Битва за дубове відро: Найбезглуздіша різанина Середньовіччя
З 21 століття багатовікова війна гвельфів і гібелінів в Італії виглядає не розумніше, ніж ворожнеча між тупокінечниками та гострокінечниками в «Мандрах Гуллівера». Градус абсурду добре відображає кривава і безрезультатна битва при Запполіно.
1215 року флорентійський мажор Буондельмонте де Буондельмонті в бійці на банкеті штрикнув ножем представника родини Аррігі. Щоб спокутати провину й уникнути помсти, він обіцяв одружитися з племінницею потерпілого, проте порушив клятву і заручився з іншою. У день весілля, коли зодягнений в біле Буондельмонті на білому коні їхав до нареченої, його зарізали на вулиці люди Аррігі та їхні союзники.
У сюжеті трагедії «Ромео і Джульєтта» Шекспіра є вказівки на те, що сім’я Монтеккі належить до гібелінів, а Капулетті до гвельфів.
За версією хроніста Діно Компаньї, жителі Флоренції, а потім і всієї Італії, залежно від того, якому боку кримінальної історії симпатизували, поділилися на дві партії — гвельфів та гібелінів. Протистояння угруповань тривало чотири віки і багато в чому визначило історію країни. Звісно, насправді причини конфлікту не були схожі на сюжет мелодрами.
Хто після бога головний?
Священна Римська імперія виникла за 500 років після падіння Західної Римської імперії. На відміну від централізованої держави, створеної Юлієм Цезарем, це було гнучке об’єднання сотень феодальних земель з центром в Німеччині. До нього приєдналися Чехія, Бургундія, окремі регіони Франції та Італії.
Імператори мріяли про владу над усім християнським світом. Римські папи теж. Зіткнення було неминучим. 1155 року імператорську корону надів Фрідріх I Барбаросса. Разом із хрестовими походами серед головних проектів німецького монарха було повністю підкорити Італію: поставити на коліна васалів, завоювати незалежні міста, упокорити Святий престол.
Антиімперську опозицію в Римі очолив канцлер папського двору Орландо Бандінеллі. 1159 року голосами 25-ти з 29 присутніх кардиналів його обрали новим папою під ім’ям Олександра III. Згідно з протоколом, Бандінеллі мав зодягнутися в папську мантію. У цей момент мантію вихопив і спробував надіти на себе кардинал Оттавіано ді Монтічеллі, прихильник імператора. Після бійки Олександр з групою підтримки покинув збори, а три кардинали, які залишилися, обрали Монтичеллі папою Віктором IV.
У боротьбі між імперією, папами й антипапами
, свій бік визначали міста-держави, торгові та ремісничі гільдії, сімейні клани — це було назавжди, або до слушної нагоди змінити сторону. Гвельфи
підтримували Святий престол, гібеліни
— імператора. Незалежні міста на кшталт Венеції розпалювали війну для ослаблення конкурентів.
Останні мости між папою й імператором, а значить між гвельфами та гібелінами, були спалені 1227 року. Імператор Фрідріх II передчасно і самовільно повернувся з Хрестового походу, в який його з великими труднощами випхали для звільнення Єрусалиму і Гробу Господнього. Папа Григорій IX лютував, звинуватив Фрідріха в порушенні священної обітниці, відлучив від церкви та назвав антихристом.
Учасники війни за відро:
Модена — гібеліни, за імператора
Болонья — гвельфи, за папу римського
Прелюдія до відра
Ворожнечу італійських міст-держав посилювали невеликі відстані між ними. Імперську Модену і папістську Болонью, наприклад, розділяло менше півсотні кілометрів. Тому територіальні суперечки не закінчувалися, а бойові дії можна було вести не беручи до уваги логістику.
1296 року болонці атакували землі Модени, захопили два замки та пересунули прикордонні стовпи. Нові володіння гвельфів негайно освятив папа римський. Війна стала холодною доти, поки владу над Моденою за 20 тисяч флоринів
у імператора не викупив Рінальдо Бонакольсі з родини правителів Мантуї. Талановитий військовий командир був мініатюрним фізично і тому носив прізвисько Горобець.
Прикордонні сутички з цього часу стали жорсткішими, і 1323 року папа оголосив Бонакольсі ворогом католицької церкви. Кожному християнинові, який зумів би вбити сеньйора Модени або завдати шкоди його власності, обіцялося відпущення гріхів. Тобто війна з Горобцем прирівнювалася до хрестового походу.
У червні 1325 року болонські ополченці розграбували кілька ферм в околицях Модени, спалили поля і, потішаючись, обстріляли місто з арбалетів. У помсту моденці, підкупивши коменданта, захопили важливий болонський форт Монтевейо. Звичайні справи для середньовічної Італії, це навіть не вважали війною.
За переказами, війна почалася через дубове відро.
Одного разу вночі гібеліни, щоб показати свою хоробрість, проникли в Болонью і трохи пограбували її. Видобуток склали у відро, яким набирали воду з міського колодязя, і забрали в Модену. Все вкрадене було приватною власністю, крім казенного відра. Болонья зажадала його повернути, Модена відмовилася.
Така дрібниця призвела до однієї з найбільших битв Середньовіччя і загибелі 2 тисяч осіб.
Піхота напоготові
Суперечку щодо відра гвельфи і гібеліни сприйняли як довгоочікуваний привід для великого бою. Обидві сторони сподівалися рішучою перемогою переломити хід виснажуючого конфлікту.
На допомогу Болоньї прибули загони з Флоренції і Романьї. Командувати силами папістів взявся правитель Ріміні Малатестіно Малатеста. Під його керівництвом опинилися 2 тисяч кінних і 30 тисяч піших солдатів, більшість з яких були погано озброєними ополченцями.
Модену підтримали Мантуя і Феррара. Загін німецьких найманців
дав правитель Мілана Аццоне Вісконті. Привів солдатів і правитель Верони Кан Гранде делла Скала на прізвисько Великий пес, вождь імператорської фракції в Північній Італії. Гібеліни мали лише 5 тисяч піхотинців, проте всі вони були кремезними професіоналами. Частина з 2 тисяч вершників під командуванням Горобця складалася з німецьких лицарів — військової еліти того часу.
Вдень 15 листопада 1325 року гібеліни почали битву біля замка Запполіно, останнього укріплення на дорозі до Болоньї. Історики вважають перебільшеними дані хроністів про кількість учасників більшості битв того часу. Але в цьому випадку немає сумнівів — при Запполіно сталася одна з найбільших європейських битв Середньовіччя.
За наказом Горобця піші найманці вдарили в центр гвельфів, а перебіжчик з Болоньї Гангаландо Бертуччі повів кавалерію під фланговий удар. За дві години ряди болонських солдатів здригнулися. Ті, хто відступав, заважали стріляти арбалетникам, паніка охоплювала свіжі загони, які підходили.
До ночі відступ папістів перетворився на загальну втечу аж до самої Болоньї. На полі бою залишилися 2 тисячі вбитих. Переслідувачі захопили по дорозі 6 невеликих замків і взяли в полон три десятки знатних гвельфів. Увірватися в місто вершникам Бертуччі завадила лише затримка на грабіж передмість. Влаштовувати штурм моденці не стали, але, знущаючись, провели під стінами лицарський турнір «на честь учасників операції і вічної ганьби Болоньї».
Дубове відро, як цінний трофей, моденці виставили у головній дзвіниці міста. Зараз там зберігається копія, а оригінал перенесли в будівлю мерії.
Що було далі
- У січні 1326 року було підписано перемир’я. Болонці дали хабар Горобцю Бонакольсі й отримали назад всі захоплені моденцями замки та землі. Результат бою з 2 тисячами вбитих виявилися нульовими. По суті, єдиним придбанням гибелінів стало те саме дубове відро.
- 1328 року клан Гонзага за допомогою правителя Верони Кан Гранде делла Скала організував переворот в Мантуї. Горобець був убитий. Його муміфіковане тіло, як сувенір, ще триста років Гонзага зберігали в своєму палаці.
- Війна гвельфів і гібелінів зі змінним успіхом йшла до 1529 року. Коли Карл I, король Іспанії й імператор Священної Римської імперії вдерся в Італію, патріотично налаштовані гібеліни не підтримали імператора, а об’єдналися з папою і гвельфами.