Ти просто робиш свою роботу, а потім тебе повісять. Смерть Адольфа Ейхмана
Викрадення скромного конторського службовця, менеджера середньої ланки в гестапо, вважається однією з кращих операцій «Моссаду». Ось як це було.
В повоєнні роки ціллю №1 для ізраїльських мисливців за нацистськими злочинцями став Адольф Ейхман. Керівник підвідділу IV B 4 в гестапо безпосередньо відповідав за геноцид євреїв. Вистежити його вдалося лише в 1960 році. Ейхман дуже далеко сховався від Ізраїлю.
З 1939 року Отто Адольф Ейхман очолював підвідділ IV В 4 гестапо.
IV – номер департаменту політичної поліції в структурі Головного управління імперської безпеки; В – відділ церков і сект.
Підвідділи: 1 – католики, 2 – протестанти, 3 – масони та інші секти, 4 – іудеї.
Пильний сліпий
Вийти на слід Ейхмана ізраїльтянам допоміг Лотар Герман. Німецький єврей, який пройшов через концентраційний табір Дахау, зумів втекти до Південної Америки і влаштуватися в Буенос-Айресі. Його дочка Сильвія в кінці 1950-х познайомилася там з хлопцем на ім’я Клаус. Він хвалився, що його батько був не останньою людиною в Третьому рейху.
В жовтні 1959 року німецькомовна аргентинська газета «Аргентінішес Тагеблатт» передрукувала інтерв’ю з Тувья Фрідманом, керівником і єдиним співробітником ізраїльського Інституту документації та розслідування злочинів нацистів. За відомості про Ейхмана він обіцяв нагороду в $10 000. Практично осліплий на той час Герман пише Фрідману лист:
«Ейхман дуже обережно живе поблизу Буенос-Айреса під вигаданим ім’ям, з дружиною і чотирма дітьми у власному будинку і, маючи великі гроші і розумно маневруючи, успішно уникає уваги громадськості».
Кілька місяців інформацію перевіряли вислані до Аргентини ізраїльські агенти. Остаточне розпізнання відбулося навесні наступного року. Спостерігачі зафіксували велике свято в будинку підозрюваного Рікардо Клемента – в день, коли Отто Адольф і Вероніка Катаріна Ейхмани мали відзначати 25-річчя шлюбу.
Ейхман переїхав з Австрії до Аргентини за десять років до цього. Влаштувався клерком в місцеве відділення Mercedes-Benz. Двома роками пізніше він повернувся до Європи, під новим ім’ям одружився на власній дружині і разом з трьома синами відвіз її з собою.
Встигнути за 20 секунд
Керівництво Ізраїлю передбачало, що офіційний запит про видачу Ейхмана призведе лише до чергового його зникнення. Влада Аргентини не просто заплющувала очі на в’їзд нацистських злочинців, але активно допомагала їм переховуватися.
Операцію з викрадення Ейхмана очолив директор «Моссаду» Іссер Харель. Всі 30 її учасників були добровольцями, всі вони постраждали від нацистів або втратили під час Голокосту родичів. Через спеціально створену підставну туристичну фірму ізраїльтяни поодинці, з різних країн і в різний час, прилетіли в Буенос-Айрес. Ейхмана планували вивезти на літаку офіційної делегації Ізраїлю, яка прибула в Аргентину на святкування 150-ї річниці незалежності країни. Регулярного повітряного сполучення між Аргентиною та Ізраїлем на той час не існувало.
Ввечері 11 травня семеро учасників операції в двох автомобілях чекали Ейхмана, який вертався з роботи. Нарешті той вийшов з автобуса і пішов в бік свого будинку. Агент гукнув його іспанською «Un momentito, señor!» і блискавично повалив на землю. Решта затягли Ейхмана в машину. Вклалися в 20 секунд.
На віллі
Наступні дев’ять днів Ейхман провів на орендованій ізраїльтянами віллі в передмісті Буенос-Айреса. Вже на першому допиті він назвав своє справжнє ім’я і номер партійного квитка НСДАП. Членам оперативної групи було суворо заборонено виявляти агресію. Це було нелегко: навіть кухарка ледве втримувалася, щоби не отруїти Ейхмана.
В разі появи поліції учасники операції мали заперечувати будь-який зв’язок з «Моссадом». Цей зв’язок заперечували і пізніше: справу розсекретили лише кілька років тому. На щастя, поліція так і не з’явилася. Не знайшли віллу і члени німецької громади Буенос-Айреса, які прочісували місто. Ввечері 20 травня Ейхману зробили ін’єкцію, після якої він мав можливість ходити, але не міг розмовляти. Його перевдягли у форму ізраїльського льотчика.
В аеропорту Буенос-Айреса супровідники пред’явили прикордонникам паспорт на ім’я реально існуючого пілота Рафаеля Арнона. Напередодні агенти «Моссаду» організували йому фіктивну автомобільну аварію, щоби пояснити прикордонникам, чому той піднімається на борт в напівнепритомному стані. Медичний висновок «…може перенести політ під наглядом лікаря» додавався.
Зробили виняток
Судовий процес тривав півтора роки. Ейхмана охороняли особливо ретельно: занадто багато було бажаючих вчинити самосуд. На засідання його везли в бронетранспортері, в суді обвинувачений перебував за куленепробивним склом. Тюремних охоронців теж відбирали з особливою ретельністю. Їжу для ув’язненого перевіряли на предмет отрут.
Ейхмана звинуватили в керівництві всіма операціями з депортації європейських євреїв до таборів смерті під час Другої світової війни. Він стверджував, що в своїй роботі просто слідував наказам керівництва і законам Третього рейху.
Смертну кару в Ізраїлі скасували ще в 1954-му, але для Адольфа Ейхмана зробили виняток. В ніч з 31 травня на 1 червня 1962-го його повісили. Тіло спалили в спеціально сконструйованій печі, а попіл розвіяли над Середземним морем за межами ізраїльських територіальних вод.
Ця подія спричинила міжнародний скандал. Аргентинський уряд звинуватив Ізраїль у викраденні свого громадянина і звернувся з цього приводу в ООН. Тільки 40 років потому, в 2000-му, президент Аргентини вибачився перед жертвами Голокосту за те, що його країна покривала військових злочинців.
