Не погрожуй Кім Ір Сену, попиваючи соджу на острові Сільмідо
У січні 1968 року було провалено замах диверсантів на президента Південної Кореї. Для удару проти лідера Північної набрали групу маргіналів.
На папері Корейська війна закінчилася перемир’ям у липні 1953 року. Але за фактом збройні зіткнення між комуністичною Північчю і капіталістичним Півднем тривали ще півстоліття.
Конфлікт загострився з початком бойових дій у В’єтнамі, де разом з американцями загруз 50-тисячний контингент південнокорейської армії. Північани скористалися ослабленням супротивника: захоплювали кораблі, збивали літаки, атакували патрулі з засідок, просочувалися через сухопутний кордон і висаджувалися з моря. На початку 1968-го диверсійний «Загін 124» проник з КНДР до Сеула і напав на резиденцію президента Пак Чон Хі.
Цей інцидент не міг залишитися без відповіді. У Південній Кореї почалася підготовка спецоперації з метою знищити лідера північан Кім Ір Сена та підірвати дамбу на річці Буджін, щоб затопити промисловий центр в Вонсані.
Найхоробріші безробітні країни
Ця операція на території КНДР не стала б для південців першою. За 20 років після Корейської війни вони відправили через кордон понад 7 тисяч агентів. Назад повернулися лише 2 тисячі, проте кожен став джерелом корисного досвіду.
У Кореї люблять символізм, тому спочатку «Загін 684»
налічував 31 бійця. Стільки ж було в північнокорейському «Загоні 124», але всі вони були офіцерами й відмінниками політичної підготовки. Південці для своєї практично приреченої операції у відповідь набрали безробітних, хуліганів, дрібних бандитів. Добровольцям обіцяли амністію і грошову нагороду.
Офіційно підрозділ не існував. Його секретною базою став безлюдний острів Сільмідо в Жовтому морі. Там розмістили намети, тимчасові бараки, побудували стрільбище та причал для човнів. Рекрути жили в східній частині острова, інструктори та охорона — в західній.
Тренування були виснажливими: марш-кидки, запливи, рукопашний бій, вогнева та саперна підготовка. Семеро людей загинули від травм, підривів, серцевих нападів, випадкових пострілів і під час занурення з аквалангами. Хлопці не були солдатами, не володіли базовими навичками, тож важко переносили муштру.
Марш на свою столицю
Після 7-місячної підготовки підрозділ перекинули на кордон з КНДР, але наказ починати операцію все не надходив. Пройшли мирні переговори й між двома Кореями встановилося крихке перемир’я. Диверсантів відправили назад. Наступні три роки вони перебували в підвішеному стані, жили в бараках на безплідному острові, постачання стабільно погіршувалося. Недавніх злочинців стали бентежити думки, що Сільмідо став їх в’язницею. «Загін 684» зважився на бунт.
Напередодні, ввечері, командування вперше за три роки дозволило інструкторам бази купити алкоголь
. Вони відірвалися. Вранці 23 серпня 1971 року частка офіцерів була ще п’яна, інші страждали похміллям.
Бійці увірвалися до кімнати командира, забили його молотками, захопили зброю і впритул розстріляли офіцерів. На місці було вбито 18 осіб. Вижили 6: важко поранений в шию парашутний інструктор, радисти, які сховалися в душових, і охоронець, котрий закопався в купі матраців.
Бунтівники захопили катери, а пізніше в морі взяли на абордаж рибальський траулер. Вирішили йти на Сеул для переговорів з урядом.
Винні комуністи!
До центру Сеула «Загону 684» вдалося дістатися на захопленому автобусі з трьома заручниками всередині. Потім таланило вже не так. При прориві через черговий блок-пост почалася стрілянина, транспорт, що здавав задом, пропоров на огорожі днище і засів намертво.
Спроби переговорів двічі переривалися кулеметними чергами з салону. Злочинці шукали шляхи виходу з пастки, але потрапили під вогонь снайперів. Через кілька хвилин прибули бронемашини і спецпризначенці для штурму. Це був кінець.
В автобусі одна за одною стали рватися гранати — бійці не хотіли здаватися живими. Загинули всі заручники та 15 членів групи. Чотирьох, які вижили, військовий трибунал засудив до смерті, наступного року їх розстріляли.
Інцидент списали на диверсію Півночі, в газетах повідомили про атаку «збройних комуністичних агентів». Історія «Загону 684» була засекречена.
Що було далі
- 25 серпня 1971 року в газеті «Правда» вийшла замітка про те, що «група південнокорейських солдатів, незадоволених нелюдськими порядками в армії, підняла бунт і спробувала здійснити збройний напад на Сеул».
- Президент Пак Чон Хі, за замах на якого «Загін 684» мав помститися Кім Ір Сену, 1979 року загинув від рук соратника — директора національного розвідувального управління. Причини вбивства невідомі.
- 2003 року в південнокорейський прокат вийшов бойовик «Сільмідо», присвячений долі «Загону 684». Фільм побив місцеві рекорди касових зборів і спровокував політичний скандал.
- 2006 року уряд Південної Кореї нарешті опублікував офіційний звіт про історію «Загону 684».
- 2009 року сім’ї загиблих бійців відсудили у держави $217 тисяч за приховування інформації про смерть родичів.
- Неоголошена війна між Кореями триває досі.