Ватикан і нацисти: смертельні вороги та добрі друзі

Мітя Раєвський

Після поразки у Другій світовій війні колишні чиновники та офіцери країн Осі тікали з Європи всіма можливими способами. Допомагали їм у цьому симпатики з різних кіл — європейські аристократи, представники іноземних розвідок і навіть духовенство. В тому числі і з Ватикану.

Відносини між націонал-соціалізмом і християнством завжди були складними. З одного боку, головним ворогом у Ватикані вважали Радянський Союз — офіційно атеїстичну державу. Нацисти напирали на консервативні цінності та на перших порах релігії не зрікалися. З іншого — культ сили й дохристиянських міфів, що оспівувались у Третьому райху, був мало схожий на християнські цінності. А католиків у Німеччині залишалося доволі багато, особливо на півдні.

20 червня 1933 року папа Пій XI та Німеччина підписали конкордат. Гітлер домігся розпуску Партії католицького Центру — однієї з найвпливовіших у країні. Зате права церкви у сфері освіти та сімейного права розширювалися. Нацисти пообіцяли католиків не чіпати, якщо вони не лізтимуть у політику.

Вже до 1937 року у Ватикані остаточно зрозуміли, що уклали угоду з дияволом. 10 березня Пій XI звернувся до вірян з енциклікою Mit brennender Sorge, в якій розкритикував політику Райху і язичницьке коріння націонал-соціалізму.

«Якщо хтось виділяє расу, етнос, державу чи її специфічну форму або іншу фундаментальну цінність людського суспільства — хоч би якими необхідними й шанованими не були їхні функції — над рівнем їхньої звичайної цінності та робить їх об’єктом поклоніння, то він спотворює і перекручує світ, задуманий і створений Богом», — дванадцятий пункт енцикліки, який дописав кардинал Еудженіо Пачеллі, майбутній папа Пій XII.

Попри це, в Другій світовій війні Ватикан дотримувався нейтралітету. По її завершенню Святий Престол опинився в центрі звинувачень у симпатіях до нацистів. І хоча Пій XII, обраний у березні 1939 року, засуджував переслідування євреїв, за ним закріпилося прізвисько «німецький папа»

На практиці позиції католицького духовенства могли бути абсолютно різними — навіть прямо протилежними. Хтось переховував євреїв чи відкрито боровся з нацистами, а хтось, навпаки, допомагав їм уникнути правосуддя.

Підписання конкордату між нацистською Німеччиною і Святим Престолом, Рим, 20 липня 1933 року. Джерело: Федеральний архів Німеччини

Алоїс допомагає Адольфу

У Римі на площі Пьяцца-Навона стоїть церква Санта-Марія-дель-Аніма, в якій є двір для німецьких паломників й училище для кліру. Главою австро-німецької конгрегації Риму в роки Другої світової був єпископ Алоїс Худал, якого язичницьке коріння націонал-соціалізму не бентежило.

Худал підтримав расистські закони Третього райху, та в цілому не соромився свого антисемітизму. Він писав: «Новий союз знищить лібералізм і комунізм, що випливає з єврейського натхнення».

Є версія, що Худал, окрім іншого, отримував від німців гроші та працював на їхню розвідку. Таку точку зору висловили історики Роберт Грем і Девід Альварес у своїй роботі «Нічого святого: нацистське шпигунство проти Ватикану, 1939–1945». З 1938 року єпископ отримував грошові перекази від МЗС Німеччини на не зовсім зрозумілі цілі.

1945 року Худала почали поступово ізолювати від справ Святого Престолу, але він устиг налагодити зв’язки з аргентинським диктатором Хуаном Пероном для порятунку нацистів. Злочинцями він їх не вважав: «Після 1945 року вся моя благодійна робота була спрямована на те, щоб допомогти колишнім членам націонал-соціалістичної та фашистської партій, особливо так званим воєнними злочинцям […], що зазнали переслідувань, які часто були абсолютно невинними. […] Завдяки підробним документам багатьох із них я врятував. Вони можуть утекти від переслідувачів й утекти в щасливі країни».

Єпископ Алоїз Худал поруч з графинею Францискою фон Ларіш-Менніх у Відні, 1936 рік. Джерело: Bildarchiv Austria / Österreichische Nationalbibliothek

Для втечі з Європи був необхідний паспорт переміщеної особи, який видавав Міжнародний комітет Червоного Хреста. Комітет часто перевіряв тих, кому виписував документи, тому їхати зі справжнім паспортом або грубою підробкою було небезпечно. Тут і знадобився єпископ Худал.

Документи, видані Ватиканською організацією допомоги біженцям перевіряли рідко, надто високим був авторитет церкви. Після цього втікач міг спокійно подаватися на аргентинську візу. З простою туристичною візою нацист приїжджав до Аргентини, де його зустрічав кардинал Антоніо Карджіано.

В Латинській Америці у втікача проблем вже не було. Їх і бути не могло, враховуючи, що Хуан Перон не приховував свого ставлення до результату війни: «У Нюрнберзі в цей час відбулося щось, що особисто я вважаю безчестям і невдалим уроком для майбутнього людства. Я впевнений, що аргентинський народ теж визнав Нюрнберзький процес безчестям, негідним переможців, які поводилися так, ніби вони не перемогли. Ми зрозуміли тепер, що вони заслужили на програш у війні».

Можливо, серед тих, кого врятував єпископ Худал були й прості офіцери, які злякалися гніву переможців. Але і злочинців вистачало: архітектор Голокосту Адольф Айхман; лікар Йозеф Менгеле; комендант Треблінки Франц Штангль; заступник коменданта Собібору Густав Вагнер.

Посвідчення біженця. Видано Червоним хрестом офіцеру СС, керівнику відділу гестапо Адольфу Айхману на ім'я Рікардо Клемента. Фото: Fundacion Memoria del Holocausto

Втеча із Загреба

У квітні 1941 року Королівство Югославія капітулювало й було окуповане німцями. У Хорватії Гітлер віддав владу до рук місцевого праворадикального руху усташів і його лідера Анте Павелича, який очолив маріонеткову Незалежну Державу Хорватію (НДХ). Після падіння влади Павелича 1945 року, порятунок колишніх усташів від правосуддя організували священники з ордену францисканців.

i

Дані Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні за кількістю жертв усташів:

  • Від 320 000 до 340 000 сербів
  • 32 000 євреїв
  • 25 000 ромів

Головним рятівником військових злочинців Хорватії став Крунослав Драгановіч — секретар хорватського католицького братства Сан-Джироламо в Римі — вельми таємнича фігура, що часто бувала в Загребі, Римі та Берліні.

Покровителем церкви Сан-Джироламо-деі-Кроаті тоді був архієпископ Буенос-Айреса і прихильник Перона, кардинал Сантьяго Копельйо. Тому завдання Драгановіча було досить простим — переправити усташів до Італії, сховати їх на деякий час і відправити до Аргентини.

Допомога знадобилася навіть місцевому вождю. На початку травня 1945 німці відступали з території Балкан. Слідом за ними біг і Анте Павелич із фальшивими документами на ім’я Педро Гонера, громадянина Перу. Прибувши до Італії через Австрію, Павелич сховався у монастирі Сан-Джироламо. Вже скоро його прийняла привітна Аргентина, а Перон зробив своїм радником.

Правда, втекти від наслідків своєї політики до кінця не вийшло. У квітні 1957 року двоє сербів вистежили Павелича в Аргентині та спробували вбити. Він отримав дві кулі, вижив і втік до Іспанії. Але організм Павелича вже не відновився, через два роки він помер у лікарні в Мадриді.

Крунослав Драгановіч — хорватський римо-католицький священник та історик, який звинувачувався в тому, що був одним з організаторів «щурячих стежок» для воєнних злочинців. Джерело: Courage — Connecting collections / cultural-opposition.eu

Надійна схованка

Сербський історик Момо Павлович стверджує, що папа Пій XII, США і Велика Британія знали про дії монастирської братії. Анте Павелича планували використовувати в боротьбі із соціалістичною Югославією та її керівником Йосипом Брозом Тіто. Прямий тому доказ — звіт агента американської контррозвідки Роберта Клейтона Муда.

У повідомленні від 12 лютого 1947 року Муд передавав, що йому вдалося проникнути до монастиря святого Єроніма. За стінами обителі він побачив Павелича, коротко підстриженого й переодягненого в чернечий одяг, і колишніх членів уряду Хорватії. У звіті агент записав, що втікачів охороняють озброєні люди, а пересуваються вони в автівках із дипломатичними номерами Ватикану.

Ще один доказ — інцидент навколо Папського інституту Сходу у Ватикані. За твердженням британської розвідки на території установи ховалися колишні нацисти. Через свого посла при Ватикані сера Френсіса Осборна Британія попросила папу дати згоду на обшук. Дипломат додав, що відмова Ватикану на проведення акції лише викличе додаткові підстави для звинувачень. Дозволу від папи Пія XII так і не дочекалися. Посол Осборн писав у Лондон, що ні секунди не вірив у те, що папа видасть своїх «гостей».

Вступ союзних військ у Рим 5 червня 1944 року. Папа Пій XII звертається до натовпу на площі Святого Петра в Римі з балкона собору Святого Петра о 18:00. Фото: капітан Таннер, офіційний фотограф військового відомства / IWM

Католики проти нацистів

Попри діяльність таких єпископів як Худал і пасивну позицію Папи Римського, багато католицьких священників і парафіян активно протистояли націонал-соціалізму, часто самі опинялися в концтаборах. Лише в одній Італії євреїв переховували близько 30 чоловічих і жіночих монастирів.

Багатьох священників, які рятували євреїв, були за це вбито. Монах-францисканець Максиміліан Кольбе загинув в Аушвіці, обмінявши своє життя на життя іншого в’язня. Кармеліт Тит Брандсма був страчений у Дахау. Кармелітка Едіт Штайн загинула в газовій камері. Тільки через спеціальний барак для священників у Дахау пройшло 2 600 кліриків. Роль папи Пія XII, як у порятунку нацистів, так і в порятунку їхніх жертв, поки не до кінця зрозуміла.

Папа Франциск обіцяє у березні 2020 року відкрити особистий архів попередника. Дослідники — в передчутті великої роботи, адже документи мають пролити світло на багато нюансів взаємовідносин Католицької церкви та нацистів. Сам Франциск із цього приводу заявив, що церква не боїться своєї історії.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter