна останнім шансом відновити репутацію та здобути славу. Він влаштувався на «Еребусі», яким командував Джеймс Фітцджеймс.

Капітан «Террору» Френсіс Крозьє — не менш досвідчений полярник. Він брав участь у шести експедиціях до Арктики і Антарктики, був серед відкривачів Південного магнітного полюса та знав мову ескімосів. Його могли призначити керівником експедиції, але жодні заслуги не могли переважити ірландське походження і католицьке віросповідання.

З 24 офіцерів експедиції лише сім мали полярний досвід. Та, головне, що всі були британцями і служили в Королівському військовому флоті, це важило для Адміралтейства найбільше.

В успіху майже ніхто не сумнівався, крім полярного ветерана і науковця Річарда Кінґа. Він переконував відмовитися від великої експедиції зі 134 людей на двох важких кораблях, а надіслати невелику групу досвідчених полярників на маленькому швидкому човні. Але Кінґа, що не служив на флоті, ніхто не хотів слухати.

John Franklin Francis Crozier
Капітани Джон Франклін (ліворуч) і Френсіс Крозьє (праворуч). Джерело: National Maritime Museum / Royal Museums Greenwich
Officers who sailed in search of the North-West Passage
Офіцери, що вирушили на пошуки Північно-Західного проходу з капітаном Джоном Франкліном у 1845 році. Джерело: National Maritime Museum / Royal Museums Greenwich
i

«Еребус»

Побудований — 1826 р.
Довжина — 32 м
Тоннаж — 372 т
Екіпаж — 67 людей
Командир — Джон Франклін

Ще живі

У липні 1845 року кораблі зайшли до затоки Диско на південному сході Ґренландії. Поновивши запаси м’яса, члени екіпажу написали листи своїм сім’ям. Франклін відправив у Лондон вкрай оптимістичний звіт:

«Ми переконані в успіху. Наступна зупинка — Гонконг».

Разом з листами додому вирушили п’ять моряків, які порушили заборону Франкліна на зловживання алкоголю та лайку. Команда скоротилася до 129 осіб. Востаннє їх бачили в серпні того ж 1845-го року, коли китобої зустріли «Еребус» і «Террор» у берегів Канади. Кораблі чекали на гарну погоду, щоб вирушити назустріч смерті.

Тривога!

Протягом наступних двох років від експедиції не було жодних звісток. За рік леді Джейн Франклін почала тиснути на Адміралтейство, переконуючи послати когось на порятунок.

Окрім леді Джейн, піднімав тривогу Річард Кінґ. 1847 року, коли більшість людей на «Еребусі» та «Террорі» були ще живі, він писав, що експедицію Франкліна треба рятувати. Кінґ застерігав від пошуків за допомогою кораблів. Радив взагалі не йти морем, а спорядити собачі упряжки. До нього знову не дослухалися.

i

«Террор»

Побудований — 1813 р.
Довжина — 31 м
Тоннаж — 325 т
Екіпаж — 67 людей
Командир — Френсіс Крозьє

Перші пошукові експедиції британський флот відправив навесні наступного 1848-го року. За допомогу у виявленні кораблів була оголошена винагорода в 20 тисяч фунтів (≈ $ 3,5 мільйони на сучасні гроші). Ще 3 тисячі (≈ $ 500 тисяч) додала леді Франклін.

Перші свідчення про загибель

Протягом шести наступних років будуть здійснені 16 рятувальних операцій. Жодна не буде вдалою.

Якусь інформацію вдасться отримати лише 1850 року. На острові Бічі в архіпелазі Нунавут (Канадська Арктика) знайшли три могили соратників Франкліна: Джона Торрінґтона, Вільяма Брена і Джона Гартнелла. Вони були датовані січнем і квітнем 1846-го.

HMS Erebus and Terror in the Antarctic
Кораблі «Еребус» і «Террор» в Антарктиці, картина Джона Вілсона Кармайкла. Джерело: National Maritime Museum, Greenwich, London
The Arctic Council planning a search for Sir John Franklin, by Stephen Pearce
«Арктична рада планує пошуки сера Джона Франкліна», картина Стівена Пірса, 1851 рік. Джерело: National Portrait Gallery / npg.org.uk

Ця знахідка лише додала питань. Втрати під час арктичних досліджень були нормою, але зазвичай не припадали на перший рік експедицій.

1854 року британський науковець Джон Рей досліджував півострів Бутія. Він знав мову ескімосів, тож зміг записати свідчення місцевих жителів. Вони розповіли, що за кілька років до зустрічі з Реєм бачили 40 каблунів — білих людей, які йшли на південь. Неподалік були залишені трупи і казанки з людськими рештками.

