Історія венеційських олігархів Грімані: Тепер вони живуть серед нас

Євген Котлубей

Тисячу років тому родина оселилася у Венеції, а з 18 сторіччя на півдні України. У ній були дожі, кардинали, адмірали, купці, офіцери Червоної армії та православні священики.

Венеційська олігархічна республіка існувала понад тисячу років. Завдяки потужному флоту та мережі портів, більшу частину цього часу держава була в Середземномор’ї великою силою. Торговельні маршрути венеційців пролягли від Танаїсу до Тунісу і зробили їх найбагатшою громадою в Західній Європі.

Одним з найстаріших і найвпливовіших родів Венеції були Грімані. Оселилися в місті приблизно 1000 року. Наприкінці 13 сторіччя разом з представниками 300 інших шляхетних сімей стали членами Великої Ради, одержали право обирати дожа, призначати вищих чиновників і схвалювати закони.

Ще за двісті років Грімані досягли вершини влади.

i

Дожа Венеції з 4 кандидатів обирав комітет виборців, до якого входив 41 патрицій. З 30 членів Великої Ради обирали 9, 9 обирали 40, з 40 — 12, 12 обирали 25. З цих 25 вибирали 9, які призначали 45. З 45 обирали 11, які затверджували 41 виборця. Складна схема мала нівелювати вплив найсильніших родин і запобігти зловживанням.

Грімані у Венеції. Перший дож колом

Першим дожем у родині став Антоніо Грімані. Успішний купець, він мирного 1494 року був призначений капітан-генералом, тобто командувачем флоту. Престижна посада стала смертельно небезпечною за п’ять років, після початку війни з Османською імперією.

Грімані не вистачало досвіду, і моряки відмовлялися виконувати його накази. У битві біля мису Зонкйо венеційці зазнали поразки. При спробі захопити турецький флагман загинув представник впливової родини Лоредан. Капітан-генерал уникнув страти, але був змушений жити на засланні.

За десять років сини змогли повернути Антоніо до міста. Згодом того навіть обрали дожем. 87-річний чоловік керував державою так мляво, що Сенат республіки пропонував йому пожиттєву пенсію в 2000 дукатів (≈ $300 тисяч на сучасні гроші) та оплату похорон державним коштом у разі відмови від посади. Дож відмовився, але незабаром помер від старості. Громадяни зітхнули з полегшенням.

Antonio Grimani
Антоніо Грімані, 76-й дож Венеції. Робота Доменіко Тінторетто. Джерело: Wikipedia / bigli.com

Олександр VI (Родріго Борджіа) був батьком щонайменше семи позашлюбних дітей і, можливо, мав неприпустимі стосунки з дочкою Лукрецією. Входить до нашого ТОП-5 найбільш грішних пап в історії.

Лише на кілька місяців пережив батька Доменіко Грімані, який за 30 тисяч дукатів (≈ $4,5 мільйони) придбав посаду кардинала Венеції в скандального папи Олександра VI.

Його небіж, кардинал Марино Грімані, носив титул Константинопольського патріарха, нагадуючи про претензії Венеції на місто, що вже століття знаходилося під владою турків.

Боротьба з папою

1595 року після 70 (!) турів голосування дожем завдяки підкупу став інший Марино Грімані. Багатий сенатор використовував статки для придбання народної прихильності: фінансував свята та яскраві релігійні церемонії.

Папа Климент VIII привітав Грімані подарунками: частиною хреста Ісуса і золотою трояндою для дружини. Прихильності дожа він не здобув.

Грімані запровадив закони, які суттєво обмежували вплив церкви на Венецію, звужували привілеї та ставили духівництво під контроль держави. 1605 року двоє священиків були засуджені світським судом, як пересічні люди. Тоді папа Павло V пригрозив Венеції відлученням.

Дож не витримав напруги міжнародного скандалу і помер в грудні того ж року. В наступному папа заборонив проводити у Венеції всі церковні діяння і треби, але світська влада змусила місцевих священиків не зважати на накази з Риму.

Gabriele Caliari, Marino Grimani receiving the Persian ambassador
«Марино Грімані приймає посла Персії», картина Габріелє Каліарі. Джерело: Wikipedia

Українська наложниця султана Ібрагіма мимоволі спричинила війну за Крит і найдовшу облогу в історії. Венеційці обороняли фортецю Кандія неймовірні 22 роки.

Тактичні перемоги, стратегічна поразка

Під час чергової венеційсько-турецької війни, тепер за острів Крит, відзначився Жан Батіст Грімані. Він став капітан-генералом флоту в 1647 році після капітуляції критського порту Реттімо та арешту свого нерішучого попередника. Грімані врятував ескадру капітана Морозіні, яка потрапила в пастку й була оточена 45 османськими галерами. Чотири ворожі судна були потоплені, турецький адмірал вбитий, решта кораблів втекла.

Однак жодна воєнна перемога не могла врятувати Венецію від геополітичної поразки. Конфлікт з Османською імперією і відкриття португальцями маршруту навколо Африки до Індії забрали в республіки прибутки від посередництва в торгівлі між Заходом і Сходом. Вона лишилася осторонь колоніальних завоювань в Америці, не мала вже коштів тримати першокласний військовий флот і зосередилася на обороні середземноморських володінь.

У 17–18 сторіччях Грімані перестали бути купцями й стали власниками найкращих театрів Італії. 1797 року, коли флот Наполеона підійшов до Венеції, республіка могла протиставити йому лише десяток галер. Останній 120-й дож Людовіко Манін добровільно підписав зречення. Його дружину звали Елізабетта Грімані.

Докладний план Кандійської фортеці, 1669 рік. Джерело: Historic Cities: Maps & Documents / historic-cities.huji.ac.il

Грімані в Україні

Венеційська еліта розсіялася по світу і освоїлася на півдні Російської імперії. Обсяг торгівлі венеційців через порт Таганрог 1793 року складав 67,4 тисячі карбованців. Серед італійських комерсантів був Анастасій Грімані, власник першого в місті горілчаного заводу.

«Іноземний дворянин» Мануїл Грімані в 1797 році був фінансистом у магістраті Одеси. Через конфлікт з бургомістром був звільнений, але зміг оскаржити це в Санкт-Петербурзі та повернувся на посаду.

Наприкінці 19 століття в Маріуполі, через який експортується зерно, відкривається представництво Італії. Брати Іван (Джовані) та Федір (Теодоро) Грімані залишились в місті назавжди.

Іван помер бездітним, а численні нащадки Федора досі мешкають в Україні, хоча не всі вони зберегли своє старовинне прізвище.

Правнуки Якова Грімані: Остап — священик УПЦ Київського Патріархату, Ольга — фахівець з сакрального живопису. Джерело: Львівська єпархія УПЦ Київського Патріархату / Фейсбук Ольги Поломаної

Син Теодора-Федора, Яків Грімані, під час Першої Світової воював у складі російського легіону на території Франції. Його брат, майстер-залізничник Федір Федорович, у 1931 році очолював навчання молоді ремонтним професіям при заводах Маріуполя. Син Якова Грімані, Федір, лейтенант кавалерійського полку Червоної армії, потрапив до німецького полону під час Другої битви за Харків.

Нащадки Федора та його трьох сестер сьогодні мешкають в Приазов’ї та Галичині. Старіший представник роду в Україні, 88-річний Віталій Грімані, мешкає в Маріуполі. Його син Євген — металург.

Правнуки Якова Грімані живуть у Львові. Остап — священик УПЦ Київського патріархату, Ольга — фахівчиня з сакрального живопису, дизайнерка одягу.

Палаццо «Грімані ді Сан Лука» на Гранд-каналі Венеції перебував у власності родини до 1806 року. Тепер у ньому працює апеляційний суд міста. Палаццо «Грімані ді Санта Марія Формоза» був подарований державі у 1980-х, зараз у ньому експонується частина сімейної художньої колекції.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter