Неочікуваний хрестовий похід: сирійська операція монголів

Вельможі й лицарі в союзі зі східними кочівниками, папа римський в змові з язичниками та шаманами — це не новий серіал HBO, а реальна історія найбільш незвичайного хрестового походу.

1258 рік від Різдва Христового. Монголи ведуть війну відразу на трьох фронтах. Військо темника Бурундая починає вторгнення в Литву, армія великого хана Мунке пробивається углиб Китаю, а його брат Хулагу воює на Близькому Сході проти Аббасидского халіфату.

Формальним приводом війни з мусульманами стали скарги монгольських данників з Персії на секту ісмаїлітів, більше відому як асасини. Але військо хана не обмежилося іранськими фанатиками та пішло далі в бік Леванту.

10 лютого впав Багдад і 80 тисяч мусульман були вирізані або забрані в рабство. Останнього халіфа Аль-Мустасіма традиційно завернули в килим і затоптали кіньми. Далі шлях монголів лежав до Єгипету, де їм протистояв могутній Мамлюкський султанат на чолі з половцем Бейбарсом.

На Близькому Сході зійшлися інтереси монголів і християн, які вже третє століття поспіль воювали з іновірцями за землі навколо Гробу Господнього і явно програвали. У такій ситуації монголи виглядали привабливими союзниками.

Правдами й неправдами ханів будуть вплутувати в ігри папського престолу, а в Монгольську імперію пошлють з місіями ченців-францисканців. Але хана в союзники можна було заманити тільки схиливши перед ним коліно. До такого були готові не всі.

З останніх сил

Християнські королівства Заходу в той час ще не оговталися від поразок завданих їм Салах ад-Діном у Святій Землі. Європейців вичавлювали з Палестини, до початку 13 століття в руках хрестоносців залишилася лише вузька прибережна смуга землі та володіння на Кіпрі.

До кожного наступного хрестового походу доводилося залучати все більші сили, з усе більш скромним результатом. Флоти Генуї та Венеції перекидали в Палестину угорських лицарів, піхоту з Бургундії, найманців з Австрії та Фландрії. Учасникам, крім порятунку душі, обіцяли податкові пільги та списання старих боргів, але інтузіазму це не додавало. Хрестоносці все частіше воліли не ризикувати життям в пісках Палестини, а грабувати Константинополь, міста Малої Азії та палити єретиків.

Європейці опинилися в скрутній ситуації. Чи міг Схід допомогти?

1187 року Салах ад-Дін розбив хрестоносців у битві на Рогах Хаттіна. Ілюстрація з історичного твору французького священика Себастьєна Мамрі «Походи французів в Утремер», 1401–1500 роки. Джерело: Національна бібліотека Франції

Брати по вірі

Кочівники-шаманісти, як правило, були вельми толерантні до інших вірувань, і зі своїм політеїстичним світоглядом намагалися не гнівити богів або духів чужих земель. При дворі як великого хана, так і правителів рангом нижче, традиційно сильні були позиції несторіан.

Ще у 5 столітті несторіан визнали єретиками за те, що ті вірили в дуальну природу Ісуса — божественну та людську. Але конфесія вижила, Несторія — основоположника вчення — стали шанувати як святого в Церкві Сходу, а місіонери доходили до Китаю і Середньої Азії.

Їх проповідники навернули в християнство народ караїтів і частину меркітів, союзних монголам племен. У столиці Монгольської імперії Каракорумі існувала постійна церква й кілька кочових юрт, в яких відбувалися служби сирійською мовою. Не всі язичники перейшли в християнство, але вписали Христа у свій святогляд, вважаючи його великим шаманом. Слово боже не було чуже кочівникам — чудова новина для папи.

Щоб уникнути чвар, Чингісхан створив соціальний інститут, що забезпечує повну релігійну свободу. Ілюстрація з твору «Джамі ат-Таваре», 1430 рік. Джерело: Національна бібліотека Франції

Іоанн прийде — порядок наведе

На тлі втрати Єрусалима знать франків, папа і барони хрестоносців в Палестині гостро потребували союзників. На Заході набирала силу легенда про пресвітера Іоанна — володаря загубленого християнського королівства десь між Персією та Індією. Пресвітер бореться з невірними, захищає простих християн, а царство його повно всіх мирських благ. Копії нібито листа Іоанна з обіцянками допомогти лицарям відвоювати Гроб Господній поширювалися Європою. Хан, звичайно, не пресвітер, але спробувати було варто.

1245 року італійський монах-францисканець Джованні Карпіні від імені Святого Престолу першим з європейців відправився в ставку великого хана Ґуюка — через Київ, пониззя річки Ітиль і Хорезм, — прибувши туди до літа 1246 року. Але дипломатія в перший раз не спрацювала. Папа Інокентій IV вимагав від хана прийняти християнство і припинити напади на християнські королівства. Хан у відповідь зажадав від європейців стати данниками Орди.

«Силою бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і закінчуючи тими, де сходить, подаровані нам. Крім наказу бога так ніхто не може нічого зробити. Нині ви повинні сказати щиросердно „ми станемо вашими підданими, ми віддамо вам все своє майно“. Ти сам на чолі королів, всі разом без винятку, прийдіть запропонувати нам службу і покірність. З цього часу ми будемо вважати вас такими, що підкорилися. І якщо ви не зробите за наказом бога, і будете опиратися нашим наказам, то ви станете (нашими) ворогами»,— писав Ґуюк Інокентію.

Втім, користь від тривалої подорожі ченця Карпіні була. Свої враження від зустрічі з кочівниками він описав у книзі «Історія Монгалів, іменованих нами Татарами» — першому європейському джерелі відомостей про життя, побут і звичаї Орди.

Зображення царя караїтів Ван-хана як пресвітера Іоанна, який приймає посланців Чингісхана в «Книзі чудес» Марко Поло, рукопис на пергаменті, 15 століття. Джерело: Національна бібліотека Франції

Людовик і Ґуюк

Наступну місію очолив монах Гійом де Рурбрук. До того моменту провалився Сьомий хрестовий похід. Король Франції Людовик IX 1250 року був вщент розбитий військом династії Айюбідів в дельті Нілу, втратив 20-тисячну армію втопленою в каналах і вирізаною при відступі через пустелю. Сам король з сотнями лицарів потрапив у полон, викупивши свою голову за 400 тисяч турських ліврів. Вийшовши на свободу, Людовик вирішив попросити монголів про допомогу й відправив до них монаха.

Де Рурбрук відправився в Карокорум босоніж, відморозивши собі дорогою пальці ніг. Його вразило, що в місті спокійно сусідують християнські храми, буддійські дацани та мечеті, а при дворі вільно ведуться диспути про віру. Ґуюк до того часу помер, новим великим ханом став його двоюрідний брат Мунке. Він так само зажадав від Людовика для початку визнати себе васалом монголів. Військового союзу в черговий раз не вийшло.

Полон Людовика IX під час битви при Фаріскурі. Гравюра Гюстава Доре, 19 століття. Джерело: Wikimedia Commons

Святу Землю вірменам!

Європейці були не єдиними християнами, які шукали союзу з монголами. Мати сильного друга хотіли й вірмени.

Ані Людовик, ані папа римський не могли підкоритися ханові навіть формально. На відміну від них, у царя Кілікійської Вірменії Хетума I з цим проблем не було. 1253 року він особисто відвідав Каракорум і отримав з рук Мунке «ярлик, яким забороняється гнобити Хетума і його царство, і грамоту, що дарує повсюдну свободу церквам». Тепер Хетум міг просити хана допомогти захиститися від домагань мусульман на свої землі.

Дочка Хетума Сибілла вийшла заміж за Боемунда VI, князя сусідньої Антіохії. Таким чином і Антіохія автоматично приєднувалася до антиісламського союзу з ханом Мунке на чолі. Інші християнські правителі до союзу не приєдналися. Зате в похід на мусульман без роздумів погодилися відправитися грузини, які присягнули монголам ще в 1220-х. Грузинські бійці під час штурму Багдада першими заволоділи ділянкою стіни й вежею. Боемунд розмістив в столиці монгольський загін і відправив своїх людей на війну до Сирії.

Падіння Багдада. Ілюстрація до «Джамі ат-Таваре» Рашид ад-Діна, 14 століття. Джерело: Dschingis Khan und seine Erben (exhibition catalogue), München 2005, p. 252 / Wikimedia Commons

Армію вторгнення очолив онук Чингісхана хан Хулагу. Сам він був послідовником містичного буддизму, але його дружина Докуз-хатун настільки вірила в Христа, що наказувала зводити храми на місцях зимівель. Передовим загоном командував воєначальник Кітбука — один з головних популяризаторів християнства в Орді. Кочівники виставили майже 80 тисяч шабель, мобілізували китайських інженерів обслуговувати каменометні машини, розігнали місцеві племена з маршруту армії.

Крім Багдада, впали Хама, Алеппо, Дамаск. Війська кочівників навесні 1259 року брали в облогу фортецю Гази та дійшли до Єгипту — мечеті нарешті горіли, сам патріарх Вірменії наказав благословляти хана у всіх храмах. Але багато європейців все одно відмовилися підтримати монголів, заявивши: «Битися разом з кочівниками проти сарацинів, це як виганяти бісів, заклинаючи їх Вельзевулом».

Онук Чингісхана Хулагу з дружиною Докуз-хатун в образі імператора Костянтина I Великого і Олени Рівноапостольної в сирійській Біблії, 13 століття. Джерело: Le Monde de la Bible «Chretiens en route vers Pekin» / Wikimedia Commons

Сутінки імперії

Після смерті хана Мунке 1259 року Хулагу був змушений відійти з більшою частиною війська до Закавказзя, аби взяти участь у міжусобній війні. Єрусалимське королівство і тамплієри пропустили військо мамлюків через свої землі в тил останнім монгольським загонам, забезпечуючи єгиптян продовольством і фуражем.

У битві при Айн-Джалуті 3 вересня 1260 року виснажені безперервними боями в пустелі монголи зазнали поразки. Християнин Кітбука загинув від випадкової стріли, а залишки його розгромленого війська спалили в очеретяних полях. Імперія слабшала та все більше втягувалася в громадянську війну та чвари ханів, втрачаючи свої позиції на Близькому Сході.

Лист ільхана Олджейту (з династії Хулагуїдів) французькому королю Філіпу IV з пропозицією про військове співробітництво, 1305 рік. Джерело: Музей мистецтва та історії Сен-Дені / Національна бібліотека Франції / PHGCOM / CC BY-SA 4.0

Що було далі:

  • Тамплієри, які відмовилися вступати в союз з «варварами», 1291 року були розчавлені сарацинами та покинули Святу Землю.
  • У Монгольської імперії почалися міжусобиці. Вона залишалася єдиною державою, але на практиці хани різних улусів ворогували між собою і проводили власну політику. 1301 року імперія остаточно перетворилася в конфедерацію держав, які визнавали владу великого хана тільки формально.
  • Мамлюкський султанат витіснив християн зі Святої Землі та зупинив монгольське завоювання, але просунутися на північ не зміг. Багдад залишився монгольським, а Хулагу на захоплених територіях заснував династію Хулагуїдів і власну державу, яка 1335 року розпалася.
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter