Юстиніан – х***ло, ла-ла-ла ла-ла-ла!

Візантійські ультрас були настільки суворі, що в 532 році спробували посадити на престол свого імператора. Це потягло за собою найбільш криваві заворушення в історії спорту.

Багато римських імператорів були фанатами перегонів на колісницях. Нерон чудово керував упряжкою і виграв заїзд на Олімпійських іграх, а Калігула подарував знаменитому візникові 2 мільйони сестерціїв (буханець хліба коштував півсестерція). Приблизно тоді ж навколо гоночних команд починають виникати перші об’єднання вболівальників – партії іподрому.

Коли в 4-5 століттях імператори Римської імперії піддалися впливу християнства, гладіаторські ігри були заборонені. Найпопулярнішим видом спорту стали перегони на колісницях, а партії іподрому (діми) почали впливати на політику.

Колісниці для перегонів нагадували бойові – це був відкритий ззаду дерев’яний візок з двома колесами. Візник керував стоячи, колісниця встановлювалася просто на вісь, тому їзда була жорсткою. Перегони складалася з кількох кіл з розворотами навколо стовпа на кожному краю іподрому. Візники обганяли і підрізали суперників, провокуючи їх до зіткнень з розділовим бар’єром. Найнебезпечнішим маневром був розворот: суперники могли протаранити колісницю і переїхати її разом з візником в момент огинання стовпа.

Чому ви вболіваєте за «Динамо»?

Візантійські автори не залишили нам детальних розповідей про партії іподрому, тому сучасні історики змушені здогадуватися про деталі. Знаємо, що у Візантії існували чотири діми, які називали за кольорами одягу візників. Венети – «сині», прасіни – «зелені», левки – «білі», русії – «червоні». Перші дві команди були набагато сильнішими за інших. Достеменно невідомо, за яким принципом вболівальники об’єднувалися навколо команд, хоча венети начебто підтримували традиційне християнство, а прасіни схилялися до монофізитства.

Діми мали великі бюджети і були прекрасно організовані: влаштовували пишні театральні церемонії, утримували професійних спортсменів, стайні і навіть штатних поетів. Подібно до сучасних піарників, ті писали оди візникам. За перемогу спортсменам споруджували позолочені статуї.

Перші ультрас

Згодом діми зі спортивних об’єднань трансформувалися в суспільно-політичні організації. Багато вболівальників жили в окремих кварталах, де не було фанатів інших команд. Вони контролювали вуличну злочинність, мали підтримку аристократичних сімей з претендентами на престол.

Іподроми стали місцем політичної боротьби. Часто в розпал видовища активісти дімів починали вигукувати вимоги, вихваляння або лайки в бік чиновників. Народ їх підхоплював. Змагання переростали в сутички і вуличні заворушення.

Особливо відзначалися стасіоти – учасники молодіжних загонів партій іподрому, свого роду ультрас. Вони найактивніше підтримували команди під час змагань, відкрито носили зброю, а вночі влаштовували розбірки. Стасіоти виділялися навіть зовні: не підстригали вуса і бороди, мали особливі зачіски – спереду зістригали волосся аж до скронь, ззаду залишали довгі пасма.

Загострення пристрастей

В 532 році сутичка вболівальників на іподромі Константинополя переросла в бунт «Ніка», сумно відомий через свою кількість жертв. Тоді популярність імператора Юстиніана катастрофічно знизилася: тривали перемовини про виплати персам після невдалої війни за Іберійське царство (сучасна Грузія), зросли податки, кількох вболівальників стратили за вбивство після попередніх змагань.

Під час перегонів на колісницях спалахнула бійка між венетами і прасінами. Від спортивних розбіжностей вболівальники швидко перейшли до політичних заяв. Обидві фракції почали вимагати зречення імператора Юстиніана і викрикувати «Ніка!» (Перемога). Він сидів поруч, у власній ложі.

Влада спробувала на місці стратити призвідників виступу. Це обурило ворогуючі партії, які забули про розбіжності. Об’єднавшись, венети і прасіни влаштували наймасштабніше повстання в історії Візантії. Вони п’ять днів тримали в облозі палац, захопили тюрму і випустили в’язнів, знищили боргові списки, розграбували і спалили чи не півміста. На престол вболівальники хотіли звести Іпатія, племінника попереднього імператора.

Юстиніан думав втекти з Константинополя, але дружина присоромила його і переконала не втрачати імператорський статус: «Пурпур – хороший колір для поховального савана». Перемогти повстання вдалося завдяки давньому римському принципу «розділяй і володарюй». Довірений придворний Нарсес з навантаженими золотом слугами проник на іподром. В секторі «синіх» він роздав гроші лідерам фракції. Нарсес нагадав, що Юстиніан завжди підтримував їхню команду, а претендент на трон Іпатій вболіває за «зелених».

Венети перейшли на бік уряду, і прасіни залишилися наодинці з каральними військами. В місто увійшли вірменський корпус і німецькі найманці, які взяли іподром штурмом. Під час заворушень і придушення повстання загинули 30-35 тисяч осіб.

Наступні роки вага дімів падала, і не лише тому, що імператори обмежували їхній політичний вплив. Навала арабів на Візантію сильно вдарила по економіці, організовувати перегони колишнього масштабу не могли ані вболівальники, ані влада. Партії іподрому існували до 12 століття, проте виконували вже суто церемоніальні функції. Пра-прадіди ними би не пишалися.