Meat sample from Sir John Franklin's last expedition
Зразок консервованого м'яса і порожня пляшка вина з останньої експедиції Джона Франкліна. Джерело: National Maritime Museum, Greenwich, London

«З жахливого стану багатьох трупів і вмісту казанків стає зрозуміло, що наші нещасні співвітчизники для продовження існування вдалися до крайнощів — канібалізму!» — доповідав Рей.

Науковець викупив в ескімосів їхні знахідки: компас, футляр від годинника, ножі, кілька срібних виделок й ложок зі столового сервізу капітана Франкліна.

Новини бентежили англійське суспільство. Не всі були готові прийняти жорстку правду. Повідомлення про канібалізм заперечував письменник Чарльз Діккенс. Він розкритикував Джона Рея, закинувши йому шотландське походження, і назвав свідчення аборигенів «непереконливою дикунською маячнею». Діккенс вірив, що англійці за своєю природою надто шляхетні для людоїдства і здатні «перебороти будь-які труднощі завдяки вірі, науковій об’єктивності і силі духу».

Утім свідчення Рея були надто переконливі. Більше у загибелі експедиції ніхто не сумнівався. Флот виплатив 10 тисяч фунтів за знахідку, не звернувши уваги на обурення леді Франклін. Офіційні пошуки були припинені. Членів експедиції Джона Франкліна оголосили загиблими і викреслили зі списків флоту.

«Джон Рей спілкується з інуїтами», картина з колекціі торгової корпораціі Hudson's Bay. Джерело: Hudson's Bay Company / History Foundation
Джон Рей з реліктами, що були придбані у інуїтів. Серед знахідок було столове срібло та вигравірувані гребні та годинники, які належали чоловікам з експедиції Франкліна. Праворуч карта досліджень Арктичного узбережжя навесні та влітку 1851 року. Джерело: Byrne and Co., London, 1889 / HBCA

Відчайдушна домогосподарка

Леді Франклін була настільки зла на Адміралтейство, що зняла жалобу на знак протесту і відмовилася від державної пенсії для вдови офіцера. Решту свого життя вона присвятила спробам з’ясувати, яка доля спіткала її чоловіка. З власних коштів леді Джейн профінансувала кілька експедицій, шукала відповідей у різноманітних «медіумів» та «екстрасенсів».

Наприкінці життя Франклін здійснила мандрівку на Аут-Стак, найпівнічніший з Британських островів, аби побути якомога ближче до зниклого чоловіка.

Сер Джон Франклін і Леді Франклін. Джерело: Dibner Library Portrait Collection / Australian Government - Department of the Environment and Water

Одна з організованих леді Франклін приватних експедицій найближче підійшла до розгадки. Влітку 1857 року капітан Френсіс Мак-Клінток повів до Арктики парову яхту «Фокс» з 25 добровольцями. Човен застряг у кризі, але наступного літа Мак-Клінтоку вдалося вирватися і дістатися острова Бічі. Там на доручення леді Франклін команда «Фокса» встановила пам’ятник членам екіпажів «Еребуса» і «Террора».

Потім Мак-Клінток на санчатах вирушив на острів Кінґ-Вільям. Тамтешні ескімоси розповіли, що бачили два кораблі та білих людей, які йшли в бік великої річки з човнами, а також чули залпи з рушниць. Швидше за все, це був салют під час похорон одного з офіцерів.

Наступної зими Мак-Клінток на острові знайшов три скелети і каїрню з аркушем паперу всередині.

Перше повідомлення на корабельному бланку датоване 28 травня 1847 року:
«Кораблі Її Величності “Еребус” і “Террор” Провели Зиму В Кризі за координатами 70°5′ дов 98°.23’З. Прозимувавши у 1846-7 на острові Бічі Lat 74°43’28″дов. 91°39’15″З. Піднялися по Протоці Веллінґтона до ш. 77° і повернулися на західний край острова Корнволліс. Сер Джон Франклін командує Експедицією. Усе добре.»

Друге написане 25 квітня 1848 року:
«25-го Квітня 1848 Кораблі Її Величності “Террор” та “Еребус” були покинуті 22-го квітня за 5 ліґ (24 кілометри) на північний-північний-захід від цього місця з 12-го вересня 1846-го. Офіцери і команда у складі 105 душ під командуванням капітана Ф. Р. М. Крозьє розбили табір тут — Ш. 69°37’42. Сер Джон Франклін помер 11-го червня 1847, і загальні втрати Експедиції на цей момент складають 9 офіцерів і 15 матросів. Джеймс Фітцджеймс, Капітан Корабля Її Величності “Еребус”, Крозьє, Капітан і Старший Офіцер. Завтра висуваємося до Рибної Ріки Бак.»

1. Ймовірний шлях загиблої експедиції: зупинка в протоці Диско (липень 1845 року) — зимування на о. Бічі (1845-1846 роки) — зимування на острові Кінґ-Вілльям після того, як кораблі були заблоковані льодом (1846-1847 роки) — місце виявлення корабля «Еребус» у 2014 році; 2. Ймовірний маршрут (вигляд з Північного полюсу); 3. Детальна карта ймовірного маршруту; 4. Хрестами позначені людські останки і могили на острові Кінґ-Вілльям.
Джерела: Wikipedia / Corel Corporation / Royal Geographical Society

Відтворення подій

Експедиція мала запас провізії на 3 роки, але їжа скінчилася раніше. Франклін замовив 8 тисяч банок консервів лише за сім тижнів до відплиття. Постачальник дуже поспішав. Одні бляшанки містили ботулізм, деякі були набиті камінням для ваги, а в інші через нашвидкоруч запаяні кришки протік свинець.

Результати останньої експедиції підтвердили, що «Еребус» і «Террор» зимували 1846 року на острові Бічі. Тоді експедиція зазнала перших втрат — три члени екіпажу померли. У червні 1847-го помер командир. Керівництво взяв на себе Крозьє. Неподалік острову Кінґ-Вільям кораблі вмерзли в кригу.

Навесні Крозьє покинув надію, що крига скресне, і вирішив покинути кораблі. Експедиція Франкліна рушила у бік Канади пішки, завантаживши припаси на перероблені у санчата шлюпки. Лишається загадкою, навіщо заслаблі від недоїдання, ботулізму і пневмонії люди тягли з собою срібний посуд, карнизи для фіранок, важкий письмовий стіл та інший мотлох.

За однією з версій, екіпаж втратив здатність до раціонального мислення через отруєння свинцем із консервів і труб системи дистиляції води. Метал міг зашкодити нервовій системі та буквально довести людей Франкліна до божевілля.

Британські кораблі «Еребус» та «Террор», що заковані в кризі. Джерело: National Maritime Museum, Greenwich, London
Експедиція Франкліна. Сани перетягують через воду. Джерело: National Maritime Museum, Greenwich, London
They forged the last links with their lives: Sir John Franklin's men dying by their boat during the North-West Passage expedition
«Команда сера Джона Франкліна, що втрачає останній зв'язок з життям». Джерело: National Maritime Museum, Greenwich, London / W. Thomas Smith

Третю зиму в кризі не пережили ще 24 моряки. Решта загине дорогою до суші. Більшість — на острові, ще близько 40 людей — вже на великій землі. Останні артефакти зниклої експедиції знайшли на півострові Аделаїда, це одна з найвіддаленіших точок Північно-Американського континенту.

Місце, де 1848-го загинули останні члени експедиції Франкліна, називають Бухтою Голоду.

John Torrington
Ексгумоване тіло Джона Торрінґтона. Остров Бічі, 1984 рік. Фото: Owen Beattie / University of Alberta
John Hartnell
Ексгумоване тіло Джона Хартнелла. Остров Бічі, 1984 рік. Фото: Owen Beattie / University of Alberta
William Braine
Ексгумоване тіло Вільяма Брейна. Остров Бічі, 1984 рік. Фото: Owen Beattie / University of Alberta

Сучасні дослідження:

  • У 1980-х роках на західному узбережжі острова Кінґ-Вільям канадські археологи знайшли розчленовані рештки членів експедиції Франкліна. Аналіз показав дефіцит вітаміну С, що спричинив цингу. Подряпини, засічки та надломи на кістках стали доказами канібалізму.
  • 1984 року поховані на острові Бічі тіла були ексгумовані. У м’яких тканинах та кістках виявили понаднормову концентрацію свинцю.
  • 2014 року біля північних берегів Канади на глибині 11 метрів морські археологи знайшли рештки корабля. Першим дістали дзвін з написом «Еребус». За два роки в 96 кілометрах від острова Кінґ-Вільям знайшовся й «Террор». Сканування підтвердило, що екіпаж покинув судно.

Дослідники сподіваються відшукати могилу Франкліна, у якій може лежати журнал експедиції.


Авторка: Аліна Нікуліна

Популярне: