Йозеф Геббельс, міністр пропаганди

Геббельс – злий геній пропаганди

Семен Прокопенко

Був закомплексованим журналістом-невдахою, а став одним зі зловісних символів ХХ століття. Ми говоримо «Геббельс» – а маємо на увазі пропаганду, яка несе не менше зла, ніж кулі та снаряди. І хоча світ засудив і прокляв його «вчення», нових послідовників у нього не бракує.

ЛІНЬКИ ЧИТАТИ? ТОДИ ПІДПИСУЙТЕСЯ НА НАШ КАНАЛ І ДИВІТЬСЯ ВІДЕО:

Йозеф Геббельс. Початок шляху

У багатьох відомих лиходіїв було нещасливе дитинство. Геббельс – якраз такий випадок. Народжений у незаможній католицькій сім’ї на заході Німеччини, хлопчик потерпав від серйозних хвороб і мало не помер у 4 роки. Сильно кульгав – тому був самотнім серед однолітків. Більшу частину свого часу Йозеф присвячував навчанню і досяг у ньому чималих успіхів. Батьки бачили його   священнослужителем, проте юнак присвятив себе вивченню історії та філології.

Доросле життя Геббельса теж не складалося. Через кульгавість його не взяли на фронт Першої світової – для юнака це було справжнім ударом. П’єси та статті, які писав Йозеф, нікого особливо не цікавили. Захист докторської не допоміг кар’єрі. Геббельсу довелося повернутись до батьківського дому і слухати докори від сім’ї. Молодик вирішив, що винуватці його творчих невдач – євреї в особах редакторів і видавців. Так у його свідомості зійшли перші паростки антисемітизму. 

1924 року 26-річний Геббельс знайомиться з рухом націонал-соціалістів – і знаходить у них однодумців. Невдовзі, коли після заборони було відновлено НСДАП, він вступає до рядів партії. Для Йозефа Геббельса настало нове життя.

Молодий партієць проявив себе як талановитий пропагандист. Керівництво нацистів це оцінило, і він став редактором газети НСДАП Völkische Freiheit («Народна свобода»).

Геббельс у молодості, 1916 р.
Молодий Геббельс, 1916 р. Фото: Archivo Storico Thule / Wikimedia Commons

«Берліну потрібні сенсації». Успіхи пропагандиста

Спочатку Геббельс перебував в опозиції до голови партії Адольфа Гітлера і був прибічником його конкурентів, братів Штрассерів. На одному з засідань партії Йозеф заявив: «дрібного буржуа Адольфа Гітлера слід виключити з партії». Однак все змінили прочитаний «Майн Кампф» та особиста зустріч з партійним лідером. З цього моменту Геббельс перетворився на відданого прихильника Гітлера.

Нагородою за беззаперечну лояльність була посада гауляйтера – тобто головного партійця – в Берліні. У новій ролі Геббельс починає «боротьбу за вулиці» – розгортає широку систему антибільшовицької та антисемітської пропаганди. Частиною цієї боротьби були регулярні провокації та сутички на вулицях столиці. 

«Берліну потрібні сенсації, як рибі вода. Це місто живе ними, і жодна політична пропаганда не досягне своєї мети, якщо вона цього не зрозуміла», – писав Геббельс. Він починає випускати газету Der Angriff («Атака»), яка була рупором пропаганди націонал-соціалістів. 

У лютому 1930-го від руки активіста компартії Німеччини гине відомий нацист Горст Вессель. Геббельс негайно робить з нього ікону мучеництва і самопожертви. Написана загиблим пісня «Знамена вгору» стає гімном НСДАП. Образ Горста Весселя стає одним з центральних у системі нацистської пропаганди.

1930-го у Німеччині пройшли позачергові вибори. Керувати передвиборчою кампанією націонал-соціалісти доручили Геббельсу – і він  чудово впорався. По всій країні пройшли тисячі виступів нацистських лідерів. Гітлер і Геббельс з трибун закликали до створення в Німеччині нового суспільства, побудованого на расовій і національній єдності, засуджували Версальський мир і заохочували до реваншу. Як наслідок НСДАП отримала 6,5 мільйонів голосів – неймовірний успіх. Це друге місце на виборах і 107 місць у парламенті – вдев’ятеро більше, ніж минулого разу. 

Того ж самого 1930 року Геббельс організовує зрив показу фільму «На Західному фронті без змін» за однойменним романом Ремарка. Зусиллями НСДАП стрічку забороняють по всій країні з формулюванням «за завдавання шкоди престижу Німеччини». 

Геббельс поруч із Гітлером, який виступає в Люстгартені, Берлін, Йозеф Геббельс поряд, 4 квітня 1932 р.
Адольф Гітлер виступає в Люстгартені (Берлін), Йозеф Геббельс поряд, 4 квітня 1932 р. Фото: Bundesarchiv, Bild 102-14271B / CC-BY-SA 3.0

Міністр пропаганди

А 1933-го для героя цієї статті настав «зірковий час». НСДАП тепер у владі, Гітлер – канцлер, а Геббельс отримує портфель міністра народної просвіти та пропаганди. 

На новій посаді він зміг повністю реалізувати свої здібності. Негайно починаються заборони «неправильних» газет, книг, висловлювань. У жовтні 1933 р. ухвалено «Закон про редакторів»: тепер журналісти були зобов’язані працювати «згідно з націонал-соціалізмом як життєвою філософією і концепцією державного управління». 

Складаються списки «корисної» та «шкідливої» літератури. Шкідливі книги – серед них, наприклад, твори Томаса Манна і того ж Ремарка – спалюють на площах, викрикуючи гасла, спеціально підготовані Міністерством пропаганди. Геббельс особисто виступає на одній з берлінських площ, де розклали багаття з книг. 

Головною зброєю пропаганди для Геббельса стає радіо. «У двадцятому столітті радіо стане тим, чим преса була в дев’ятнадцятому», – заявив він у своїй промові 18 серпня 1933 року. Всі радіостанції переходять під прямий контроль міністерства пропаганди, прослуховування іноземних радіопрограм стає кримінальним злочином. 

За ініціативою Геббельса розгортається програма виробництва дешевих «народних радіоприймачів». Попит на радіо стимулювали можливістю придбати його в довгостроковий кредит, що робило купівлю практично невідчутною для народного гаманця. 

Вже до 1938 року продали понад 10 мільйонів радіоприймачів – на 8 людей у Рейху припадало мінімум одне радіо. Окрім того, репродуктори розміщували у громадських місцях, на заводах і в школах. У народі приймачі отримали назву «горлянка Геббельса».

Народний радіоприймач в Німеччині, приблизно 1933 р
Народний радіоприймач (Volksempfänger) в інтер'єрі німецької вітальні, приблизно 1933 р. Фото: Bundesarchiv, Bild 146-1978-056-04A / Unknown author / CC-BY-SA 3.0

Одним із ключових принципів нового світогляду стає бойкот євреїв: вигнання зі всіх сфер німецького суспільства, державних посад, професійної діяльності та торгівлі. Поступово риторика держави у цьому питанні все більше радикалізується. 

Слова не прозвучали марно – за ними почала литися кров. 

У листопаді 1938 року в Парижі єврей польського походження вбив секретаря німецького посольства. Геббельс використав цей інцидент як привід для єврейських погромів, водночас списуючи все на «народний гнів». На партійній зустрічі він заявляє: «Націонал-соціалістична партія не принизиться до організації виступів проти євреїв. Але якщо на ворогів рейху впаде хвиля народного обурення, то ані поліція, ані армія не будуть втручатися».

Тієї ж ночі перевдягнені у цивільне члени штурмових загонів НСДАП і Гітлер’югенду проводять погром єврейських магазинів і синагог – в історію ця акція увійде як «Кришталева ніч». Ці події були закономірним продовженням антисемітської політики Рейху, яка зрештою призведе до одного з найстрашніших злочинів в історії – Голокосту.

Принципи, якими керувався Геббельс у своїй пропаганді, можна окреслити кількома пунктами:

  1. Принцип напівправди. У будь-якому облудному повідомленні має бути елемент усім відомої правди – так легше повірити в будь-що;
  2. Принцип «Великої брехні». Тут можна згадати всім відомі слова, які часто приписують Геббельсу: «Чим жахливіша брехня, тим охочіше в неї вірять». Насправді він їх не казав і не писав – це цитата з «Майн Кампф» Гітлера. Проте міністр пропаганди регулярно дотримувався цієї настанови. 
  3. Принцип простоти. Послання має бути примітивним – тоді в нього повірять;
  4. Принцип зрозумілості. Для конкретної аудиторії слід обрати мову, зрозумілу саме їй.
  5. Принцип повторення. Одну й ту саму брехню треба постійно повторювати – тоді вона стане правдою.

 

Такий підхід виявився надефективним. Йозеф Геббельс створив з Гітлера нове божество для німецького народу, з націонал-соціалізму – нове Священне писання, схилив почати війну і влаштувати геноцид.

Геббельс, Міністр народної освіти та пропаганди
Міністр народної освіти та пропаганди Йозеф Геббельс, 1933 р. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-2004-0123-500 / CC-BY-SA 3.0
Геббельс та його дочки, 1937 р.
Йозеф Геббельс з дочками Хельгою та Хільдою на різдвяній вечірці, 1937 р. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-C17887 / Wagner / CC-BY-SA 3.0

Тріумф та безславний кінець

Хоча міністр і зустрів Другу світову війну без ентузіазму, він скерував всю міць своєї пропагандистської машини на досягнення перемоги. Успіхи німецької армії він старанно перебільшував, невдачі замовчував. 

Вершиною ораторської майстерності Геббельса в цей період була промова «Тотальна війна», з якою він виступив перед багатотисячною аудиторією в Берлінському палаці спорту 18 лютого 1943 року, після поразки німецьких військ під Сталінградом.

У своїй промові, яка тривала 109 хвилин і транслювалася по національному радіо, Геббельс звертався до німців: «Я питаю вас: чи хочете ви тотальної війни? Якщо буде потрібно, чи хочете ви тотальнішої та радикальнішої війни, ніж ми можемо уявити?», «Прокинься, народе, і нехай буде буря!». Стадіон бився в екстазі: «Хайль! Тотальна війна! Хайль!».

Попри всі зусилля, поразка Німеччини у війні ставала очевидною. Гітлер все більше віддаляється від свого народу, Геббельс виходить на перший план. Після невдалого замаху на життя фюрера у липні 1944 року Гітлер призначає Геббельса уповноваженим з тотальної війни. В цій ролі Геббельс міг віддавати накази всім і фактично ставав другою людиною в Рейху. 

Але якщо на публіці міністр тотальної війни намагався зберегти оптимізм, то у своїх особистих записах він констатував поразку Німеччини. Це вплинуло і на його публічні виступи – в них все чіткіше звучали нотки приреченості.

Вважається, що саме Геббельс остаточно переконав Гітлера не покидати Берлін і боротися до кінця. Оскільки, на його думку, таким мав бути кінець Рейху – гордим і сповненим символічної жертовності. Переконував він у цьому і населення Берліна: «Я закликаю вас боротися за своє місто. … Ваш фюрер з вами. … Битва за Берлін має стати сигналом для постАння до бою всього народу!».

Геббельс із 12-річним бійцем Гітлер'югенда Віллі Хюбнером
Йозеф Геббельс вітає 12-річного бійця Гітлер'югенда Віллі Хюбнера після переможної битви за місто Лаубан, березень 1945 р. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-J31305

На відміну від більшості соратників, головний пропагандист Рейху не покинув свого фюрера до самого кінця. Після самогубства Гітлера Геббельс став новим рейхсканцлером, але наступного дня і сам наклав на себе руки. З собою він забрав усю сім’ю – дружину Магду і шістьох дітей, які разом з ним прийняли ціанід. 

В обвинувачувальному висновку Нюрнберзького процесу підкреслювалося: «пропаганда була одним з найпотужніших засобів нацистів, які від самого початку розуміли необхідність прищепити німецьким масам принципи та ідеологію націонал-соціалізму», і які використовували пропаганду «для психологічної підготовки до політичних акцій і військової агресії». І хоча сам Геббельс уникнув лави підсудних у Нюрнбергу, інші нацистські пропагандисти постали перед трибуналом.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter